Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/4115/18
3 липня 2019 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого-судді Демчика Р.В.,
при секретарі Бузун Л.В.,
за участі представника позивача Кругляк Н.О. ,
представників відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
встановив:
ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим був укладений договір № б/н від 16 травня 2011 року, згідно якого отримав кредит в розмірі 15200 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00%.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписаний договір разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку». Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в ПАТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.
Також вказує, що ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а сааме, - надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Між тим, відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору та норм ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач має заборгованість - 49 184 грн. 48 коп., яка складається з наступного: 10607 грн. 99 коп. - заборгованість за кредитом, 34058 грн. 18 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1700 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2318 грн. 31 коп. - штраф (процентна складова).
На час звернення до суду з позовом відповідач продовжував ухилятися від взятих на себе обов'язків щодо повернення кредиту.
На підставі наведеного позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 49 184 грн. 48 коп., а також судові витрати в розмірі 1762 грн.
Провадження у справі відкрито на підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 липня 2018 року. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 9 серпня 2018 року задоволено позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» борг за кредитним договором в сумі 49184 грн. 48 коп. та сплачений позивачем судовий збір в сумі 1762 грн., а всього 50946 грн. 48 коп.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 вересня 2018 року скасовано заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 9 серпня 2018 року, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
14 січня 2019 року на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», застосувати строк позовної давності до позовних вимог АТ КБ «Приватбанк».
В запереченні вказує на те, що кредитний договір, укладений між сторонами є нікчемним, оскільки у анкету заяві відсутні дані, що позичальник отримав Пам'ятку клієнта, що містить основні умови обслуговування та кредитування, а також Тарифи і поставив свій підпис.
В матеріалах справи відсутня Пам'ятка клієнта, докази на підтвердження того, що підписуючи заяву-анкету відповідач мав на увазі саме Умови і правила надання банківських послуг, затверджені наказом від 6 березня 2010 року та тарифи, на які посилається позивач та вони були надані відповідачу.
Позивачем не доведений факт ознайомлення позичальника з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку.
Взагалі на сайті Приватбанку немає наказу від 6 березня 2010 № СП-2010-256 та Умов, Правил, Тарифів, що діяли на час укладення договору.
Копії умов є недостовірними доказами, Позивач не надав оригінали умов, тарифів, Правил з підписом щодо ознайомлення клієнта з відповідними актами.
Відповідачем у справі заявлено клопотання про застосування строків позовної давності
За ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки для щодо вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом, комісії.
Згідно ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. 2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені). В доданому до позовної заяви розрахунку позивач просить стягнути заборгованість за процентами в сумі 34058 грн. 18 коп., розрахунок якої позивач проводить, починаючи з 22 червня 2011 року.
Крім того, картка припинила свою дію 7 місяця 2016 року, її дію ніхто не відновлював. В той же час Позивач продовжував нараховувати у збільшеному обсязі процентну ставку та штрафні санкції.
Право позивача нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредиту. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки зі спливом строку, на який було надано кредит, припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитним договором, то після 31 липня 2016 року позивач не вправі нараховувати такі проценти.
Враховуючи вище наведене, позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом за період з дня припиненні дії картки до дня подання позову задоволенню не підлягають.
Аналогічний висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 4449519/12.
Також вважає, що банк незаконно нараховував проценти за підвищеною ним в односторонньому порядку процентною ставкою, яка перевищувала розмір базової ставки - 30%, про що позичальник належним чином повідомлений не був.
Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Позивач не надав доказів належного повідомлення відповідача про підвищення відсоткової ставки з 1 вересня 2014 - 32,40% та з 1 квітня 2015 - 42%.
Згідно розрахунку, наданому банком, відповідач здійснив сплату кредитних коштів на суму 73688 грн., що значно перевищує тіло кредиту та проценти.
У відповіді на відзив від 21 січня 2019 року представник позивача зазначає про те, що відповідно до Розділу 1 Загальних положень Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача, ПАТ КБ «ПриватБанк», керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує Умови та Правила надання банківських послуг. Тобто Правила ат Умови є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку. Відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. Підписавши заяву банк та клієнт приєднуються і зобов'язуються виконати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах банку - Договорі банківського обслуговування в цілому. На підставі поданої Заяви, що разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та відбитком печатки, тарифами, що розташовані на офіційному сайті банку складають Договір про надання банківських послуг, відповідачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 . Ключем до кісткового рахунку є пластикова картка, яку отримав відповідач та мобільний телефон. Крім того зазначив, що застосування банком в кредитному договорі штрафу та пені, як окремих видів неустойки не є притягненням до відповідальності, адже характер правопорушення у даному випадку різний. Повідомлення про підвищення процентної ставки направлялося відповідачу, але заяв про розірвання кредитного договору від відповідача до банку не надходило. Більше того, вже після підвищення процентної ставки відповідач активно користувався карткою, в тому числі неодноразово здійснював погашення заборгованості. Крім того, вважає, що банком не пропущено строк позовної давності.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.(ч.3 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Пунктом 11 постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).
Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволенні позову, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим був укладений договір № б/н від 16 травня 2011 року відповідно до якого, останній отримав кредит у розмірі 15200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
16 травня 2011 року позивачем було заповнено анкету-заяву №0606011300217598112. Зі змісту Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБнаку вбачається, що вона оформлена з метою замовлення банківських послуг з оформлення кредитної картки «Універсальна».
В Заяві зазначено, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг.
Відповідно до змісту Заяви заявник: "Ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку, виявляю бажання оформити на своє ім'я платіжну карту кредитка «Універсальна GOLD». Я згоден з тим, що дана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між мною та Банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомлений та згодний з Умовами та Правилами надання банком послуг, а також Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанк www.privatbank.ua. Я зобов'язуюсь виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua".
При цьому суд звертає увагу на те, що позивач власним підписом підтвердив те, що йому було відомо про те, що дана анкета-заява по своїй суті є Договором про надання банківських послуг.
Зазначені обставини підтверджуються наданими відповідачем суду копіями відповідних документів, долученими до матеріалів справи.
Таким чином, укладений між сторонами кредитний договір передбачає надання банком послуг з кредитування позивача на умовах, викладених в Заяві, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифів банку. Заява позивача від 16 травня 2011 року на замовлення кредитних послуг викладена в письмовій формі.
Умови та Правила надання банківських послуг викладаються у письмовій формі та розміщуються у вільному доступі на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. Таким чином, інформація про Умови та Правила є публічною інформацією, яка є у вільному доступі на сайті ПАТ КБ «ПриватБанк» і будь-хто має можливість з ним ознайомитись або роздрукувати їх. Тарифи ПАТ КБ «ПриватБанк» на яких надавались кредитні кошти були відомі позивачу та надавались йому у письмовій формі, про що свідчить його підпис у анкеті-заяві від 16 червня 2010 року.
Таким чином, всі умови кредитного договору, укладеного між сторонами на підставі Заяви від 16 червня 2010 року, викладені у письмовій формі.
Відповідно до п. 2.1.1.5.5 «Умов та правил надання банківських послуг» позичальник зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Згідно п. 2.1.1.5.6 «Умов та правил надання банківських послуг» у разі невиконання зобов'язань за договором на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.
Власник карти зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п. 1.1.2.7 «Умов та правил надання банківських послуг».
Згідно п.2.1.1.12.6 Умов, за користування Кредитом і Овердрафтом банк нараховує проценти в розмірі, встановленому Тарифами Банку із розрахунку 360 календарних днів в році, якщо інше не передбачено п.2.1.1.12.13.
Відповідно до п. 2.1.1.12.2.1 клієнт сплачує Банку відсотки в подвійному розмірі від зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування
Відповідно до ч.1 ст. 364 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про те, що посилання представника відповідача на те, що укладений між сторонами кредитний договір є нікчемним не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошима, боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з розрахунку заборгованості, яка додана позивачем до позовної заяви, заборгованість позивача перед відповідачем становить 49184 грн. 48 коп., яка складається з наступного: 10607 грн. 99 коп. - заборгованість за кредитом, 34058 грн. 18 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1700 грн. - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2318 грн. 31 коп. - штраф (процентна складова).
Вирішуючи, яка сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з наступного.
Так, пунктом 1.1.7.12 «Умов та правил надання банківських послуг» передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання.
Якщо протягом цього строку ні одна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення договору, він автоматично лонгується на такий же строк.
Відповідно до пункту 2.1.1.2.11 розділу «Умов та правил» картка дійсна до останнього дня місця, вказано на лицевій стороні картки включно.
Як роз'яснив Верховний Суд України в правовій позиції, висловленій в постанові №6-14цс14 від 19 березня 2014 року, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Як встановлено в судовому засіданні, платіжна картка припинила свою дію 7 місяця 2016 року, її дію ніхто не відновлював. Разом з тим, останній платіж було здійснено ОСОБА_2 26 вересня 2016 року в терміналі самообслуговування в сумі 7000 грн. Вказані обставини не заперечувалися сторонами в судовому засіданні.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача перед позивачем (станом на 1 серпня 2016 року /строк закінчення дії платіжної картки/) становить: тіло поточної заборгованості -10607 грн. 99 коп., прострочена заборгованість 221 грн. 01 коп., заборгованість по відсоткам - 6807 грн. 16 коп.
Верховним Судом в постанові від 28 березня 2018 року (справа №44/9519/12) була висловлена позиція, відповідно до якої у разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
Разом з тим, після припинення дії платіжної картки, відповідач всупереч цьому продовжував нараховувати проценти.
Оскільки зі спливом строку, на який було надано кредит, припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитним договором, суд вважає, що після 31 липня 2016 року позивач не вправі нараховувати такі проценти
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування кредитом за період з дня припинення дії картки до дня подання позову задоволенню не підлягають.
Суд вважає безпідставним посилання представника відповідача про те, що банк одноособово підвищив процентну ставку, з огляду на наступне.
Пунктом 1.1.6.1. «Умов та правил надання банківських послуг» передбачено, що зміни в Умови та правила вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку у випадках, не заборонених діючим законодавством України. Згідно з пунктом 2.1.1.5.4 Умов і правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний при незгоді із змінами правил і/або тарифів, надати банку письмову заяву про розірвання договору і погасити виниклу перед банком заборгованість.
Разом з тим, з такою заявою позивач до відповідача не звертався, погодившись тим самим з підняттям відсоткової ставки.
Що стосується позовної вимоги про стягнення комісії в сумі 1700 грн., то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено в судовому засіданні, позичальнику кредит було надано на споживчі потреби, тому особливості регулювання відносин сторін по справі визначаються не тільки Цивільним Кодексом України та іншими нормативними актами, а ще і Законом України «Про захист прав споживачів».
В рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013, в якому зазначено, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Крім того, як зазначив Верховний Суд України 16 листопада 2016 року за результатами розгляду справи № 6-1746цс16 в правовій позиції: «Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо)».
Суд зазначає, що споживач є вразливою стороною договірних відносин, саме тому законодавець визначився з посиленим захистом споживачів і закріпив це у відповідних нормах Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема за положеннями абзацу 3 частини 4 статті 11 Закону (в редакції, що діяла на час правовідносин, що виникли між сторонами), кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі № 6-2071цс16.
А тому в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1700 грн. комісії слід відмовити.
Щодо вирішення позовних вимог про стягнення штрафів (фіксованої частини та процентної складової) в сумі 2818 грн. 31 коп., то суд керується наступним.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України ). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати, що представником відповідача заявлено клопотання про застосування строків позовної давності. Враховуючи указане клопотання суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша ст.261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції / пункт 1 статті 32 Конвенції/ наголошує, що «позовна давність це законне право правопорушника уникати переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись, у разі прийняття рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» / судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти російської федерації а.570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства п.51.
Вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються в часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак ефективному поновленню порушеного права. Встановлення строку позовної давності також сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.
Як встановлено в судовому засіданні, останній платіж було здійснено ОСОБА_2 26 вересня 2016 року.
Наступний платіж повинен був бути здійснений ОСОБА_2 за кредитним договором 31 жовтня 2016 року, чого зроблено не було.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ст. 261 ЦПК України).
В даному випадку перебіг позовної давності за вимогами ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення штрафу почався 1 листопада 2016 року, позаяк, позивачу було достеменно відомо про невиконання ОСОБА_2 обов'язку зі сплати кредиту, відсотків та штрафних санкцій.
Тобто, у ПАТ КБ «Приватбанк» з 1 листопада 2016 року розпочався перебіг строїв річної позовної давності, в межах якого ПАТ «Приватбанк» міг би звернутись до суду з вимогою про захист свого порушеного цивільного права, який сплив 1листопада 2017 року.
ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду 23 травня 2018 року, тобто поза межами строку позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а тому в задоволення позовних вимог про стягнення з позивача на користь позивача штрафу в розмірі 2818 грн. 31 коп. слід відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.
При наданні пояснення на відзив, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що за згодою з відповідачем, між ними була збільшена позовна давність та визначена у 50 років.
Проте, визначений в Умовах та Правилах надання банківських послуг збільшений строк позовної давності не може бути застосований до наявних між сторонами правовідносин, оскільки відсутня письмова згода позичальника на збільшення позовної давності, відповідно до положення частини першої статті 259 ЦК України.
А тому посилання представника позивача нате що відповідно доп.1.1.7.31строк позовної давності збільшений до 50 років, не може бути взятий до уваги.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року (№61-560св17).
Таким чином, суд приходить до висновку, що станом на 26 вересня 2019 року (дата останнього платежу за кредитним договором в сумі 7000) заборгованість позивач перед відповідачем складалася з наступного: 10607 грн. 99 коп. - заборгованість по тілу кредиту, 222 грн. 01 коп. - прострочена заборгованість, 6807 грн. 16 коп. Таким чином загальна сума заборгованості становить 17637 грн. 16 коп.
26 вересня 2019 року позивачем сплачено 7000 грн. Отже, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить10637 грн. 16 коп.
За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 10637 грн. 16 коп.
У відповідності до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно сплатити понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 1762 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, ст.ст. 3, 6, 15, 16, 256-258, 260, 261, 253, 256-258, 263, 267, 509, 526, 546, 549-551, 610, 611, 616, 624, 625, 627, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 141, 265, 268, 273, 274, 277, 279 ЦПК України,-
вирішив:
Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , проживає АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк" (ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_3 , МФО 305299, 01001 м.Київ вул.Грушевського, 1Д) борг за кредитним договором в сумі 10637 грн. 16 коп. та сплачений позивачем судовий збір в сумі 1 762 грн. 00 коп., а всього: 12399 грн. 16 коп.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: Р.В.Демчик.
Повне судове рішення складено 8 липня 2019 року.
Головуючий: Р. В. Демчик