Провадження № 22-ц/803/3642/19 Справа № 201/15238/17 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.
24 липня 2019 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Лященко С.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
11 жовтня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Просив здійснити поділ спільного майна подружжя, виділивши у його власність квартиру АДРЕСА_1 , капітальний гараж за адресою: АДРЕСА_2 , та виділивши у власність відповідача квартиру АДРЕСА_3 (а.с.3)
12 грудня 2018 року позивач відмовився від вимоги про поділ гаражу та просить виділити йому у власність квартиру АДРЕСА_4 , а відповідачу квартиру АДРЕСА_3 (а.с.114-115).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задоволено. В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та залишено у власності ОСОБА_1 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . Вирішено питання щодо судових витрат (а.с.124-128).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою. Просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що для придбаннях обох квартир, вона позичила у своєї сестри кошти у розмірі 2 000 доларів США, про що свідчить розписка. Тобто, спірні квартири були придбані за запозичені кошти, тоді як борг був погашений не за рахунок спільних коштів позивача та відповідача, а за рахунок проданої квартири, яка належала їх синові успадковану від бабусі. Крім того, зазначила, що окремих квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 взагалі не існує, оскільки підчас ремонту було зроблено перепланування та об'єднано їх в одну трикімнатну квартиру (а.с.131-133).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач перебували у шлюбі з 03 березня 1979 року, який було зареєстровано Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, за актовим записом № 324 (а.с.6).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2015 року шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с.4-5).
19 квітня 1996 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого остання купила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.51). Договір посвідчений державним нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 1-569.
Право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 в КП «ДМБТІ» за реєстраційним номером 50 (а.с.49).
26 квітня 1996 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого остання купила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 (а.с.52). Договір посвідчений державним нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 1-631.
Право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 в КП «ДМБТІ» за реєстраційним номером 50 (а.с.47).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні квартири є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки придбані ними в період шлюбу за спільні кошти, а тому вважав за необхідне в порядку поділу майна подружжя визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 та залишити у власності ОСОБА_1 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .
Колегія суддів погоджується з таким рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 24, ч.1 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), чинного на час придбання спірної квартири, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Згідно із ч.1 ст. 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.
Також аналогічне правове положення закріплене в ст. 60, 70 СК України, ст. 368 ЦК України.
Отже, указаною правовою нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України, має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).
Відповідно до роз'яснень, наданих у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України) «Про застосування судами деяких норм кодексу про шлюб та сім'ю України» від 12 червня 1988 року № 16 (зі змінами і доповненнями), вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
При цьому, належить виходити із того, що відповідно до ст. 22, 25, 27-1 КпШС України, спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними за час шлюбу нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності.
Таке ж роз'яснення містить й Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, яке діє на час вирішення спору (п. 23).
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 позичила 2000 доларів США у сестри шляхом укладення розписки саме на придбання квартири, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки апелянт не надала належних доказів ні суду першої, ні апеляційної інстанції про те, що вказані кошти були спрямовані на придбання саме спірного житла.
Якщо навіть на час придбання в шлюбі майна використовувалися запозичені кошти одним із подружжя, вони вважаються використаними в інтересах сім'ї і є особистою власністю подружжя, що спростовує доводи апеляційної скарги про залишення поза увагою суду першої інстанції, що спірні квартири були придбані за запозичені кошти.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи про те, що поза увагою суду першої інстанції те, що на час визнання за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 та залишення у власності ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_7 , вказані квартири самочинно об'єднанні в одну трикімнатну квартиру, яка підлягає узаконенню та введенню в експлуатацію, про що в матеріалах інвентаризаційної справи встановлено відповідні штампи.
Апелянтом не надано відомостей щодо анулювання права власності на квартиру АДРЕСА_4 та переоформлення права власності на квартиру АДРЕСА_4 після самочинного АДРЕСА_4 та АДРЕСА_7 .
Враховуючи вищевикладене, вказане майно, яке є самочинно об'єднане, не може вважатися об'єктом права власності на відповідно до наявних документів продовжують існувати дві окремі квартири АДРЕСА_4 АДРЕСА_3 .
Заперечень щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та залишення у власності ОСОБА_1 квартири 15, що знаходиться за тією ж адресою апелянтом не зазначено.
Апеляційний суд розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги, що визначено ст.367 ЦПК.
А відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
З урахуванням викладеного, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді: