Провадження № 22-ц/803/4531/19 Справа № 204/7637/17 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
23 липня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Синенка Є.А.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
на рішення Красногвардійського районного суду від 25 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дніпровської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що починаючи з 02 січня 2007 року вона добросовісно, відкрито і безперервно проживає протягом десяти років у спірній квартирі. До 1994 року в цій квартирі проживав нині померлий громадянин ОСОБА_3 , після смерті якого квартира залишилась безхазяйною, тобто такою яка не має власника, тож вона почала користуватися спірною квартирою та проживати в ній. Вона зверталася до Дніпропетровської міської ради з клопотанням про визнання за нею право власності на квартиру, але відповідач відмовив, мотивуючи свою відмову тим, що якщо вона має намір володіти, користуватися та розпоряджатися вказаним нерухомим майном, їй необхідно звернутися до суду із позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю. В спірній квартирі ніхто не зареєстрований. При цьому, квартира знаходилась в стані після пожежі і в незадовільному стані, в квартирі ніхто не проживав. Вона разом з чоловіком - ОСОБА_2 зробили в квартирі капітальний ремонт, підключили світло та воду і з 2007 року утримують квартиру. Отже, позивач власними силами, за свій рахунок зробила капітальний ремонт в квартирі, привела її до нормального житлового стану. За час проживання у квартирі вона господарює в ній, сплачує за комунальні послуги, спілкується з сусідами. Вважає, що є підстави для визнання за нею права власності на цю квартиру . Просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат житловою площею 22,4 кв.м., в тому числі: 1-а - кімната 16,4 кв.м., 2-а - кімната 6,0 кв.м., кухні площею 5,5 кв.м., санвузла площею 3,7 кв.м., коридору площею 2,4; 7,4 кв.м., загальною площею квартири 41,4 кв.м.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2019 року ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання права власності за набувальною давністю було відмовлено /а.с. 184-187/.
Своє рішення суд обгрунтував тим, що позивач не є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
ОСОБА_1 з рішенням суду не погодилася та подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права /а.с. 198-203/.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач звернулася до суду з даною позовною заявою в якій зазначає, що вона відкрито, безперервно з 2007 року володіє квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , який помер, у зв'язку з чим вона просила визнати за нею право власності на вказане нерухоме майно за набувальною власністю /а.с. 2-5/. Спірна квартира знаходилась в стані після пожежі і в незадовільному стані, в квартирі ніхто не проживав (а.с. 26) Дані обставини підтвердили допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які є сусідами позивача.
Згідно копії довідок Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Красногвардійського району: від 19.12.2006 року (а.с. 24) згідно якої за адресою: АДРЕСА_1 - з 12.12.1994 року ніхто не зареєстрований; та від 01.03.2007 року (а.с. 22) згідно якої позивач та її чоловік проживають у вказаній квартирі без реєстрації з 02.02.2007 року.
Позивач разом з чоловіком - ОСОБА_2 зробили в квартирі капітальний ремонт, що підтверджується копією акту від 23.12.2009 року (а.с. 27).
Зокрема в судовому засіданні в суді першої інстанції була оглянута інвентаризаційна справа на спірну квартиру, з якої випливає, що вказана квартира належить не ОСОБА_3 , а ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 10.11.1993 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. і зареєстрованого в реєстрі за № 2-4942 (а.с.144-147). Вказані обставини також підтверджуються відповіддю Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 03.04.2018 року за № 4397 (а.с.97).
Більш того, судом першої інстанції було отримано відповіді з Третьої дніпровської державної нотаріальної контори від 11.06.2018 року за № 1733/01-16 і від 09.07.2018 року за № 2168/01-16, з яких випливає, що із заявою про прийняття спадщини або з заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 ніхто не звертався, спадкова справа не відкривалася та свідоцтва про право на спадщину не видавались (а.с. 125,132).
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що позивач була обізнана відносно того, що власником спірного домоволодіння був ОСОБА_3 , який, як встановлено судом, є попереднім власником спірної квартири, при поселенні у спірну квартиру вона достовірно знала про відсутність підстав для набуття цієї квартири у власність, а тому не можна вважати володіння позивачем квартирою добросовісним.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі не встановлено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не є добросовісним набувачем спірної квартири, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Доводи скарги позивача фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду від 25 січня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров