Провадження № 22-ц/803/3657/19 Справа № 202/6011/17 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
24 липня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Лященко С.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "Техмаш" до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди,-
11 вересня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди. Просив стягнути з відповідача заподіяну матеріальну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. та судові витрати (а.с.1-2).
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року позовні вимоги ПрАТ «Техмаш» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Техмаш» заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 10000 грн. та судові витрати по справі в розмірі 1600 грн. (а.с.132-136).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою. Просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи.(а.с.139-144).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу № 366-к від 30 вересня 2016 року ОСОБА_1 з 03 жовтня 2016 року було прийнято на посаду монтажника технологічного устаткування дільниці нестандартного обладнання (а.с.4).
07 листопада 2016 року між позивачем та ТОВ «МЕТІНВЕСТ ІНЖИНІРИНГ» укладено договір субпідряду № 1043/16, де сторони погодили умови співпраці (а.с.14-23).
Згідно наказу № 958 від 16 листопада 2016 року відповідача було відряджено у м.Авдіївка, ПрАТ «АКХЗ», з 17 листопада 2016 року по 18 грудня 2016 року, для виконання робіт згідно з угодою (а.с.5).
28 листопада 2016 р. співробітниками ПрАТ «АКХЗ», у присутності начальника дільниці ТОВ «МЕТІНВЕСТ ІНЖИНІРИНГ» ОСОБА_2 , складено Акт затримання за фактом знаходження під дією психотропних речовин № 160, де зазначено про затримання ОСОБА_1 у зв'язку із знаходження останнього під дією психотропних речовин (алкоголю) (а.с.8).
За результатами медогляду, факт знаходження ОСОБА_1 під дією психоактивних речовин підтвердився, що було встановлено приладом «Драгер» - 0,26 % (а.с.9).
Зазначені обставини були викладені в доповідній записці фельдшером медпункту ПрАТ «АКХЗ» на ім'я директора по безпеці, начальника цеха, підрядної організації ОСОБА_3 (а.с.10).
У своїх пояснювальних записках, складених ним на ім'я директора ПрАТ «Техмаш» від 28 листопада 2016 року та 05 грудня 2016 року, відповідачем було зазначено, що він вживав спиртні напої, вину визнав (а.с.12, 13).
Відповідно до наказу № 22 К від 30.01.2017 року ОСОБА_4 звільнений з 30.01.23017 року за власним бажанням за ст.38 КЗпП України (а.с.6).
26 січня 2017 року ТОВ «МЕТІНВЕСТ ІНЖИНІРИНГ» звернувся на адресу позивача з претензією, де зазначив, що порушення, допущене працівником позивача ОСОБА_1 , є повторним протягом року та вимагав сплатити штраф у розмірі 10000,00 грн., відповідно до п.17.7. Договору субпідряду від 07 листопада 2016 року (а.с.7).
Відповідно до платіжного доручення № 486 від 02 березня 2017 року, позивач перерахував на рахунок ТОВ «МЕТІНВЕСТ ІНЖИНІРИНГ» штраф у розмірі 10000,00 грн., у відповідності до умов п.17.7. Договору субпідряду від 07 листопада 2016 року (а.с.24).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок порушення відповідачем трудових обов'язків та трудової дисципліни, а саме, появи на робочому місці в нетверезому стані, позивач за цивільно-правовим договором сплатив іншій стороні договору штрафні санкції в сумі 10000,00 грн., тому відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачеві сплачені кошти.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі чи організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавства.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких, згідно зі ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України, залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Згідно роз'яснень, викладених у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року, № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» за правилами ст.. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов договору.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).
Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у трудових відносинах.
Згідно п. 3.4. Правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців ПрАТ «ВП «Техмаш» працівник підприємства зобов'язаний не порушувати чинного законодавства України, суворо виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, розпорядження керівників, підвищувати продуктивність праці, вчасно й ретельно виконувати роботу з нарядів і завдань, дотримуватись вимог охорони праці, техніки безпеки, не робити дії, що тягнуть за собою заподіяння збитку підприємству, його майну і фінансам.
07 листопада 2016 року між позивачем та ТОВ «МЕТІНВЕСТ ІНЖИРІНГ» укладено договір субпідряду № 1043/16 де сторони погодили умови співпраці.
Пунктом 17.7 договору передбачено, що в разі виявлення на території ТОВ «МЕТІНВЕСТ ІНЖИРІНГ» фактів порушення працівником позивача правил внутрішнього трудового розпорядку, зокрема, появи в стані алкогольного сп'яніння позивач сплачує ТОВ «МЕТІНВЕСТ ІНЖИРІНГ» штраф у розмірі 2 000,00 грн. за перший виявлений факт. При виявленні наступних фактів порушення вказаних правил протягом року працівником позивача, позивач сплачує ТОВ «МЕТІНВЕСТ ІНЖИРІНГ» штраф у розмірі 10 000 грн. за кожну виявлену подію.
28 листопада 2016 року співробітниками ПрАТ «АКХЗ», у присутності начальника дільниці ТОВ «МЕТІНВЕСТ ІНЖИРІНГ» ОСОБА_2 , складено Акт затримання за фактом знаходження під дією психотропних речовин № 160, де зазначено про затримання ОСОБА_1 у зв'язку із знаходження останнього під дією психотропних речовин (алкоголю) (а.с.8).
Вимогами ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що саме порушення з боку відповідача, його поява на об'єктах Замовника в нетверезому стані, потягло за собою накладення штрафних санкцій на підприємство ПАТ "Виробничого підприємства "ТЕХМАШ". Однак, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано доказів того, що відповідач двічі знаходився на робочому місці в нетверезому стані або будь-який інший працівник знаходився в нетверезому стані через що сплачувався штраф. Такі докази не були надані а ні в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції.
Оскільки належних, достатніх і допустимих доказів необхідних для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну працівником при виконанні трудових обов'язків, позивачем не надано, колегія суддів дійшла до висновку, що позов є не обґрунтованим та підстави для його задоволення відсутні.
А відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
З урахуванням викладеного, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, судове рішення скасувати і постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року - скасувати.
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "Техмаш" до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: