Справа № 420/2066/19
26 липня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить визнати неправомірним та скасувати наказ № 63 від 02.04.2019 року про відмову ОСОБА_4 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_4 щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою в порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», проте 02.04.2019 року відповідачем розглянуто його заяву та прийнято неправомірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Разом з тим, подана нею заява не підпадає під ознаки, викладені у ч. 6-9 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», вона не є очевидно необґрунтованою та не носить характеру зловживання, позивач не видає себе за іншу особу. Відповідачем не було об'єктивно та належним чином встановлено наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстав та обставин, за яких Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту. Також, в позовній заяві позивач просив розглядати справу без його участі.
Представником Головного управління ДМС України в Одеській області до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача вказує, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві, анкеті та протоколах співбесід про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Виїзд позивача за межі країни громадянської належності був обумовлений бажанням отримати освіту на території України, проте в листопаді 2016 року був відрахований з навчального закладу, оскільки не мав змоги платити за навчання. Разом з тим, із заявою про надання захисту він звернувся лише 21.03.2019 року. Позивач не зазнавав переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства, національності, належності до певної соціальної групи або наявності певних політичних переконань на територію країни громадянської належності. Небажання позивача повертатись на території країни громадянської належності не пов'язане з конвенційними ознаками визначення статусу біженця, до нього ніколи не застосовувалось фізичне насилля за вказаними ознаками, він не зазнавав проблем або переслідувань особистого характеру під час проживання на території Камеруну. Інформація надана позивачем є нечіткою, суперечливою, логічно неузгодженою, містить низку розбіжностей, які позивач не зміг обґрунтувати, що вказує на її неправдоподібність. Звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту елементом зловживання та вказує на інші причини звернення, аніж паювання зазнати переслідувань в країни громадянської належності. Таким чином, наказ ГУ ДМС України в Одеській області № 63 від 02.04.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймався з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.
Ухвалою суду від 15 квітня 2019 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_4 та повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
14 червня 2019 року прийнято ухвалу про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 04 липня 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 25 липня 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження, відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Камерун, місце народження - м. Лум, громадянство - Камерун , віросповідання - християнин.
Згідно матеріалів особової справи, ОСОБА_4 вперше покинув країну походження 29.10.2010 року з метою навчання, вдруге - 11.11.2015 року на підставі паспортного документа та студентської візи, авіарейсом Дуала ( Камерун ) - Триполі ( Лівія ) - Київ (Україна).
21 березня 2019 року ОСОБА_4 звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в обґрунтування причин звернення зазначив, що після неможливості закінчити навчання він мав намір повернутися до Камеруну, проте там розпочалась війна, його селище було захоплене сепаратистами, а дім зруйновано, якщо він повернеться назад його змусять вступити до лав сепаратистів, тому він просить захисту в Україні (а.с. 39-41).
02 квітня 2019 року за результатам розгляду заяви громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області дійшло до висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.129-140).
02 квітня 2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області № 63 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Камеруну ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 141).
05 квітня 2019 року ОСОБА_4 отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 5/1-79 від 02.04.2019 року, не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду (а.с. 142-145).
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регулюється Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Відповідно до п. 6 ст. 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Пунктами 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
У відповідності до частини 1 статті 7 Закону № 3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.
Таким чином, особа, яка звертається щодо отримання міжнародного захисту має обґрунтовано довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Так, в заяві про звернення за захистом ОСОБА_4 зазначив, що після неможливості закінчити навчання він мав намір повернутися до Камеруну, проте там розпочалась війна, його селище було захоплене сепаратистами, а дім зруйновано, якщо він повернеться назад його змусять вступити до лав сепаратистів (а.с. 39-41).
Під час проведення анкетування, причинами звернення за захистом ОСОБА_4 вказує, що в Камеруні наразі погана ситуація, розпочалась війна, населення його регіону проти центрального правління, багато людей загинуло, тому він не хоче повертатися (а.с. 69-75).
При цьому, під час проведення протоколу співбесіди ОСОБА_4 повідомив, що на території країни походження його не переслідували за ознакою раси, громадянства, національності, віросповідання, політичних переконань, належності до певної соціальної групи, у випадку повернення до країни походження йому не загрожує застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження (а.с. 96-97).
Також, під час проведення протоколу співбесіди ОСОБА_4 повідомив, що у нього не виникало проблем з представниками органів державної влади та він не займався активістською або політичною діяльності на території країни громадянської належності (а.с. 102).
З вищевикладеного слідує, що позивач не обґрунтовує існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.
При цьому, ані під час анкетування, ані під час проведення співбесід позивачем не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення.
Як вбачається з особової справи ОСОБА_4, вперше вибув з Камеруну з метою навчання 29.10.2010 року підставі паспортного документа та студентської візи.
В 2015 році ОСОБА_4 вибув з території України, знаходився на території Камеруну два тижні та 11.11.2015 року знову повернувся до України на підставі паспортного документа та студентської візи, авіарейсом Дуала ( Камерун ) - Триполі ( Лівія ) - Київ (Україна).
Таким чином, позивач безперешкодно пройшов митний контроль у країні громадянського походження на підставі паспортного документа, що свідчить про відсутність будь-яких переслідувань в країні його громадянської належності.
З аналізу особової справи вбачається, що переїзд ОСОБА_4 до України не був вимушеним, внаслідок загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, оскільки в 2014 році позивач безперешкодно отримав паспорт в посольстві Республіки Камерун в м. Москва Російської Федерації, строк дії до 19.06.2019 року (а.с. 153-160). Також, 13.06.2018 року ОСОБА_4 продовжував строк дії візи (а.с. 146).
Відтак, ОСОБА_4 користується захистом країни своєї громадянської приналежності, про що свідчить факт добровільного та безперешкодного отримання нового паспорта та свідчить про те, що держава, громадянином якої є позивач, забезпечує його права як громадянина, він користується захистом органів офіційної влади, тобто добровільно приймає захист від країни своєї громадянської належності, а відтак не потребує міжнародного захисту та не є біженцем або ж особою, яка потребує додаткового захисту.
Крім того, під час проведення співбесіди позивач вказав, що не проходив процедуру визнання біженцем до звернення до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 93). Разом з тим, проведення додаткової співбесіди ОСОБА_4 вказав, що у 2016 році віддавав документи до ДМС в м. Київ (а.с. 125).
Також, як вбачається з матеріалів особової справи ОСОБА_4 та не заперечувалось ним під час проведення анкетування та співбесід, він потрапив до України 29.10.2010 року, проте з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся лише 21.03.2019 року. При цьому, обставини, за яких він не може повернутися до Камеруну, з його слів, виникли - у 2016 році.
Таким чином, після прибуття в Україну та за весь термін знаходження на її території до 21.03.2019 року ОСОБА_4 не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
При цьому, Верховним Судом в постанові від 16 лютого 2018 року по справі № 825/608/17 (№ К/9901/5193/17) зазначено, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Таким чином, вищевикладене свідчить, що позивач порушив вимоги ч. 5 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме "особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, - повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України".
Крім того, як вбачається з пояснень позивача, за час знаходження на території України він відвідував такі міста як Київ, Тернопіль, Вінниця, Ізмаїл та наразі останні два роки живе та працює в м. Одесі (а.с. 106).
Вказані обставини свідчать про те, що позивач не тікає від небезпеки, а лише обирає для себе більш привабливіше місце для проживання, а до управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації.
Згідно з п.F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, позивач, є мігрантом, а не біженцем (мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Він може бути рухомим бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем).
При цьому, заявлена позивачем інформація стосовно конфлікту в країні походження носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім'ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками. Твердження позивача щодо існування на теперішній час небезпеки, яка йому загрожує в Камеруні особисто є безпідставними і не має реального підґрунтя, оскільки позивач звернувся до органу міграційної служби не з метою отримання міжнародного захисту, а в пошуках шляхів легалізації. Ним не наведено конкретних фактів щодо обґрунтованості свого побоювання стати жертвою переслідування, він не зазнавав переслідування в країні походження з боку властей за його відношення до певної політичної або соціальної групи.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та оформлення документів для подальшого вирішення питання про надання такого статусу.
Приписами п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Проте, вказані вимоги не були дотримані позивачем, оскільки не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доводів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною його вимушеного від'їзду до України, заявник не зазначив. Надана позивачем інформація при викладені причин неможливості повернення до країни громадянської належності є непослідовною, позивач не обґрунтовує існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання. Позивачем не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення.
При цьому, за час проживання на території України у позивача народилось двоє дітей, донька - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 70, 150), що надає йому можливість звернутись до відповідного підрозділу ДМС для оформлення дозволу на імміграцію в Україну відповідно до Закону України «Про імміграцію».
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та оформлення документів для подальшого вирішення питання про надання такого статусу. Інших обґрунтованих аргументів, які б свідчили про факт переслідування на території Туреччини з будь-яких мотивів позивачем не наведено.
Таким чином, суд приходить до висновку, що за результатами розгляду відомостей, наведених в заяві позивача, та співбесід із посадовими особами, не встановлено об'єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для останнього стати в Камеруні жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що свідчить про відсутність у заявника умов, передбачених п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Також, матеріали міграційної справи ОСОБА_4 та повідомлені ним обставини не містять обґрунтованих обставин того, що позивач під час перебування в країні походження, чи перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності зазнає переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 63 від 02.04.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 132, 139, ч. 9 ст. 205, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 (довідка про звернення за захистом в Україні № 009667, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 37811384, адреса місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045) про визнання неправомірним та скасування наказу № 63 від 02.04.2019 року про відмову ОСОБА_4 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_4 щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням особливостей, встановлених п. 15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.
Суддя О.А. Левчук
.