16 липня 2019 року
м. Харків
Справа № 640/2670/17
Провадження № 22-ц/818/3210/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - судді Бровченка І.О.,
суддів: Бурлака І. В., Колтунової А. І.,
за участю секретаря - Прокопчук І.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року в складі судді Попрас В.О. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини,
В провадженні Київського районного суду м. Харкова перебувала справа №640/18895/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. В грудні 2015 року ОСОБА_1 пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Київського Управління служб по справам дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та визначення місця проживання дитини.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16.03.2016 у справі №640/18895/15-ц позовні вимоги по зустрічному позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Київського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини та поділ майна подружжя роз'єднано в самостійні провадження. Позовні вимоги по зустрічному позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа служба у справах дітей Київського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини виділено в самостійне провадження.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05.04.2016 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Київського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини об'єднано в одне провадження з цивільною справою за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі батька у вихованні дитини.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21.02.2017 у справі №640/3713/16 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Київського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини виділено в самостійне провадження, справі присвоєно № 640/2670/17 - справа, що розглядається.
В остаточній редакції позовної заяви, поданої до суду 24.01.2017, позивач ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом із матір'ю - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 2002 року вона перебувала з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 25.11.2015 р. на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова. Від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з ОСОБА_1 В жовтні 2016 року відповідач викрав дитину із школи, повністю обмеживши спілкування з дочкою. В цей час дочка проживала із новою дружиною ОСОБА_2 та її сином, не відвідувала учбовий заклад, гуртки, у зв'язку із чим ОСОБА_1 вимушена була звертатись до компетентних органів. За таких обставин позивачка ОСОБА_1 вважає, що батько втягує малолітню дитину у складний процес розлучення, змушуючи дитину розриватися між батьком і матір'ю. З метою захисту прав дитини, її нормального розвитку і психоемоційного стану ОСОБА_1 вважає за необхідне визначити місце проживання дитини з нею за місцем її проживання: АДРЕСА_1 , в якій дитина народилась та живе. Зазначає, що здатна забезпечити та виховати дитину, є фізичною особою-підприємцем, має житло, в якому створені належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини. Також просила врахувати те, що відповідачу визначений порядок його участі у вихованні дочки, та відсутність виняткових обставин, за яких малолітня дитина може бути розлучена із матір'ю.
Не погоджуючись із позовними вимогами ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 у березні 2017 року подав зустрічний позов до ОСОБА_1 третя особа: Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини, який ухвалою суду від 03.03.2017 прийнятий судом до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Київського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини.
В зустрічному позові ОСОБА_2 просить визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що після розірвання шлюбу позивач з колишньою дружиною погодив графік його участі у спілкуванні з дитиною. Проте, після того, як ОСОБА_1 дізналась, що ОСОБА_2 зустрічається з іншою жінкою, з якою має намір одружитись, почала порушувати домовленість та чинити перешкоди у його спілкуванні із дочкою, зокрема, необґрунтовано відмовляти у відвідуванні дитини, ігнорувати домовленості щодо його відпочинку із дочкою, безпідставно відкликати раніше надані нею дозволи на виїзд дитини за межі України. Також ОСОБА_2 зазначає, що в вересні 2016 року ОСОБА_1 самостійно змінила місце проживання дитини та переїхала проживати з дочкою до іншого міста, чим позбавила його можливості бачитись та спілкуватись із дитиною. За допомогою компетентних органів дитину вдалось повернути та відновити спілкування. Також зазначає, що в жовтні 2016 року ОСОБА_1 разом із її чоловіком та невстановленою особою здійснили озброєний напад на його родину, внаслідок чого здоров'ю дочки завдано шкоди, у зв'язку із чим впродовж тривалого часу дитині надавалась медична допомога із звільненням від навчання за рекомендацією лікарів. Вважає, що така поведінка ОСОБА_1 суперечить інтересам доньки, оскільки не відповідає загальноприйнятим нормам моралі, що в подальшому негативно вплине на її виховання. ОСОБА_2 вважає, що визначення місця проживання разом з ним буде повністю відповідати інтересам дочки. Він спроможний забезпечити дитину всім необхідним, постійно слідкує за станом здоров'я дитини, її розвитком, для дитини створені належні умови проживання та навчання. До того ж зазначає, що в дочки склались добрі стосунки із його теперішньою дружиною, яку вона називає мамою, та її сином. При вирішенні справи просив врахувати те, що згідно із висновком судово-психологічної експертизи встановлено більшу прихильність дочки до теперішньої сім'ї батька, де вона почуває себе щасливою та захищеною, а також пояснення дочки, які вона надала інспектору ЮП Київського ВП ГУНП в Харківській області щодо бажання залишитись мешкати разом із батьком та його родиною.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 підтримали позовні вимоги, просили позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, в задоволенні позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_2 просили відмовити, врахувавши, що позивачка ОСОБА_1 повністю займається вихованням та забезпеченням дитини, дочка має добрі відносини з її теперішнім чоловіком, вважають, що дитина повинна проживати з матір'ю, а з батьком зустрічатись у визначений для цього час.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, заперечувала проти їх задоволення, підтримали зустрічний позов ОСОБА_2 та просили його задовольнити, посилаючись на те, що підставою для звернення до суду з зустрічним позовом щодо визначення місяця проживання дочки із ним стала аморальна поведінка ОСОБА_1 та її родини щодо дитини, чинення перешкод у спілкуванні батьків ОСОБА_2 із онукою, озброєний напад матері дитини та її чоловіка на родину позивача, намагання позбавити ОСОБА_2 життя з боку ОСОБА_1 та її матері. Вважає, що дитина повинна проживати з ним, оскільки дочка має більшу прихильність до ОСОБА_2 та його родини, враховуючи, що ОСОБА_2 займається вихованням дочки, забезпечує її всім необхідним, а родина матері є неблагонадійною.
Представник третьої особи - Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в судове засідання не з'явився, про дату та час повідомлявся належним чином, просили розглядати справу у їх відсутність, надали до суду висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 640 грн.
15 травня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу на зазначене судове рішення, в якому просить рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що при вирішенні питання визначення місця проживання дитини враховуються всі обставини, що мають істотне значення від шкідливих звичок обох батьків до умов проживання дитини в майбутньому та матеріального становища батьків. Суду було надано декларації як фізичної особи-підприємця. Точної адреси фактичного проживання ОСОБА_7 судом встановлено не було. Судом не враховано висновок органу опіки про доцільність проживання дитини з матір'ю. Вважає, що суд повинен критично віднестись до висновку експертизи та врахувати висновок фахівця. Всі доводи ОСОБА_2 про необхідність проживання дитини з ним спростовуються наданими доказами в обгрунтування позовних вимог апелянта.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду без змін.
Зазначає, що 09 вересня 2016 року ОСОБА_1 на період часу з 09 вересня 2016 року до 26 вересня 2016 року безпідставно змінила місце проживання доньки та виїхала до м. Києва. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2016 року у справі № 640/3713/16 в якості забезпечення позову заборонено ОСОБА_1 та будь-якій іншій особі за відсутності згоди ОСОБА_2 вивозити малолітню ОСОБА_3 за межі Харківської області. Копію ухвали надає в обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу. 19 жовтня 2016 року ОСОБА_1 разом з її чоловіком та невстановленою особою скоїли озброєний напад на родину та здійснили близько чотирьох пострілів по автомобілю, в якому знаходилась його дружина та діти. Шевченківським відділенням Холодногірського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області проводиться досудове розслідування № 12016220480005364 від 27 жовтня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 КК України, а саме вчинення ОСОБА_1 - матір'ю ОСОБА_8 хуліганських дій відносно нього, доньки, дружини, та її сина, а також за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 с. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, а саме замах на вбивство та за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 146 КК України, а саме замах на викрадення малолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У зв'язку з перенесеною стресовою ситуацією, страхом за життя близьких, ОСОБА_10 мала пригнічений вигляд та неодноразово скаржилась на поганий сон через нічні кошмари, пов'язані з подіями, що відбулись 19 жовтня 2016 року. За анамнезом хвороби перераховані скарги дитини визначались протягом останнього місяця після вираженої психотравми «загроза життю», рекомендоване спостереження у невролога за місцем проживання, розглянути індивідуальне навчання на 6 місяців (том 1 а.с. 217 -219).
Крім того, прокуратурою Харківської області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 вересня 2017 року за № 42017220000000980 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п.п. 6, 11 ч. 2 ст. 115 КК України. За фабулою злочину «… ОСОБА_11 , відчуваючи неприязнь до ОСОБА_2 - колишнього чоловіка її дочки ОСОБА_1 , не бажаючи реального розподілу спільного майна між її дочкою та її колишнім чоловіком, що підсилювалося діями ОСОБА_2 спрямованими на подолання заборони з боку ОСОБА_1 щодо неможливих побачень і проведення часу з їх спільною дитиною з корисливих мотивів звернулась до ОСОБА_12 з пропозицією здійснити вбивство ОСОБА_2 за винагороду способом, який не викликає підозри щодо їх причетності до злочину та виключно за посередництвом ОСОБА_12 Вбивство ОСОБА_2 дасть її дочці змогу отримати у повну власність спільно надите майно. З апеляційної скарги не вбачається жодних фактів, які надавали б перевагу позивачці при вирішенні питання щодо визначення місця проживання доньки.
Згідно договору дарування від 20 червня 2019 року ним отримано у дар квартиру АДРЕСА_2 .
Вважає, що визначення проживання дитини разом з батьком буде повністю відповідати інтересам доньки, враховуючи обставини справи
Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, дослідивши матеріали справи відповідно до статті 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.
У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов'язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.
Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
При цьому, будь-які спори між батьками, у які залучена дитина і які вирішуються органом опіки та піклування або судом, завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку і суперечать принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі займаючись лише своїми проблема забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що інтереси дитини у вирішенні цього спору є першочерговими і за сукупності доказів, наданих сторонами, обставин справи суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що саме проживання з батьком відповідатиме інтересам дитини.
Суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 01 лютого 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25.11.2015 р. шлюб між сторонами розірвано.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після припинення шлюбних відносин малолітня ОСОБА_13 проживає разом з матір'ю та її чоловіком ОСОБА_14 за адресою АДРЕСА_1 . Право власності на частину цієї квартири є предметом судового спору про поділ спільного майна колишнього подружжя. Інша частина даної квартири належить батькові ОСОБА_2 - ОСОБА_15
Актом обстеження умов проживання від 01.02.2016 р., від 01.06.2017 р. встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 складається з чотирьох кімнат, для дитини відведено окрему кімнату, де є місце для відпочинку, розвитку, навчання дитини, для проживання дитини створені належні умови. Стосунки, традиції в сім'ї спокійні.
Як вбачається з характеристикою за місцем проживання, наданою т.в.о. заступника начальника сектору Київського відділу ГУ НП в Харківській області, позивачка ОСОБА_1 характеризується з найкращої сторони.
Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем.
В судовому засіданні ОСОБА_1 зазначала, що займається підприємницькою діяльністю, тому має постійний дохід, необхідний для утримання дитини.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, доказів, підтверджуючих факт отримання ОСОБА_1 доходів, можливості матеріального забезпечення та утримання нею дитини, суду не надано.
ОСОБА_2 згідно договору оренди житла від 01.11.2016 р., проживає разом із дружною ОСОБА_16 , її сином ОСОБА_17 за адресою: АДРЕСА_3 .
Зі змісту акту обстеження умов проживання від 22.02.2017 р. та від 12.06.2017 р. вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 , в якій проживає ОСОБА_2 , складається з п'яти кімнат, для дочки ОСОБА_4 відведено окрему кімнату, створені всі необхідні умови для розвитку, виховання та навчання дитини. Стосунки, традиції сім'ї доброзичливі, спокійні, теплі, дитина розкута, відкрита, вільно висловлює свою думку.
Як вбачається з службової характеристики заступника директора департаменту начальника управління транспорту та пасажирських перевезень Департаменту інфраструктури Харківської міської ради, що ОСОБА_2 є директором КП «Міськелектротранссервіс», характеризується з позитивного боку, діловитий, коректний, доброзичливий, має стаж роботи 22 роки. За високий професіоналізм, вагомі трудові досягнення ОСОБА_2 оголошено Подяку Харківського міського голови.
Згідно з інформацією про особу за місцем проживання, наданою Київським ВП ГУ НП в Харківській області, ОСОБА_2 характеризується позитивно.
Як вбачається з довідки про доходи, наданої КП «Міськелектротранссервіс», сума доходу ОСОБА_2 за 2015 рік складає 166794,04 грн., за 2016 рік -197755,06 грн., за 2017 рік -207776,50 грн., за період з січня по липень 2018 року -146507,18 грн.
Відповідно до характеристики ОСОБА_4 , 2009 р.н., дівчинка з першого класу навчається у спеціалізованій економіко-правовій школі І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземної мови ПВНЗ Харківський гуманітарний університет «Народна Українська академія». За час навчання проявила себе старанною, здатною ученицею. Батьки дитини уважно відноситься до навчання та виховання дитини, допомагають дитині у виконані шкільних завдань, контролюють її учбову діяльність, відвідують індивідуальні консультації вчителя. Ректором університету «Народна Українська академія» батькові дитини у 2016 році винесено подяку за активну співпрацю з академією та прекрасне виховання дочки ОСОБА_8 .
За клопотанням представника ОСОБА_1 судом в якості свідків були допитані ОСОБА_18 , ОСОБА_14 , ОСОБА_19 .
Свідок ОСОБА_18 в суді пояснив, що ОСОБА_16 є його колишньою дружиною, з якою вони мають спільну дитину - сина ОСОБА_20 , у спілкуванні з яким ОСОБА_16 чинить йому перешкоди. ОСОБА_21 бачив три-чотири рази в минулому чи позаминулому році. Зазначає, що в родині його колишньої дружини - ОСОБА_16 дітей настроюють проти батьків.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснив, що з 19.01.2017 р. він перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 . З ОСОБА_22 - дочкою дружини від першого шлюбу, він має дружні відносини, дитина вважає його найкращим другом, називала батьком. Зазначає, що в родині батька - ОСОБА_2 дитину примушують називати його нову дружину матір'ю. Своєю сім'єю ОСОБА_10 вважає матір та свідка ОСОБА_14 . Мати дитини - ОСОБА_1 ніколи не чинила перешкод у спілкуванні дитини з батьком. ОСОБА_10 любить як матір, так і батька. ОСОБА_1 займається вихованням та забезпеченням дочки, дитина з радістю проводить час зі своєю матір'ю. Він постійно спілкується з дитиною, відводить дитину до школи, на гуртки, виконує з нею домашні завдання. У ОСОБА_2 з донькою також добрі стосунки.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_19 пояснила, що з 2015 року допомагає ОСОБА_1 у домашніх справах. В родині ОСОБА_1 буває мінімум два рази на тиждень. Знає ОСОБА_1 як добру матір, дитина любить її, з ОСОБА_22 у ОСОБА_23 довірчі відносини. ОСОБА_10 також любить свого батька ОСОБА_24 , проте, на думку свідка, дитина боїться його. Коли дитина хворіла, її попросили зателефонувати батькові і сказати, щоб він не приїздив, проте дитина через те, що боялась, відповіла відмовою. Зі слів ОСОБА_1 їй відомо, що однокласники ОСОБА_8 розповідали їй, що коли приїздив батько ОСОБА_8 , дочка називала його нову дружину матір'ю, на що вона зробила ОСОБА_8 зауваження. У чоловіка ОСОБА_25 з Софією дружні відносини, вона любить його як друга. Матір дитини та її чоловік займаються вихованням, розвитком дитини. ОСОБА_24 - батька ОСОБА_8 вона бачила один раз, коли передавала йому дитину від матері.
За клопотанням представника ОСОБА_2 в якості свідків було допитано ОСОБА_15 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 .
Свідок ОСОБА_15 пояснив суду, що він є батьком ОСОБА_2 . ОСОБА_1 є колишньою дружиною його сина. Від шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають дочку - ОСОБА_21 , яка є його онукою. З моменту народження дитини ОСОБА_2 самостійно займався вихованням дочки. Матір дитини - ОСОБА_1 майже не приймала участі у її вихованні, приділяла більше уваги покращенню своєї зовнішності, ніж дитині. За відсутності домашнього тепла, якого не вистачало ОСОБА_8 від рідної матері, вона називала бабусю - мамою. ОСОБА_2 і ОСОБА_10 мають певний зв'язок, вони є близькими по духу людьми, спільно займаються спортом. Під час подружнього життя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 свідок та його дружина мали можливість спілкуватись із онукою, відводити її на гуртки, виховувати. Проте, після розлучення із сином, колишня невістка - ОСОБА_1 повністю відсторонила свідка та його дружину від можливості спілкуватися з онукою, запропонувавши переоформити належну свідку квартиру на ОСОБА_21 в обмін на побачення з онукою. В зв'язку з перешкодами ОСОБА_1 у спілкуванні з онукою, свідок з дружиною вимушені були звернутись до суду із позовом про встановлення їм порядку спілкування з онукою. В родині батька - ОСОБА_2 дитина почуває себе щасливою, має зведеного та рідного братів, з якими вона з задоволенням проводить час, має окрему кімнату, облаштовану всім необхідним для розвитку та навчання. Онука неодноразово висловлювала бажання залишитись проживати із батьком. Нову дружину сина - ОСОБА_29 , ОСОБА_10 називає мамою. ОСОБА_30 відноситься до ОСОБА_8 як до рідної дитини. На думку свідка проживання дитини в родині матері, де двічі замовлялось вбивство батька дитини, є небезпечним для дитини. Вважає, що комфортніше ОСОБА_8 буде жити в родині батька.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_26 пояснила, що вона обіймає посаду інспектора ювенальної превенції Київського ВП ГУ НП в Харківській області. В 2016 році розглядала звернення ОСОБА_1 щодо недосягнення згоди з ОСОБА_2 про порядок спілкування із дочкою ОСОБА_22 . За результатами розгляду звернень матері дитини нею надана рекомендація щодо розгляду відносин, що склались між сторонами, в судовому порядку. Також зазначила, що у грудні 2016 року нею розглядалось звернення ОСОБА_1 щодо проведення перевірки умов та встановлення місця проживання дитини разом із батьком. За результатами обстеження умов проживання дитини разом із батьком нею складено рапорт, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_10 має належні умови проживання в родині батька, має окрему кімнату. Нову дружину ОСОБА_2 в її присутності дитина називала мамою. В розмові дитина повідомила, що їй подобається проживати в родині батька та вона бажає залишитися жити разом із ним.
Свідок ОСОБА_27 в судовому засіданні пояснив, що знайомий з ОСОБА_2 та його сім'єю з 2011 року. Під час спільного відпочинку родинами помітив, що дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_31 не займається вихованням дочки та не піклується про неї. ОСОБА_2 фактично виконує функції і батька, і матері. Після припинення шлюбних відносин ОСОБА_1 почала обмежувати спілкування ОСОБА_8 із батьком, висуваючи вимоги щодо переоформлення на неї належного ОСОБА_2 майна в обмін на побачення з дитиною. В новій родині ОСОБА_2 , з якою свідок та його дружина зустрічаються близько двох разів на тиждень, ОСОБА_10 має добрі відносини із новою дружиною ОСОБА_2 - ОСОБА_32 , яка займається вихованням ОСОБА_8 та піклується про неї. ОСОБА_10 з власної волі називає нову дружину ОСОБА_2 - мамою. На відміну від попередньої сім'ї ОСОБА_33 із ОСОБА_34 , де всі питання щодо виховання дочки вирішував виключно батько, в сім'ї ОСОБА_2 з ОСОБА_32 дитина звертається за допомогою як до ОСОБА_35 , так і до ОСОБА_33 . При передачі дитини від батька до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 замикається, починає плакати, висловлює небажання їхати до родини матері та просить залишитись проживати в родині батька. При плануванні спільного відпочинку родинами в Туреччині, ОСОБА_1 , маніпулюючи дитиною та намагаючись зашкодити ОСОБА_2 , за день до вильоту відкликала наданий нею дозвіл, засмутивши ОСОБА_21 . В 2016 році ОСОБА_1 із співмешканцем, намагаючись відібрати дочку у ОСОБА_33 , здійснили напад на родину ОСОБА_2 , що травмувало психіку дитини. Наступного дня він бачив дітей, вони були налякані. ОСОБА_10 запитувала, чому мама хоче забрати її від тата і зробити йому зле. В родині батька дитина має свою кімнату, яка облаштована всім необхідним. ОСОБА_2 займається вихованням ОСОБА_8 , відводить її на гуртки, робить з дочкою домашні завдання. В родині батька ОСОБА_10 почуває себе розкутою, захищеною.
Свідок ОСОБА_28 в судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_2 та його колишньою дружиною ОСОБА_34 вона та її чоловік ОСОБА_27 познайомились, коли ОСОБА_8 було три роки. Під час проведення спільного дозвілля її здивувало те, що всіма питаннями щодо піклування за Софію займався батько - ОСОБА_2 , а до матері дитина взагалі не зверталась. Після припинення шлюбних відносин, ОСОБА_31 почала обмежувати зустрічі ОСОБА_33 із дочкою. В новій родині ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_35 , вони з чоловіком бувають близько двох разів на тиждень, спільно проводять час, відпочивають. ОСОБА_10 називає ОСОБА_29 мамою. ОСОБА_30 піклується про дитину, приймає участь у її вихованні, з ОСОБА_22 вони мають близький емоційний контакт. ОСОБА_10 також розповідала їй, що її матір ОСОБА_31 разом із іншими чоловіками здійснили напад на їх родину, стріляли в батька, у зв'язку із чим вона сильно злякалась. Софію була засмучена нечесною поведінкою її матері - ОСОБА_1 , пов'язаною з безпідставним відкликанням дозволу на її виліт для відпочинку разом із батьком до Туреччини. Свідок вважає неприпустимою поведінку матері ОСОБА_1 , яка замовила вбивство ОСОБА_2 . Також свідок пояснила, що вихованню дочки ОСОБА_2 приділяє багато уваги, відвідує з нею різні розвиваючи заклади. В сім'ї батька ОСОБА_10 має свою кімнату, двох братів, з якими вони разом граються. В час коли, ОСОБА_2 передає Софію матері, дитина дуже засмучується та не бажає залишати родину батька. В її присутності ОСОБА_10 неодноразово висловлювала бажання залишитись проживати разом із батьком.
В судовому засіданні свідки ОСОБА_26 , ОСОБА_36 , ОСОБА_28 підтвердили, що дитина в їх присутності висловлювала бажання проживати в родині батька.
Судом першої інстанції встановлено, що у справі, що розглядається, обидва батьки бажають належно виконувати свої батьківські обов'язки, підстав вважати їх такими, що неналежно виконують ці обов'язки, у суду немає. Станом на час розгляду справи у суду відсутні відомості про зловживання кимсь із батьків спиртними напоями або наркотичними засобами, обидва батьки позитивно характеризуються. Докази спростовуючи дані факти не встановлено і під час апеляційного розгляду справи.
Згідно висновку судово-психологічної експертизи № 6668 від 09.11.2016 р., складеного судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора М.С. Бокаріуса, на момент дослідження, сімейна ситуація, індивідуально - психологічні особливості батька ОСОБА_2 та його виховна поведінка справляють позитивний вплив на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя його малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент дослідження індивідуально-психологічні особливості матері ОСОБА_1 та її виховна поведінка позитивно впливають на емоційний стан, психічний розвиток та відчуття благополуччя малолітньої дочки ОСОБА_3 . Однак, виявлено негативне емоційне ставлення ОСОБА_3 до співмешканця матері ОСОБА_37 . Особа ОСОБА_37 викликає у ОСОБА_8 стан емоційного напруження та дискомфорту, відсутня ОСОБА_38 ОСОБА_37 з власною родиною, та з особою, яка могла б замінити їй батька. На момент дослідження, виявлено більшу прихильність та психологічну сумісність дитини з сім'єю батька. В сім'ї батька - ОСОБА_2 дитина почуває себе захищеною, сприймає дружину батька та її сина як близьких людей. У формуванні такого ставлення дитини відіграє роль система цінностей особистості батька, ОСОБА_2 , одним із найважливіших пріоритетів якої є потреба у близькому емоційному контакті з дочкою та забезпечення її благополуччя. Специфічними психологічними особливостями взаємовідносин дитини з матір'ю - ОСОБА_1 є: позитивний вплив матері на становлення статево-рольової ідентифікації та формування адекватного ставлення дитини до своєї жіночості. Специфічними психологічними особливостями взаємовідносин дитини з батьком - ОСОБА_2 є відчуття близькості та взаємної довіри, відчуття захищеності у дитини.
За результатами психодіагностичного дослідження та спостереження за поведінкою малолітньої ОСОБА_3 встановлено більшу прихильність до теперішньої сім'ї батька ОСОБА_2 , що обумовлено тим фактом, що в особистісній системі цінностей ОСОБА_2 одним із найважливіших пріоритетів є емоційний контакт з дочкою та забезпечення її благополуччя. В сім'ї батька - ОСОБА_2 дитина почуває себе захищеною, сприймає дружину батька та її сина як близьких людей. Позитивно на емоційний стан ОСОБА_8 впливає відповідальне ставлення батька до неї, розуміння її психологічних особливостей, що обумовлює сприйняття Софією батька як найближчого дорослого.
Також, під час психодіагностичної бесіди ОСОБА_10 повідомила, що до ОСОБА_39 , дружини батька, вона ставиться добре, ОСОБА_40 готує їжу, доглядає за нею, робить їй зачіски, разом з ОСОБА_41 вигулює собаку. Також ОСОБА_10 повідомила, що їй подобається спілкуватись та гратись з ОСОБА_17 , наголосила, що саме вона привела ОСОБА_20 до секції карате, де тренується сама. На запитання, хто такий ОСОБА_42 , дівчинка пояснила, що він новий чоловік її мами. Додала також, що ОСОБА_42 говорить погані слова на її батька, і її це засмучує.
Згідно із Висновками Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради №150 від 14.03.2016 р. та № 398 від 30.06.2017 р., орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції дійшов висновку, що висновки Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради №150 від 14.03.2016 р. та №398 від 30.06.2017 р. щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір'ю є недостатньо обґрунтованим, тому приймаючи до уваги інші докази по справі в сукупності, враховуючи інтереси дитини, суд не погоджується з ними.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 створює належні умови для гармонійного розвитку, проживання, навчання та виховання дочки, суд прийшов до висновку, що на даний час існують обставини для визначення місця проживання дитини з батьком, а не з матір'ю, і що таке рішення відповідатиме інтересам дитини, сприятиме належним умовам її проживання, гармонійному розвитку та вихованню, належному матеріальному забезпеченню.
При вирішенні вказаної справи суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Частиною шостою статті 19 Сімейного кодексу України передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Саме з урахуванням зазначених принципів ЄСПЛ здійснював оцінку того, чи національні суди вжили всіх заходів для визначення найкращих інтересів дитини у цій справі та визначили її місце проживання з дотриманням вимог статті 8 Конвенції.
Аналіз наведених норм права, в тому числі практика Європейського суду з прав людини, дає підстави вважати, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Крім того, вирішуючи справу суд враховує вимоги ст.51 Конституції України, згідно якої кожному із подружжя гарантуються рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї, а також частину шосту статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Sommerfeld v. Germany») від 08.07.2003 р., «Цаунеггер проти Німеччини» («Zaunegger v. Germany») від 03.12.2009 р.).
Приймаючи рішення по справі, що розглядається, суд прийшов до висновку, що батько дитини має належні житлово-побутові умови для забезпечення дитини усім необхідним для її розвитку, має стабільний дохід та можливість утримувати дитину матеріально, позитивно характеризуються за місцем роботи та проживання. У дитини з жінкою батька та її сином склались добрі відносини, з ними дитина відчуває себе комфортно.
Посилання в апеляційній скарзі, що висновки суду про відсутність доказів щодо можливості матеріально утримувати доньку спростовуються наданими в матеріалах справи доказами, висновків суду по суті спору не спростовують. З матеріалів справи вбачається, що шлюбні відносини між сторонами були припинені з червня 2014 року. З декларації ОСОБА_1 за 1 квартал 2015 року та за 2014 рік, які були надані ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог не вбачається, що остання мала прибуток. Надану в обґрунтування доводів апеляційної скарги декларацію за 3 квартали 2018 року колегія суддів не приймає до уваги, оскільки остання не була предметом дослідження судом першої інстанції, а апелянт не довів, що не мав можливості її подати до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на відсутність негативних обставин, які б свідчили про неможливість проживання дитини з матір'ю, то колегія суддів у повній мірі погоджується з врахуванням судом першої інстанції висновку зробленого у постанові Великої Палати Верховного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.
Підстав не приймати до уваги висновки експертизи № 6668 від 09 листопада 2016 року колегія суддів не вбачає.
Висновок фахівця у галузі психології Горецької А.М. від 28.11.2016, який наданий за результатами оцінки висновку судово-психологічної експертизи №6668 від 09.11.2016 р., на звернення адвоката Гончарової З.П. від 23.11.2016 р., не відповідає вимогам статей 76, 102 ЦПК України. Висновки спеціаліста є суб'єктивною думкою спеціаліста з конкретної області знань, та не є в розумінні ст.102 ЦПК України висновком експерта, якого попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експериментально-психологічні дослідження під час проведення судово-психологічної експертизи проводились за участі батьків та дитини, що підтверджується самим висновком експертизи ; 6668 від 09 листопада 2016 року. На вирішення експерту були поставлені питання як матір'ю, так і батьком дитини. Під час розгляду справи висновки експертизи ОСОБА_1 не спростовані, клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи не заявлялось.
Посилання апелянта на той факт, що суд не повинен приймати до уваги покази свідка ОСОБА_27 , враховуючи, що останній є підлеглим ОСОБА_1 , а про події, які він повідомив суд йому відомо лише зі слів ОСОБА_1 , спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Свідок ОСОБА_27 показав суду, що є директором ТОВ «Віасістемпро» та ніколи не був працівником КП «Харківміськелектротранс», а також зазначив, що всі повідомлені суду факти він спостерігав особисто або довідався про певні події зі слів дітей.
Доводи апеляційної скарги про неналежне надання судом першої інстанції оцінки висновку органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини є необґрунтованими, з огляду на те, що відповідно до вимог частини шостої статті 19 СК України суди першої інстанцій зазначив, що органом опіки та піклування не в повній мірі виконано вимоги норми п.72 Порядку провадження органами опіки і піклування діяльності, пов'язаної з захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. №866, оскільки у висновку не проаналізовано ставлення батьків дитини до виконання своїх батьківських обов'язків, не враховано особисту прихильність дитини до батьків.
Надаючи оцінку висновку органу опіки та піклування № 398 від 30.06.2017, суд першої інстанції взяв до уваги наступне. В своїх поясненнях ОСОБА_2 зазначив, що засідання комісії з питань захисту прав дитини, проведено без його участі в декларативній формі. Такі пояснення ОСОБА_2 підтверджені протоколом засідання Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради №12 від 27.06.2017 р. Зміст цього протоколу зводиться до загальних відомостей про дитину, її батьків, за відсутності буд-яких обґрунтувань прийнятого рішення щодо визначення місця проживання дитини разом із матір'ю. Крім того, орган опіки не дає оцінку стійкого психологічно-емоційного зв'язку дитини з батьком та його дружиною, прихильності дитини до родини батька.
Суд критично віднісся до висновків органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання дитини з матір'ю, оскільки останні, обґрунтовуючи надані до суду висновки посилаються саме на відсутність виняткових обставин щодо розлучення дитини із матір'ю, закріплений ст.6 Декларації прав дитини.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року, оскільки суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосування норм матеріального права та без порушення процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 липня 2019 року.
Головуючий - І.О. Бровченко
Судді : І.В. Бурлака
А.І. Колтунова