23 липня 2019 року м. Дніпросправа № 160/1829/19
Суддя 1-ї інстанції - Захарчук-Борисенко Н.В.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпрі ради у нарахуванні в неповному обсязі та подальшому припиненні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за період з 05 січня 2015 року по 21 квітня 2015 року включно, та у відмові у наданні щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 12 квітня 2016 року ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпрі ради здійснити призначення, нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо-переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за період з 05 січня 2015 року по 21 квітня 2015 року включно та з 12 квітня 2016 року по даний час та в подальшому на підставі вимог Постанови КМУ «Про надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України в районі проведення антитерористичної операції та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, для покриття витрат на проживання в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» від 01 жовтня 2014 року за №505.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпрі ради оскаржило його до апеляційного суду вважаючи його незаконним та необґрунтованим. Просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що із заявою про призначення допомоги внутрішньо переміщеній особі, у відповідності до Порядку №505, позивач не зверталась, а відтак у відповідача відсутні підстави для призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо-переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, позивач заперечувала проти її задоволення, просила залишити його без задоволення.
При цьому, в апеляційній скарзі скаржник просить замінити Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпрі ради його правонаступником - Лівобережним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради.
Згідно із рішенням ХХІІ сесії VII скликання Індустріальної районної у м. Дніпрі ради від 14.02.2019 року №179 «Про внесення змін до рішення Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 22.12.2016 року №81 «Про затвердження структури та граничної чисельності виконавчих органів Індустріальної районної у місті Дніпрі ради» припинено юридичну особу - Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпрі ради у результаті реорганізації шляхом приєднання до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради з 24 квітня 2019 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне замінити відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпрі ради його правонаступником - Лівобережним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 є внурішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпрі ради та отримувала, зокрема, адресну допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - адресна допомога ВПО).
Згідно наданих позивачем документів відповідно до «Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505 (далі-Порядок № 505) Управлінням була призначена адресна допомога ВПО позивачу як не працевлаштованій особі з 05.11.2014 по 04.01.2015 у розмірі 442,00 грн. щомісячно, та з 05.01.2015 по 04.03.2015 у розмірі 221,00 грн. щомісячно.
Так як позивач не працевлаштувалася у вказаний період, 05.03.2015 року адресна допомога ВПО була припинена відповідачем та під час подальших звернень допомога ВПО не призначалась у відповідності з п.3,7 порядку № 505.
З 07.04.2016 року позивач офіційно працевлаштована в Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» - філія - Дніпропетровське обласне управління, де працює і на даний час.
Після працевлаштування 12.04.2016 року позивач звернулася із заявою про призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, надавши в якості підтвердження факту працевлаштування завірену копію трудової книжки із відповідним записом.
Проте, вказані документи були повернуті та роз'яснено, що у відповідності з п. 3 Порядку особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається.
В подальшому на звернення 11.10.2016 року, 06.03.2018 року до Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпрі ради отримувала відмову у призначенні адресної допомоги ВПО.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішнього переміщення осіб", внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішнього переміщення осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 01 жовтня 2014 року, визначено механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Отже, спір між сторонами виник з підстав правомірності відмови відповідачем в призначенні щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання позивачу, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг на підстав п. 3 Порядку № 505.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII), Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 505 (далі - Порядок №505).
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону №1706-VII переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до пункту 2 Порядку №505, грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які стоять на обліку в структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням і виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.
Згідно з п. 3 зазначеного Порядку грошова допомога особам, які переміщуються, призначається на сім'ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім'ї (далі - уповноважений представник сім'ї) у таких розмірах:
-для непрацездатних осіб (пенсіонери, діти) - 884 гривні на одну особу (члена сім'ї);
-для інвалідів - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність;
-для працездатних осіб - 442 гривні на одну особу (члена сім'ї).
Загальна сума допомоги на сім'ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім'ї та не може перевищувати 2 400 гривень.
Якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, розмір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представника сім'ї або інформацією компетентного органу.
Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім'ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред'являє довідки всіх членів сім'ї про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.
Особам працездатного віку, яким грошова допомога була припинена відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога на наступний строк не призначається.
Відповідно до пункту 7 Порядку №505, якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку, які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції чи населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.
Особи працездатного віку, яким призначено грошову допомогу, зобов'язані інформувати у триденний строк уповноважений орган про факт працевлаштування або перебування на обліку як безробітних.
Таким чином, аналіз вищезазначених норм свідчить, що грошова допомога у разі її припинення відповідно до пункту 7 цього Порядку № 505 не призначається лише на наступний строк, тобто чергові шість місяців. Положення зазначеного Порядку не містять норми, яка б у подібних правовідносинах назавжди позбавляла права особу працездатного віку, яка працевлаштувалась та як і раніше має статус внутрішньо переміщеної особи на отримання грошової допомоги. Чинним законодавством не встановлено чіткої заборони на признання такої допомоги особі в подальшому.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 28.11.2018 року у зразковій справі №127/5904/18.
При цьому, з приводу виплати в неповному обсязі щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за період з 05 січня 2015 року по 21 квітня 2015 року включно, колегія суддів зазначає наступне.
Як було зазначено вище, відповідно до пункту 7 Порядку №505, якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, є особи працездатного віку, які не працевлаштувалися, в тому числі за сприянням державної служби зайнятості, або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції чи населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють, протягом двох місяців з дня призначення виплати грошової допомоги, її розмір для працездатних членів сім'ї на наступні два місяці зменшується на 50 відсотків, а на наступний період - припиняється.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для зменшення розміру адресної допомоги ВПО та подальшого припинення її виплати з 05 січня 2015 року стало те, що на момент звернення позивача - 05 листопада 2014 року Апеляційний суд Луганської області входив до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням КМУ від 07 листопада 2014 року №1085-р.
Так позивач, відповідно до записів у трудовій книжці, з 25 липня 2011 року призначена на посаду помічника судді Апеляційного суду Луганської області та звільнена з посади 21 лютого 2015 року.
З 17 листопада 2014 року ОСОБА_1 була переведена для подальшої роботи за новим місцем розташування суду, а саме у м. Сєвєродонецьк.
При цьому, в матеріалах справи наявні Індивідуальні відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України за формою ОК-5, відповідно до наявні відомості про отриману заробітну плату позивача, зокрема у період з липня 2011 року по лютий 2015 року включно.
Відтак, твердження відповідача про знаходження Апеляційного суду Луганської області в Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та відновлення роботи зазначеного органу у м. Сєвєродонецьку лише 17 лютого 2015 року, як на підставу для зменшення розміру адресної допомоги ВПО та подальшого припинення її виплати з 05 січня 2015 року є безпідставними, оскільки Апеляційний суд Луганської області жодним чином не був непідконтрольним українській владі, а факт початку відправлення правосуддя 17 лютого 2015 року не свідчить про те, що ОСОБА_1 не працювала у зазначеній установі.
Щодо відмови відповідача у наданні ОСОБА_1 щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг з 12 квітня 2016 року, колегія суддів зазначає наступне.
Підставою для відмови у виплаті адресної допомоги ВПО з 12 квітня 2016 року стало те, що особам працездатного віку, яким грошова допомога була припинена відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога на наступний строк не призначається.
Натомість, в апеляційній скарзі скаржник звертає увагу на тому, що із заявою про призначення допомоги внутрішньо переміщеній особі, у відповідності до Порядку №505, позивач не зверталась.
Як вбачається з матеріалів справи 07.04.2016 року позивач офіційно працевлаштувалась в Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» та після працевлаштування повідомила відповідача про своє працевлаштування.
В подальшому на звернення 11.10.2016 року, позивачу роз'яснено що у відповідності з п. 3 Порядку особам працездатного віку, яким виплату грошової допомоги було припинено відповідно до пункту 7 цього Порядку, грошова допомога не призначається. Також зазначено, що у відповідності до п.12 Порядку №505 виплата грошової допомоги може бути поновлена, якщо протягом місяця з місяця припинення її виплати уповноважений представник сім'ї повідомив уповноваженому органу про зміну обставин, які вплинули на припинення виплати грошової допомоги.
Натомість, жодна із відповідей, які надавались позивачу не містить роз'яснення щодо необхідності звернення із заявою про призначення виплати щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, складеної у відповідності до Порядку №505.
У зв'язку з чим, відмову у призначенні адресної допомоги ВПО позивачу неможливо визнати законною та обґрунтованою.
Колегія суддів до спірних правовідносин також бере до уваги той факт, що основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.
Тобто, одним з основних напрямків політики держави України стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист та повноцінна реалізація, зокрема, соціальних прав громадян України.
При цьому відповідно до ст.2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Натомість дії Управління праці та соціального захисту населення Індустріальної районної у м. Дніпрі ради навпаки спричинили порушення прав позивача, як внутрішньо переміщеної особи, на повноцінну реалізацію соціальних прав.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321,322 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
В повному обсязі постанова складена 25 липня 2019 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя В.В. Мельник