Житомирський апеляційний суд
Справа №278/168/19 Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.
Категорія 44 Доповідач Трояновська Г. С.
24 липня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І.
з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 278/168/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа - орган опіки та піклування Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, про виселення
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Грубіяна Є.О. у м. Житомирі,
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив усунути порушення прав власника шляхом виселення відповідачів з належного йому житлового будинку АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначав, що є власником вказаного нерухомого майна. Відповідачі зареєстровані та проживають у вказаному будинку без будь-яких правових на те підстав, на неодноразові прохання про виселення не реагують, у зв'язку з чим вимушений був звернутись до суду із вказаним позовом.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2019 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги в сукупності зводяться до того, що протягом тривалого часу вона разом з дітьми користуються спірним жилим приміщенням та їх реєстрація у ньому відбулася на законних підставах з дозволу власника цього житла - ОСОБА_1 . Відповідачка вказала, що вона проживала з ОСОБА_1 як одна сім'я, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась донька ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 - донька ОСОБА_4 . Запис про батька у свідоцтвах про народження дітей було проведено за її прізвищем та громадянством, а ім'я та по батькові батька за її вказівкою - ОСОБА_1 . ОСОБА_2 зазначила, що вона та неповнолітні діти не займали самовільно будинку АДРЕСА_1 , а були зареєстровані на правах членів сім'ї власника, тому суд не мав жодних підстав застосовувати ст. 116 ЖК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Положеннями статті 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У відповідності із положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Пунктом 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що відповідно до положень ст.ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Згідно із ч.4 ст.9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
У відповідності до статей 64, 156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина власника будинку, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Указані норми кореспондуються із ч.1 ст.405 ЦК України, згідно якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до положень ч.1 ст.109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
У відповідності до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» за № 2 від 12 квітня 1985 року (із змінами та доповненнями), вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Вирішуючи спір, суд керувався положеннями ст. 116 ЖК, відповідно до яких осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в даний час чинить позивачеві перешкоди у користуванні належним йому житловим будинком, а тому права останнього підлягають судовому захисту у обраний ним спосіб шляхом виселення відповідачів.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 27.02.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Доброльожею В.В. та зареєстрованого в реєстрі №971 (а.с.3).
Згідно з довідками, виданими 02.01.2019 року №14 та 15.02.2019 року №453 виконавчим комітетом Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, в належному позивачеві будинку зареєстровані та постійно проживають відповідачі - ОСОБА_2 з 10.01.2012 року, ОСОБА_3 з 03.02.2012 року, ОСОБА_4 з 04.08.2017 року (а.с.6,32).
У свідоцтвах про народження дітей відповідачки ім'я та по батькові батька дітей записано ОСОБА_1 так як позивача (а.с.11,12).
З паспорта відповідачки вбачається, що вона зареєстрована в АДРЕСА_1 10 січня 2012 року (а.с.10зв.).
Збіг по часу періоду реєстрації відповідачки та народження дитини спростовує заперечення позивача стосовно наявності між ними сімейних стосунків.
Тривалість реєстрації відповідачки у будинку позивача у взаємозв'язку з вищенаведеними обставинами спростовує висновок суду першої інстанції про її самовільне вселення.
Отже, з урахуванням встановлених обставин справи вселення відповідачів у спірне жиле приміщення не можна вважати самоправним, вони набули право користування вказаним вище житлом з дозволу власника - ОСОБА_1 . Указане твердження не було спростоване позивачем у справі.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що відповідачі на законних підставах набули право користування спірним житлом, а позивачем не надано суду доказів того, що такими діями відповідачів порушується його право власності чи законного володіння.
Оскільки з моменту вселення відповідачі виконали все, що від них вимагалось для належної реєстрації компетентним органом влади у встановленому законом порядку, іншого житла, придатного для проживання відповідачка з малолітніми дітьми не має, тому їх виселення, з підстав, якими обґрунтовано позовні вимоги, не можуть бути задоволені.
Зазначене свідчить про необґрунтованість позовних вимог, а тому колегія суддів приходить до висновку про відмову у їх задоволенні та скасування рішення суду першої інстанції.
Окрім того, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» («Connors v the United Kingdom»), заява № 66746/01, §82).
ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Незалежно від наявності права на зайняття житлового приміщення, виселення має бути оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v Slovakia»), заява № 7205/02, § 60-63).
Недотримання національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції (, рішення ЄСПЛ у справах «Дакус проти України» («Dakus v Ukraine») від 14 грудня 2017 року, заява № 19957/07; «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v Ukraine») від 2 березня 2011 року, заява № 30856/03; «Садов'як проти України» («Sadovyak v Ukraine») від 17 травня 2018 року, заява № 17365/14).
Оскільки апеляційну скаргу задоволено, то з ОСОБА_1. підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 1152 грн. 60 коп. (а.с.53) понесених нею судових витрат зі сплати судового збору (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України, суд
Апеляційну ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа - орган опіки та піклування Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, про виселення - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1152 грн. 60 коп. понесених судових витрат зі сплати судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25.07.2019.
Головуючий Судді