Житомирський апеляційний суд
Справа №296/9622/18 Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П.
Категорія 30 Доповідач Галацевич О. М.
24 липня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.,
з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №296/9622/18 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області, третя особа - Житомирське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, про відшкодування шкоди завданої законом, що визнаний неконституційним,
за апеляційною скаргою Управління Державної казначейської служби України в м.Житомирі Житомирської області,
на рішення Корольовського районного суду м. Житомира, ухвалене 23 січня 2019 року суддею Маслак В.П. у м. Житомирі,
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просила стягнути на її користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 69789,94 грн шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним. В обґрунтування позову зазначила, що внаслідок визнання неконституційним положень абзацу 1 підпункту 164.2.19. пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу України рішенням Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27 лютого 2018 року їй заподіяно майнову шкоду у зазначеному розмірі, яка виразилася у неправомірному утриманні з її щомісячного довічного грошового утримання податку з доходу фізичних осіб та військового збору.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України 69789,94 грн майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
В апеляційній скарзі начальник Управління Державної казначейської служби України в м.Житомирі Житомирської області (далі - Управління), посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вважає, що Управління не є належним відповідачем у справі, воно немає повноважень щодо втручання у діяльність Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - УПФ); Управління не здійснило жодних протиправних дій щодо позивача.
Заслухавши пояснення представника Управління, який підтримав апеляційну скаргу та клопотання від 04.07.2019 про закриття провадження у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Управлінням Пенсійного фонду України в м.Житомирі ОСОБА_1 призначено пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ в розмірі 86% від заробітної плати (суддівської винагороди) при стажі державної служби 16 років 10 місяців 14 днів.
Згідно відомостей та довідки Житомирського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про суму утриманого податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01 липня 2014 року по 27 лютого 2018 року, з нарахованих коштів по пенсії державного службовця утримано податку з доходів фізичних осіб та військового збору в сумі 69789,94 грн. (а.с.51).
Правовідносини між позивачем і державою щодо відшкодування матеріальної шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб та військового збору з довічного грошового утримання, завданої законом, що визнаний неконституційним, регулюються положеннями норм Конституції України та Цивільного кодексу України.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Вказані зміни до Податкового кодексу України були внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VІІ і стали підставою для утримання при виплаті щомісячного довічного грошового утримання позивача за період з 01 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року податку з доходів фізичних осіб та військового збору.
Після запровадження у законодавстві України з 1 липня 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни. Встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає частині першій статті 8 Конституції України.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Конституційний Суд України констатував, що правове регулювання у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов'язків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.
Реалізація положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового Кодексу створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому пунктом 167.4 статті 167 Кодексу.
Викладене дає підстави для висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.
Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.
Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.
Виходячи з аналізу зазначених норм закону та зважаючи на визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» і втратою ними своєї чинності з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що мало місце незаконне утримання коштів з грошового утримання позивача через дію вищевказаних норм з червня 2017 року по лютий 2018 року, в зв'язку з чим порушене право позивача підлягає захисту шляхом задоволення позову і компенсації недоотриманих коштів в порядку ст. 152 Конституції України, ст.ст. 22, 1175 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України є підставою для застосування до держави, Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування наслідків, передбачених ст. 1175 ЦК України, оскільки регламентована цією нормою цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям нормативно-правових актів, визнаних незаконними стосується також і випадків визнання неконституційними законів.
Відповідно до ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Згідно з абзацом другим пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державне казначейство України.
За приписами п.9 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМ України №215 від 15.04.2015 року, казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до покладених завдань Державне Казначейство України здійснює списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт п'ятий пункту четвертого цього Положення).
Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено «Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845.
Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.
Такі висновки узгоджуються з висновком Верховного Суду України у справі №6-440цс16 від 25 травня 2016 року; у справі №6-3014цс16 від 12 квітня 2016 року; у справі №6-501цс17 від 22 червня 2017 року.
Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до п.п. 4, 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ №845 від 03 серпня 2011 року, визначена судом сума підлягає стягненню за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з відповідного рахунку органом Казначейства.
Отже, Управління Державної казначейської служби України у м. Житомирі Житомирської області, є належним відповідачем у справі.
Обставини у справі №686/23445/17, до розгляду якої Великою Палатою Верховного Суду суд апеляційної інстанції зупиняв провадження, не є тотожними обставинам даної справи та справи №686/6775/18, у якій зупиняла провадження Об'єднана Палата Верховного Суду до розгляду справи №686/23445/17. Тому, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення клопотання Управління про закриття провадження у справі у зв'язку із тим, що спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України в м.Житомирі Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 січня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 25 липня 2019 року.