Справа № 0640/4182/18
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач - Совгира Д. І.
23 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Совгири Д. І.
суддів: Кузьменко Л.В. Франовської К.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року (повний текст якої складено в м. Житомирі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Виходячи з приписів п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням сорок восьмої сесії шостого скликання Коднянської сільської ради Житомирського району від 22.10.2015 «Про погодження на надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою передачі їх у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам» ОСОБА_1 було надано погодження на розробку проекту землеустрою із земель резервного фонду Коднянської сільської ради площею 1,00 га (а.с. 8).
Дана земельна ділянка розташована на території Коднянської сільської ради Житомирського району та відноситься до земель запасу Коднянської сільської ради.
Після звернення до відповідача із заявою та надання йому передбачених законодавством документів, 15.01.2016 Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області був виданий наказ №6-58/14-16-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», згідно з яким ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,00 га (а.с. 19).
15.02.2016 позивач подала заяву та уклала договір на розробку проекту землеустрою з ФОП ОСОБА_2 , який має кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника №000071 від 24.12.2012 та самостійно складає окремі види документації із землеустрою (а.с. 20).
Землевпорядна документація була розроблена (а.с. 36-40) та 28.07.2016 пройшла державну експертизу у відповідача, що підтверджується Висновком державної експертизи землевпорядної документації в якому зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим стандартам, нормам і правилам (а.с. 22).
12.11.2017 ОСОБА_1 звернулася до Державного кадастрового реєстратора із заявою та документацією із землеустрою для проведення державної реєстрації земельної ділянки відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 «Про порядок ведення Державного земельного кадастру» та розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.05.2014 №523-р «Деякі питання надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через центри надання адміністративних послуг» (а.с. 75).
14.12.2017 позивач отримала рішення №РВ-1800444212017 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру в якій зазначалося, що площа запитуваної земельної ділянки повністю співпадає із земельною ділянкою, якій вже присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с. 23).
Зважаючи на дану обставину, та, відповідно до норм чинного законодавства України, ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 02.11.2017 №Я-14539/0-11639/6-17 відмовило ОСОБА_1 у задоволені вказаної заяви посилаючись на неможливість визначення, яка саме земельна ділянка планується до поділу та не зазначений кадастровий номер земельної ділянки (а.с. 28).
29.01.2018 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із новою заявою та відповідними документами, в якій вказала все, що вимагалось у попередньому листі відповідача (а.с. 32).
Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 14.03.2017 №Я-254/0-1187/0/22-18 відмовило ОСОБА_1 у задоволені вказаної заяви посилаючись на те, що отримання громадянами безоплатно у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації відповідно до частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Згідно з ст.50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Законом України не встановлено заборони щодо розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі її поділу чи об'єднання (а.с. 29). Проте надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки відповідач відмовляється.
Вказану відмову відповідача позивач вважає такою, що грубо порушує її права, у зв'язку із чим звернулась до суду із даним позовом.
Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Частиною 2 статті 19 Основного Закону визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлюється, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності або шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання і земельних ділянок. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Стаття 50 Закону України «Про землеустрій» передбачає, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Законом України не встановлено заборони щодо розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі її поділу чи об'єднання.
Аналіз вищезазначених правових норм вказує на правомірність звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою про поділ земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , оскільки вона має бути виділена із вже сформованої земельної ділянки та їй має бути присвоєний інший кадастровий номер.
Згідно з статтею 22 Закону України «Про землеустрій», землеустрій здійснюється на підставі: а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.
Відповідно до ст.50 Закону України «Про землеустрій» письмову згоду на розроблення проекту землеустрою надає землевласник (землекористувач), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) в порядку, встановленому законодавством, або рішення суду.
Згідно з п.1 ст.114 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 «Про порядок ведення Державного земельного кадастру» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію у разі поділу чи об'єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об'єднання.
Відповідно до п.14 ст.123 ЗК України незаконна відмова може бути оскаржена до суду.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , що перешкоджає позивачу у реалізації її права на отримання земельної ділянки у власність.
Крім того, задоволення вимоги про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача і прийняти рішення про надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 у даному випадку не буде втручанням суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, а буде обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки відповідач протиправно надав ОСОБА_1 формальні відмови з підстав, не передбачених діючим законодавством. Оскільки процес надання позивачу формальних відмов у наданні дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки може тривати безкінечно, то у даному випадку єдиним правильним способом захисту порушеного права є зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняти рішення про надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 . Таке зобов'язання повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд також вважає за необхідне зауважити, що відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).
Суд вважає, що така форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Також, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Натомість, у даній справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, надати дозвіл на розробку технічної документації, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.
Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлена листом №Я-254/0-1187/0/22-18 від 14.03.2018, прийнята з порушенням ч.2 ст.19 Конституції України та не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем у порушення ч.2 ст.77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність дій Головного управління Держгеокадастру у Житомирської області про відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Совгира Д. І.
Судді Кузьменко Л.В. Франовська К.С.