25 липня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/1083/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.12.2018 р. № Ф-22725-51,
встановив:
28 травня 2019 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач, ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.12.2018 року № Ф-22725-51 на суму 14643,50 грн.
Ухвалою суд від 29 травня 2019 року відкрито спрощене провадження в справі та призначено справу до розгляду в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суд від 19 червня 2019 року відмовлено задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 26 квітня 2019 року він отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) №Ф-22725-51 від 05 грудня 2018 року на суму 14643,50 грн. Позивач звертає увагу, що ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та розділом 2 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449) визначено вичерпний перелік осіб - платників ЄСВ до яких останній не відноситься. Позивач є пенсіонером та з 17 жовтня 2016 року припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця про що в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців внесено запис №24990060007045508. Оскільки позивач не є платником ЄСВ, то і спірна вимога є протиправною. Все це, на думку позивача, є підставами для задоволення позовних вимог.
18 червня 2019 року відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає з таких підстав. Нарахування ЄСВ позивачу здійснювалось, як особі що проводить незалежну професійну діяльність (арбітражному керуючому). Згідно інтегрованої картки платника станом на 31 жовтня 2018 року заборгованість зі сплати ЄСВ ОСОБА_1 становила 14643,50 грн., з яких 8448 грн. за 2017 рік та 9828,72 грн. за ІІІ квартали 2018 року. З урахуванням переплати на суму 1176,04 грн. у позивача, за позицією відповідача, обліковується заборгованість в розмірі 14643,50 грн. Наявність боргу стала підставою для формування вимоги про сплату боргу №22725-51 від 05.12.2018 року, а не своєчасне її направлення на адрес позивача не має своїм наслідком скасування такої вимоги. Стосовно того, що позивач є пенсіонером, відповідач посилається на ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за якою особи, які проводять незалежну професійну діяльність не звільняються від сплати ЄСВ навіть в разі перебування їх на пенсії за віком. Все це, на думку відповідача, є підставами для відмови в задоволенні позовних вимог.
22.07.2019 позивачем подано відповідь на відзив відповідача, відповідно до якої заперечує проти доводів відповідача з тих підстав, що в якості суб'єкта незалежної професійної діяльності не реєструвався. На підтвердження даного факту посилається на інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Позовні вимоги підтримує та просить задовольнити в повному обсязі.
Розглянувши надані документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005457598 від 19 червня 2019 року (отриманий на запит суду) ОСОБА_1 з 12 січня 2000 року по 17 жовтня 2016 року перебував у статусі фізичної особи-підприємця та здійснював такі види діяльності за КВЕД: 69.10 - діяльність у сфері права; 70.22 - консультування з питань комерційної діяльності й керування (основний).
17 жовтня 2016 року підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця припинено за власним рішенням, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №24990060007045508.
26 квітня 2019 року на адресу позивача надійшла вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ №22725-51 від 05 грудня 2018 року.
26 квітня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання акту або рішення на підставі якого винесено спірну вимогу.
У відповідь ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі листом «Про розгляд звернення» №2001/21-22-51-13 від 17 травня 2019 року повідомила ОСОБА_1 , що відповідно до пп.4 та пп.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками ЄСВ є фізичні особи-підприємці, в тому числі фізичні особи-підприємці, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.
На думку відповідача, позивач є платником ЄСВ, а тому спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ є правомірною та скасуванню не підлягає.
Позивач не погодився з такою позицією відповідача та звернувся до суду з даним позовом.
При вирішенні справи по суті суд враховує наступне.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст.2 Закону № 2464-VI).
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску (абз.1-5 ч.2 ст. Закону № 2464-VI).
Платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пп.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI); особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності (пп.5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI).
Втім позивач не є фізичною особою-підприємцем з 17 жовтня 2016 року, що підтверджується записом в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №24990060007045508.
З наданих відповідачем матеріалів (а.с. 30) вбачається, що ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі обізнана про припинення підприємницької діяльності позивача з 17 жовтня 2016 року.
Таким чином позивач не є платником ЄСВ в розумінні пп.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI.
Стосовно твердження відповідача, що позивач, як арбітражний керуючий, підпадає під дію пп.5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI, суд звертає увагу на наступне.
В пп.5 ч.1 чт.4 Закону № 2464-VI наведено конкретний перелік осіб, які проводять незалежну професійну діяльність та які є платниками ЄСВ. Законодавець, конкретизуючи такий перелік, використав слова «а саме» та навів такий перелік видів такої діяльності. Такими видами є: наукова, літературна, артистична, художня, освітня або викладацька, а також медична, юридична практика, в тому числі адвокатська, нотаріальна діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Доказів того, що позивач займався будь-яким з перелічених в пп.5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI видів незалежної професійної діяльності відповідач суду не надав.
З урахуванням викладеного, позивач не є платником ЄСВ в розумінні даної правової норми.
Також з витягу з АІС «Податковий блок» встановлено, що позивач перебуває на податковому обліку в якості фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю - арбітражний керуючий, дата встановлення ознаки 06 квітня 2015 року.
Отже, відповідач вважає ОСОБА_1 особою, яка проводить незалежну професійну діяльність, оскільки він є арбітражним керуючим.
З приводу такої позиції відповідача суд зазначає наступне.
Арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України (абз.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Арбітражні керуючі є суб'єктами незалежної професійної діяльності (ч.1 ст.4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб (пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України).
Суд звертає увагу, що наведені норми відносять до незалежної професійної діяльності і діяльність арбітражних керуючих.
Як передбачає п.1.1 ст.1 ПК України, цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з преамбулою до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
При цьому за приписами пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України до незалежної професійної діяльності додатково до видів незалежної професійної діяльності, викладених в пп.5 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI, віднесено приватних виконавців, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів.
Проте ні Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ні ПК України, за приписами ч.1 ст.2 Закону № 2464-VI не встановлюють перелік платників єдиного внеску та порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.
Норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ПК України можливо застосувати лише в тій частині в якій вони не суперечать Закону № 2464-VI, який є спеціальним для спірних правовідносин.
Аналіз досліджених норм дає підстави для висновку, що відповідач, всупереч приписів Закону №2464-VI розширив зміст пп.5 ч.1 ст.4 цього закону за рахунок включення до переліку видів незалежної професійної діяльності такого виду, як діяльність арбітражного керуючого із приписів пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, але норми ПК України не встановлюють перелік платників єдиного внеску та порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.
Суд не вбачає підстав для дослідження інших доводів відповідача, оскільки іншого правового підґрунтя для формування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ №Ф-22725-51 від 05 грудня 2018 року на суму 14643,50 грн., крім того, що, на думку відповідача, позивач є платником ЄСВ на підставі пп.4 та пп.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» останній не наводить, а подальша позиція ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі зводиться до підтвердження числового значення боргу з ЄСВ.
Окремо суд вважає за необхідне зупинитись на доводі позивача про те, що ним отримується пенсія за віком, а тому він не повинен сплачувати ЄСВ за спірний період.
Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.5 ст.4 Закону № 2464-VI).
Аналіз даної норми свідчить про те, що звільнення фізичної особи - підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
В матеріалах справи знаходиться електронний витяг з протоколу щодо призначення пенсії, отримана позивачем з порталу Пенсійного фонду України https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates, згідно з яким позивачу з 09 червня 2010 року призначено пенсію за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із абзацами першим та другим пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено виключний перелік трудових пенсій, які призначаються за цим Законом (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років).
Загальні умови призначення пенсій за віком визначені статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таке право виникає у чоловіків після досягнення 60 років та за наявності відповідного стажу.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та має страховий стаж в 35 років 6 місяців 4 дні.
Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції чинній на день призначення пенсії позивачу).
Позивачу призначено пенсію за віком з 09 червня 2010 року, сума призначеної пенсії 1770,22 грн., пенсія позивачу з цієї дати сплачується щомісячно.
З огляду на вищенаведені положення Законів, суд зазначає, що особи, яким пенсія за віком призначена відповідно до 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у тому числі позивач у справі) мають право на пільги щодо сплати за себе єдиного внеску згідно з частиною четвертою статті 4 Закону N 2464, оскільки ця норма не містить жодних обмежень та умов щодо набуття фізичною особою - підприємцем статусу пенсіонера за віком.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону N 2464 (в редакції Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07 липня 2011 року N 3609, який набув чинності з 06 серпня 2011 року), особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Оскільки ч.4 ст.4 Закону № 2464-VI в редакції від 01 січня 2017 року передбачає звільнення від сплати внеску всіх фізичних осіб-підприємців, як пенсіонерів за віком, то з 01 січня 2017 року у позивача, в будь-якому разі, був відсутній обов'язок зі сплати ЄСВ.
З урахуванням викладеного нарахування позивачу ЄСВ з 01 січня 2017 року є протиправним, оскільки доказів добровільної участі позивача в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування сторони суду не надали.
Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що підтверджують правомірність винесення спірної вимоги про сплату боргу. Натомість належними доказами підтверджено правову позицію позивача.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).
Стосовно тлумачення в даній справі норм законів суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в п.67 в справі «Вєренцов проти України» (Заява N 20372/11) зазначив, що як би чітко не було положення сформульоване, у будь-якій галузі права … існуватиме неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у роз'ясненні нечітких норм або тих, що потребують пристосування до обставин, що змінюються
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України)
Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За результатами розгляду справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог, заявлених позивачем.
Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 39394259, 73026, м. Херсон, пр. Ушакова, 75) про с плату боргу (недоїмки) від 05.12.2018 року № Ф-22725-51 на суму 14463,50 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 39394259, 73026, м. Херсон, пр. Ушакова, 75) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. шляхом безспірного списання.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Войтович І.І.
кат. 111060000