Провадження № 22-ц/803/5245/19 Справа № 204/8539/18 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
23 липня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Синенка Є.А.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою
Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»,
на заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 лютого 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ПАТ КБ «Приватбанк» у листопаді 2018 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача виниклу заборгованість за кредитним договором /а.с.1-4/.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 03 вересня 2015 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку з визначенням розміру процентної ставки та строків виконання зобов'язання за даним договором. Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, видавши позичальнику кредитну картку з відповідним лімітом. Позичальник свої обов'язки системно не виконував, у зв'язку з чим станом на 07 серпня 2018 року утворилася заборгованість. Посилаючись на порушення умов кредитного договору, у зв'язку з чим виникла необхідність захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з зазначеними вимогами та враховуючи наведені обставини наполягає на їх задоволені.
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 лютого 2019 року в задоволені заявлених позовних вимог відмовлено /а.с.50-52/.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону на які банк посилалася у своїй позовній заяві /а.с.55-62/.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Звертаючись з позовними вимогами ПАТ КБ "Приватбанк" посилався на те, що 03 вересня 2015 року між сторонами було укладено кредитний договір б/н, на підставі особистої Анкети-заяви про приєднання к Умовам і правилам надання банківських послуг останньої, згідно з умовами якого, вона отримала від позивача кредитну картку із встановленим лімітом кредитних коштів зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Даний Кредитний договір б/н від 03 вересня 2015 року складається з самої анкети-заяви, підписаної позичальником і Умов та правил надання банківських послуг.
Разом з цим, в матеріалах справи відсутня «анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку» на яку посилається банк в своєму позові, також відсутні будь-які документи, на яких міститься підпис позичальника та які підтверджують наявність кредитних зобов'язань відповідача перед банком.
На підтвердження виникнення кредитних правовідносин між банком та ОСОБА_1 позивачем надано лише витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, проте даний витяг не містить будь-якої інформації відносно особи позичальника та дати укладання кредитного договору між сторонами. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що наданий витяг не підтвержує факту укладання кредитного договору банку з ОСОБА_1 . Крім того, даний витяг не містить підпису позичальника, що унеможливлює суду встановити про ознайомлення відповідача зі змістом даних умов.
Також на підтвердження кредитних зобов'язань відповідача перед банком позивачем було надано довідку про отримання кредитних карток позичальником та довідку про зміну умов кредитування, проте в них відсутня будь-яка особиста інформації позичальника, за якою можливо встановити особу. Крім того, з довідки вбачається, що відповідач отримав кредитну картку 26 квітня 2017 року, тоді як з позову вбачається, що кредитний договір сторони уклали 03 вересня 2015 року, тобто надана банком довідка не підтверджує отримання позичальником кредитної картки за договором, що є предметом розгляду даної справи.
Враховуючи, що банком не було надано доказів на підтвердження укладання кредитного договору з ОСОБА_1 та отримання нею суми кредиту, колегія суддів не може прийняти до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості.
Враховуючи дані обставини суд позбавлений можливості встановити факт укладання між сторонами кредитного договору та виникнення заборгованості відповідача перед позивачем за його неналежне виконання.
Будь-яких інших доказів на підтвердження кредитних зобов'язань відповідача перед банком суду надано не було.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ПАТ КБ «Приватбанк» не доведено факту отримання відповідачем ОСОБА_1 , за кредитним договором б/н від 03 вересня 2015 року, кредитних коштів у розмірі 7 353, 85 грн., який зазначений у позові. Докази, що відповідають вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України, суду не надані.
З огляду на викладене, колегія судів приходить до висновку, що надані банком докази не підтверджують надання відповідачу кредиту, оскільки матеріали справи не містять будь-яких документів підписаних позичальником щодо отримання кредитних коштів.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених банком вимог.
Звертаючись з апеляційною скаргою банком не було надано будь-якого доказу на підтвердження виникнення між сторонами кредитних зобов'язань, оскільки доводи скарги не можуть усунути виниклі розбіжності щодо визначення суми наданого кредиту та виниклої заборгованості.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Проте, суду не надано будь-яких належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції в достатньому повному об'ємі з'ясував права та обов'язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону та зібраним доказам по справі.
За таких обставин, підстав для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову, як про це просить позивач, не встановлено.
Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров