Провадження № 22-ц/803/131/19 Справа № 204/7796/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Тітова І.В. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
17 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Лаченкової О.В., Свистунової О.В.,
за участю секретаря Василенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_1
на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2017 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, Орган опіки та піклування Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради, про визнання договору дарування недійсним,
В листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до теперішнього часу перебувають у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу подружжя ОСОБА_1 за гроші, отриманні відповідачем ОСОБА_1 від продажу 31 травня 2007 р. спадкового майна, 1/2 частина якого належала йому, придбало дві квартири.
Відповідач ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 01 червня 2007 р. приватним нотаріусом ДМНО Тараненко Л.О. за реєстровим № 1753 придбала квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстровано КП «Дніпропетровське МБТІ» 03 липня 2007 р. на підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15096682, реєстраційний номер 13895290.
Відповідач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 05 червня 2007 р. приватним нотаріусом ДМНО Кучмій Н.В. за реєстровим № 3356, придбав квартиру АДРЕСА_2 , право власності на яку було зареєстровано КП «Дніпропетровське МБТІ» 06 липня 2007 р. на підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15143178, реєстраційний номер 1933830.
Таким чином, вказані квартири на праві спільної сумісної власності належали як чоловіку - ОСОБА_1 , так і його дружині - ОСОБА_3 .
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2014 р. у цивільній справі № 200/14579/13ц з відповідача ОСОБА_1 на його користь стягнуто 823 455 грн.50 коп.
На теперішній час рішення набрало законної сили.
07 березня 2014 року відповідач ОСОБА_1 отримав вказане рішення суду і 17 березня 2014 р. подав на нього апеляційну скаргу. В той же день відповідач зробив незалежну оцінку належної йому на праві власності вищевказаної квартири і 18 березня 2014 року подарував її своїм сину - ОСОБА_1 та дочці - ОСОБА_5 .
Відповідач ОСОБА_3 також 17 березня 2014 р. зробила незалежну оцінку належної їй на праві власності вищевказаної квартири і 18 березня 2014 р. за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом ДМНО Кучмій Н.В., зареєстрованим в реєстрі № 786, подарувала її відповідачу ОСОБА_1 .
Таким чином, договори дарування, укладені між відповідачами - подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і їх дітьми - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 після ухвалення судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів, вчинено з метою ухилитись від виконання цього судового рішення, без наміру створення правових наслідків, обумовлених цими договорами, з направленням дій сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близьких родичів - дітей та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за рахунок ОСОБА_1 грошового зобов'язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів. Такі дії подружжя ОСОБА_1 : як оформлення в один і той же день, 18 березня 2014 р., після отримання копії рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на його користь 823 455 грн 50коп. безоплатних договорів близьким родичам - сину та дочці; одночасне звернення до одного й того ж нотаріуса за оформленням договорів дарування; заяви подружжя ОСОБА_1 про відсутність заперечень кожним з них проти укладення іншим договору дарування свідчать про їх навмисний і узгоджений характер.
З огляду на зазначене, позивач просив суд визнати договір дарування, за яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кучмій Наталією Валентинівною 18 березня 2014 року і зареєстрований в реєстрі за № 786, недійсним.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2017 року цивільний позов задоволено повністю.
Визнано договір дарування, за яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Наталією Валентинівною 18 березня 2014 року і зареєстрований в реєстрі за № 786, недійсним.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 , ОСОБА_1 звернулись з апеляційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судом не встановлювався факт шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , тому висновок суду про те, що вони є подружжям, вважає безпідставним. Крім того, апелянт вважає, що оспорюваний правочин не порушує жодних прав позивача, враховуючи, що обмеження щодо розпорядження власником своїм майном відсутні, договір дарування відповідає вимогам законності, при цьому оспорювати правочин можуть тільки його сторони.
ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу мотивує тим, що позивачем не надано доказів фіктивності договору дарування, оскільки саме по собі невиконання договору його сторонами не може свідчити про його фіктивність, окрім того після укладення вказаного правочину право власності перейшло до обдаровуваного.
Передбаченим ст.360 ЦПК України правом на подання відзиву учасники справи не скористались.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно з довідкою КП «ДМБТІ» ДОР № 10598 від 23.09.2007 року за відповідачем ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , а за його дружиною ОСОБА_3 - право власності на квартиру АДРЕСА_3 квартиру АДРЕСА_4 .
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2014 року у справі №200/14579/13ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини домоволодіння в розмірі 48 255 грн 50коп. та 1/2 частини вартості земельної ділянки в розмірі 775 200 грн, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 , а всього 823 455 грн 50 коп.
Зазначене рішення суду набрало законної сили 18.08.2014 р., станом на 06.12.2016 р. судове рішення не виконано, що встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 грудня 2016 р. у цивільній справі № 200/5083/14ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, орган опіки та піклування Шевченківської районної у м.Дніпрі ради про визнання договору дарування недійсним, стягнення збитків (а.с.131-133), яке згідно із вступною та резолютивною частинами ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 червня 2017 р. у цій же справі залишено без змін (а.с.149).
Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 13.01.2014 р. знаходиться на примусовому виконанні Бабушкінського відділу державної виконавчої служби, однак, звернути стягнення на майно боржника неможливо, у зв'язку з його відсутністю.
18 березня 2014 року між ОСОБА_3 (дарувальником) та ОСОБА_1 (обдаровуваним), який є сином ОСОБА_3 , укладено договір дарування квартири за номером АДРЕСА_3 (колишнє найменування АДРЕСА_5 ), відповідно до якого обдаровуваний отримав у власність квартиру за номером НОМЕР_1, що знаходиться у будинку АДРЕСА_7 . Сторони оцінили вартість квартири в 225 000 грн, згідно з оцінкою ТОВ «Південні зірки», складеною станом на 17.03.2014 року (том 1, а.с.9-10).
Пунктом 5 договору дарування засвідчено, що квартира під забороною відчуження (арештом) не перебуває, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Пунктом 6 договору визначено, що сторони правочину однаково розуміють його значення, умови та правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладанні, а також те, що він не має характеру фіктивного та удаваного правочину.
Пунктом 12 визначено, що сторони перебувають у родинних відносинах, а п.15 що дарувальник гарантує, що житло в спорі і під забороною (арештом) не перебуває.
Цей договір дарування квартири підписаний сторонами, засвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 786.
Передумовою укладення договору дарування квартири стало відібрання нотаріусом від ОСОБА_1 - чоловіка ОСОБА_3 , заяви про надання згоди на дарування нерухомого майна подружжя дарувальника, справжність підпису на якій засвідчено 18.03.2014 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. за реєстровим номером № 785 (пункт 17 договору) (том 1, а.с.10).
Обдаровуваний ОСОБА_1 , який є сином відповідача ОСОБА_3 , у подарованій квартирі за адресою: АДРЕСА_8 був зареєстрований з 25.06.2007 р. (відповідно до довідки об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ніка-5» №30/3/17 від 30.03.2017 р.) (том 1, а.с.94).
Дружина обдаровуваного ОСОБА_1 - ОСОБА_6 та його діти: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_8 з 28 березня 2014 року, що підтверджується довідкою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Ніка-5» №30/3/17 від 30.03.2017 р.) (том 1, а.с.94).
Встановивши вищезазначені обставини та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, керуючись ст.ст.717, 202, ч.3 ст.203, 204, ст. 215, 216, 234 ЦК України, роз'ясненнями, що містяться у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обгрунтовано виходив із того, що спірний договір укладено між близькими родичами, після виникнення майнового зобов'язання чоловіка дарувальника, був спрямований на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близьких родичів, з метою приховання такого майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів у справі № 200/14579/13-ц.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо безпідставності висновку суду про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , є подружжям, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у справі № 200/5083/14-ц даний факт було встановлено відповідно до паспортних даних відповідача ОСОБА_1 та про склад сім'ї від 17 березня 2014 року, а згідно ч.3 ст.61 ЦПК України (в редакції на час постановлення оскаржуваного рішення) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про безпідставність висновків місцевого суду щодо фіктивності договору дарування, оскільки саме по собі невиконання договору його сторонами не може свідчити про його фіктивність - підлягають відхиленню, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
Судом встановлено, що на момент укладення спірного договору дарування 18.03.2014 року, дарувальник ОСОБА_3 була обізнана про існування судового рішення від 13.01.2014 року у справі № 200/14579/13ц про стягнення з ОСОБА_1 (її чоловіка) на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини домоволодіння та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_5 в сумі 823 455 грн 50 коп., тобто про існування значного майнового зобов'язання перед ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_1 , вона могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на спірне нерухоме майно.
Дії з дарування квартири за номером АДРЕСА_3 відповідачем ОСОБА_3 були вчиненні в короткий проміжок часу після ухвалення рішення суду від 13.01.2014 року, та на користь рідного сина, внаслідок чого у чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_1 відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення в межах виконавчого провадження з виконання вказаного судового рішення.
При цьому матеріали справи на час розгляду справи судом першої інстанції не містять доказів того, що ОСОБА_1 , який є обдаровуваним за договором дарування від 18.03.2014 року, у цій квартирі проживає та її утримує.
Вказане свідчить про наявність умислу всіх сторін правочину, а саме свідомого наміру невиконання договору, тобто про відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
За таких обставин, дарування нерухомого майна близьким родичам необхідно розцінювати як умисні дії, спрямовані на ухилення від виконання судового рішення, шляхом укладення фіктивного правочину.
Договір дарування, в даному випадку, спрямований на фіктивний перехід права власності на нерухомість до близького родича з метою приховати це майно від виконання за його рахунок в майбутньому судового рішення.
Вказаний вище висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16 та постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 61-7898св18.
Посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на те, що договір дарування не порушує прав позивача та оспорювати правочин можуть тільки його сторони, не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 1, 3-4 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення), кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину (у даній справі - ОСОБА_2 ), на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВСУ від 25.05.2016 року по справі 6-605цс16.
Інші доводи апеляційних скарг щодо незаконності судового рішення висновки суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди з ними.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04).
Таким чином, передбачених ст.376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачами у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2017 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П.Варенко
Судді: О.В.Лаченкова
О.В.Свистунова