Житомирський апеляційний суд
Справа №295/11675/15-ц Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.
Категорія 5 Доповідач Галацевич О. М.
24 липня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю.,
з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №295/11675/15-ц за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Житомира в особі Житомирської міської ради до виконавчого комітету Житомирської міської ради, всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» агропромислового комплексу України, приватного підприємства «Олсо», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 про визнання права власності, визнання незаконним та скасування рішення виконкому Житомирської міської ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого незаконного володіння,
за апеляційною скаргою заступника прокурора Житомирської області,
на рішення Богунського районного суду м. Житомира, ухвалене 22 березня 2019 року суддею Перекупкою І.Г. у м. Житомирі, повний текст рішення складено 27 березня 2019 року,
У серпні 2015 року заступник прокурора Житомирської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Житомирської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви від 22.01.2018 (а.с. 224-232 т. 4) просив: визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 27.09.2007 № 738 в частині оформлення права власності на майновий комплекс водновеслувальної бази по АДРЕСА_1 за Всеукраїнським фізкультурно-спортивним товариством «Колос» агропромислового комплексу України (далі - Товариство «Колос»); визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27.11.2007 №7346, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського округу Ковалевським А.В., укладений між Всеукраїнським фізкультурно-спортивним товариством «Колос» агропромислового комплексу України та Приватним підприємством «Олсо» (далі - «Олсо») щодо продажу майнового комплексу водно-веслувальної бази по АДРЕСА_1 . Житомирі; визнати недійсним свідоцтво про право власності на майновий комплекс водновеслувальної бази від 03.10.2007, видане Всеукраїнському фізкультурно-спортивному товариству «Колос» агропромислового комплексу України; витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ПП «Олсо», ОСОБА_11 , ОСОБА_12 об'єкти водно-веслувальної бази по АДРЕСА_1 ; визнати право власності на майновий комплекс водно-веслувальної бази по АДРЕСА_1 за територіальною громадою м. Житомира в особі Житомирської міської ради.
Обґрунтовував вимоги тим, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 16.04.1981 № 194 базу-стоянку плавальних засобів, яка знаходилася у комунальній власності територіальної громади м. Житомира, передано на баланс Житомирської обласної ради Товариству «Колос». Згідно рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 738 від 27.09.2007 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна» останньому видано свідоцтво про право власності на спірне майно.
Право власності на яке перейшло ПП «Олсо» (за договором купівлі-продажу від 27.11.2007), а в подальшому частки майнового комплексу неодноразово віджувались на користь юридичних та фізичних осіб.
Вважає, що оспорюване рішення № 738 від 27.09.2007, свідоцтво про право власності на майновий комплекс суперечать вимогам ст. 19 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст.ст. 344, 181, 203, 215, 330, 388 ЦК України.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 22 березня 2019 року (з урахуванням ухвали суду від 02.05.2019) відмовлено у задоволенні позову прокурора. Скасовані арешти на об'єкти незавершеного будівництва, які належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , Семенцю В.В. накладені ухвалами Богунського районного суду м. Житомира від 14.08.2015 та 17.05.2018.
В апеляційній скарзі Прокурор, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення його позову, вирішити питання розподілу судових витрат.
На його думку, суд помилково застосував до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України. Також, суд дійшов безпідставного висновку про те, що прокурору було відомо про факти, які стали підставою для звернення до суду ще з 2011 року, оскільки про порушення вимог законодавства щодо відчуження об'єктів комунальної власності, а саме комплексу водно-веслувальної бази, стало відомо лише після опрацювання матеріалів УСБУ в Житомирській області від 15.06.2015, документів контролюючих органів та органів місцевого самоврядування. Вважає, безпідставним висновок суду і про те, що Житомирській міській раді ще у 2008 році було відомо, що ПП «Олсо» є власником спірного нерухомого майна відповідно до договору купівлі-продажу від 21.11.2007, оскільки між міською радою і ПП «Олсо» був укладений договір оренди земельної ділянки. Водночас, сам по собі факт оформлення спірної земельної ділянки не свідчить про визнання чи оспорювання прав на нерухоме майно, яке на ній розміщене. Отже, позивач (міська рада) про оспорення його прав міг дізнатися лише за результатами перевірки прокурором цього питання, що підтвердив в судовому засіданні представник міської ради. Також відповідачем, належними та допустимими доказами не було доведено, що інформацію про порушення своїх прав позивач міг отримати раніше. Вважає також необгрунтованими посилання суду на те, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували право власності Житомирської міської ради на спірне майно. При прийнятті оспореного рішення №738 від 27.09.2007 та при проведенні державної реєстрації у Товариства «Колос» не було жодного з правовстановлюючих документів, передбачених ст. 19 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (у редакції на час виникнення спірних правовідносин). Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 16.04.1981 №194 Житомирській обласній раді ДСТ «Колос» базу-стоянку плавальних засобів передано міською радою лише на баланс, тобто у володіння, яке не наділяло правом власності на спірне майно. Судом не враховано, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували право власності на спірний об'єкт саме за Товариством «Колос», а також і те, що останнє є правонаступником ДСТ «Колос». Також на вказане майно відсутня інформація щодо належності його до об'єктів приватної чи державної власності, а спірне майно є комунальною власністю територіальної громади м. Житомира. Окрім того, вважає помилковим висновок суду про те, що об'єкти нерухомого майна не можуть бути витребувані у фізичних осіб, оскільки останні є новоствореними після їх реконструкції. Зокрема, Верховний Суд у справі № 6-1213цс16 від 06.07.2016 вказав, що не є новоствореним об'єктом нерухомого майна вже існуючий об'єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.
В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав.
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_13 , представник ОСОБА_12 - ОСОБА_14 , представник ПП «Олсо» - Ясинецька Н.М., представник Товариства «Колос» - Сероветник О.А., представник ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 - ОСОБА_15 , представник ОСОБА_7 - ОСОБА_16 апеляційну скаргу не визнали, посилаючись на правильність висновків суду по суті спору. Крім того, послалися на відсутність у прокурора повноважень на представництво інтересів держави в особі Житомирської міської ради в суді.
Заслухавши пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).
Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, §45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».
У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
В своїх постановах у справі №760/21583/15-ц від 06.02.2019 та №330/1621/16 від 19.06.2019 Верховний Суд зазначив, що суди насамперед мають перевіряти наявність виключного випадку для подання позову прокурором в інтересах держави, з'ясовувати який суб'єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.
На зазначене, суд першої інстанції уваги не звернув та вирішив спір по суті.
Обґрунтовуючи необхідність представництва інтересів держави в особі Житомирської міської ради, прокурор посилався на те, що дії відповідачів є істотним порушенням чиного законодавства і суперечать інтересам територіальної громади, оскільки підривають матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування в м.Житомирі, Житомирська міська рада бездіє, а тому прокурор звертається до суду з даним позовом в інтересах держави в особі територіальної громади м. Житомира в особі Житомирської міської ради.
Разом з тим, доказів про те, що захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган місцевого самоврядування - Житомирська міська рада, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження, прокурор суду не надав.
Долучений до матеріалів справи лист прокурора №05/01-1097вих-15 від 31.07.2015 свідчить про повідомлення прокурора про подання ним даного позову (а.с. 12 т.1). Проте, позов прокурора датований цим же числом та зареєстрований у книзі вихідної кореспонденції за № 05/01-1091вих-15, тобто раніше ніж повідомлення.
Тому, такий лист не є підтвердженням попереднього, до звернення до суду, повідомлення прокурором відповідного суб'єкта владних повноважень, та не здійснення цим суб'єктом захисту законних інтересів держави самостійно або неналежного їх здійснення.
Отже, прокурором не доведено виключного випадку для представництва інтересів держави.
Пунктом 1 частини 1 статті 257 ЦПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.
Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки визначена процесуальним законом як процесуальна правоздатність, а можливість набувати та здійснювати процесуальні права та обов'язки - як цивільна процесуальна дієздатність (статті 46, 47 ЦПК України).
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частина 1 статі 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, Житомирська міська рада не була позбавлена права самостійно звернутись до суду за захистом інтересів держави в особі територіальної громади, прокурором не доведено виключного випадку представляти інтереси держави, а тому позов у цій справі подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позов прокурора - залишенню без розгляду з підстав, визначених п. 1 ч.1 ст. 257 ЦПК України.
Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Отже, скасуванню також підлягають арешти на об'єкти незавершенного будівництва, які належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , накладені ухвалами Богунського районного суду м.Житомира від 14.08.2015 та 17.05.2018.
Керуючись ст. ст. 158, 259, 268, 367, 368, 374, 377, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 22 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про залишення без розгляду позову заступника прокурора Житомирської області.
Скасувати арешти на об'єкти незавершенного будівництва, які належать ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , накладені ухвалами Богунського районного суду м.Житомира від 14.08.2015 та 17.05.2018.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 25 липня 2019 року.