Іменем України
23 липня 2019 року
Київ
справа №346/6411/16-а
адміністративне провадження №К/9901/15289/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Шарапи В.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 346/6411/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Коломийського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
про визнання незаконною відмови про проведення перерахунку пенсії,
за касаційною скаргою Коломийського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Хобор Р.Б., суддів Попка Я.С., Сеника Р.П.),
Короткий зміст позовних вимог
07 грудня 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Коломийського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі також - відповідач), в якому просив визнати дії відповідача незаконними та зобов'язати Коломийське об'єднане управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області провести перерахунок його пенсії на підставі довідки про заробітну плату для обчислення пенсії від 25 жовтня 2016 року № 1669, довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 20 жовтня 2016 року № 1437, посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , виданого 07 липня 2016 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2017 року, залишеного без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції і перебував безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення та має статус учасника бойових дій, а відповідачем належним чином не перевірено факт перерахування військовою частиною страхових внесків, а отже вважає позов обґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга надійшла до суду 28 квітня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 346/6411/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Шарапу В.М.
Верховний Суд ухвалою від 22 липня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 346/6411/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 23 липня 2019 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що довідкою, виданою ОСОБА_1 військовою частиною про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 1437 від 20 жовтня 2016 року підтверджується те, що позивач дійсно в період з 08 квітня 2015 року по 10 жовтня 2015 року, з 03 листопада 2015 року по 07 листопада 2015 року, з 01 лютого 2016 року по 22 лютого 2016 року з 28 березня 2016 року по 25 травня 2016 року, з 03 червня 2016 року по 12 жовтня 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
За участь в антитерористичній операції в районах Донецької та Луганської областей Козаку Я.Р. було надано статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видане 07 липня 2016 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 .
25 жовтня 2016 року позивачу було видано військовою частиною - польовою поштою НОМЕР_3 (код НОМЕР_4 ) довідку про заробітну плату для обчислення пенсії № 1669, в якій зазначено про проходження ним служби у вказаній вище військовій частині та про розмір заробітної плати, яка враховується при обчисленні пенсії за період з 01 травня 2015 року по 30 вересня 2016 року та становить 108 297,35 грн.
Підставою видачі довідки, як зазначено в самій довідці, є розрахункові відомості за 2015-2016 роки.
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, задоволено позовні вимоги. Відповідач зазначає, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу - ОСОБА_1 , відсутня інформація про нараховану військовою частиною заробітну плату позивачу, що б підтверджувало дані про розмір отриманої зарплати в довідці від 25 жовтня 2016 року № 1669, тому, на думку відповідача, відсутні підстави для перерахунку пенсії позивачу.
Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року, якою залишено без змін постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2017 року, відповідає, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Основного Закону).
Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 Порядку статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування”, затвердженого постановою Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року визначено, що документом, який визначає особливий статус особи, зокрема учасника-бойових дій є посвідчення учасника бойових дій та довідка військового комісаріату про період (періоди) участі у бойових діях.
З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що Військовою частиною ОСОБА_1 видано довідку про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України № 1437 від 20 жовтня 2016 року.
Також встановлено, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій згідно з посвідчення серії НОМЕР_1 , яке видане 07 липня 2016 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до статті 8 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, виходячи з наведеного час проходження військової служби, протягом якого військовослужбовець брав участь в антитерористичній операції в особливий період, зараховується до його страхового стажу.
Відповідно до статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” страховий стаж це період, упродовж якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі, не меншій за мінімальний страховий внесок.
Проте, частиною сьомою статті 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” передбачено перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та /або введення воєнного стану.
Таким чином, у даному випадку страхові внески (єдиний внесок) не нараховувалися та не сплачувались у зв'язку із звільненням від сплати такого податку в порядку статті 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом в постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 308/8839/16-а.
Твердження Пенсійного фонду про відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії позивачу щодо врахування заробітної плати за період з травня 2015 року по лютий 2016 не заслуговують на увагу, оскільки позивачем підтверджено, що він безпосередньо перебував в районах антитерористичної операції у період її проведення та має статус учасника бойових дій, за вказаний період йому виплачувалась заробітна плата та на всі виплати нараховано страхові внески, що підтверджується відповідними документами, наявними в матеріалах справи.
Аналіз зазначених норм свідчить про вірність висновку судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними як запереченням на адміністративний позов, так і поданій пенсійним органом апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права.
Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Коломийського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
В.М. Шарапа