Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
25 липня 2019 р. № 520/4576/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сагайдака В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код відсутній) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460), Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити певні дії ,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:
скасувати рішення Державної міграційної служби України №56-19 від 23.04.2019 р.;
скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №343 від 16.11.2018 р.;
зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Державної міграційної служби України №56-19 від 23.04.2019 р. та Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №343 від 16.11.2018 р. є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Позивач у судове засідання не прибув, був повідомлений своєчасно та належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Справу просив розглядати за його відсутності.
Представник відповідача, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, у судове засідання не прибув, був повідомлений своєчасно та належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Представник відповідача, Державної міграційної служби України, у судове засідання не прибув, був повідомлений своєчасно та належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Згідно змісту відзиву проти задоволення позову заперечував. Справу просив розглядати у порядку письмового провадження.
Беручи до уваги, що сторони у судове засідання не прибули, керуючись п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 КАС України, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній доказами у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Судом встановлено, що 29.10.2018 року ОСОБА_1 , громадянин Народної Республіки Бангладеш, звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту(а.с.38-44).
Наказом від 29.10.2018 р. №312 прийнято до попереднього розгляду заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (а.с.57).
На виконання вимог Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” з позивачем проведено співбесіду, за результатами якої складено протокол від 09.11.2018 р.(а.с.59-64).
Згідно змісту висновку(а.с.68-80) від 16.11.2018 р. враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рекомендовано за доцільне прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , оскільки його заява є очевидно необґрунтованою.
Наказом від 16.11.2018 р. №344 відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту(а.с.65).
Позивачем 16.11.2018 р. отримано повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №97(а.с.17).
Позивачем 22.11.2018 р. подано до Державної міграційної служби України скаргу.
Згідно повідомлення від 15.05.2019 р. №51 відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон), Державною міграційною службою України відхилено скаргу позивача на наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 16.11.2018 № 344 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту(а.с.16). Підстава - рішення Державної міграційної служби України від 23 квітня 2019 р. №56-19.
Судом встановлено, що висновком від 23.04.2019 р. встановлено відсутність підстав для задоволення скарги позивача(а.с.82-88).
Рішенням №56-19 відхилено скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 від 22.11.2018 на наказ ГУДМС в Харківській області від 16.11.2018 №344(а.с.81).
Не погоджуючись з вказаними рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року №3671-VI.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно з пунктом 22 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна: дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання; дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту; має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок; забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним; погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.
Відповідно до абзацу 6 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття біженець включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши місце народження як «Бангладеш, область Силхет, округ Лакшанабанд, полицейское отделение Голапгандж, деревня Фулынанд», де проживав разом з матір'ю та трьома братами (протокол співбесіди від 09.11.2018). Має неповну середню освіту та не військовозобов'язаний, так як служба в армії не є обов'язковою. З 2009 до 2016 року працював без офіційного працевлаштування помічником електрика та водопровідником. У травні 2016 року позивач направився по роботі до сусіднього села, де став свідком інциденту, коли чотири чоловіка намагалися зґвалтувати дівчину. Заявник розповів, що закликав людей на вулиці, чим перешкодив гвалтувальникам, які наступного дня його побили. Позивач вказав, що звертався до поліції, але вона нічим йому не допомогла. Після вищевикладених обставин, у липні 2016 року він втік до рідної тітки у сусіднє село, де проживав до виїзду з країни. З метою виїзду з країни позивач відкрив візу до Російської Федерації, після чого він літаком вилетів з м. Дакка (Бангладеш) і, з пересадкою у м. Дубай (Об'єднані Арабські Емірати), 27.06.2018 прибув до м. Москва. З Москви до Києва позивач прибув на автомобілі у липні 2018 р. де проживав деякий час. У зв'язку з притягненням позивача 02.08.2018 до адміністративної відповідальності за незаконне перебування в Україні, останній переїхав до м. Полтава, а потім до м. Харків, де 29 жовтня 2018 року особисто звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН, у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Згідно з пунктом 37 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Аналізуючи інформацію по країні походження позивача було встановлено, що Народна Республіка Бангладеш - це незалежна держава в Південній Азії, яка межує з Індією та М'янмою, з населенням більше 168 млн. чоловік. Столицею є місто Дакка. Відрізняється значною етнокультурною різноманітністю, офіційна мова - бенгальська. Є аграрно - індустріальною державною з економікою, що розвивається.
Бангладеш є країною з величезною густиною населення. Переважаючою національністю є етнічні бенгальці, що складають 98% населення країни. Основними релігіями держави є - іслам (89%) та індуїзм (9,2%).
Бангладеш є правовою державою, де працює система судових та правоохоронних органів.
Бангладеш - це унітарна держава, за формою правління парламентська республіка. Незалежність від Великобританії була здобута в 1971 році. Основними партіями Бангладешу є Ліга Авамі та Націоналістична партія Бангладеш (далі - НПБ). Ці дві політичні сили ведуть боротьбу за владу в Бангладеш близько п'ятнадцяти років та почергово домінують одна над одною.
В Бангладеш не відбувається жодних військових, політичних конфліктів, а також конфліктів на релігійному, національному чи мовному підґрунті, політична і економічна ситуації є стабільними.
Крім того, відповідно до офіційної інформації, викладеної в листі Міністерства закордонних справ України від 21.07.2017 №640/17-500-1955, за підсумками моніторингу та опрацювання зазначеного питання Посольством України в Індії, що покриває Бангладеш за сумісництвом, зазначена країна не є проблемною у плані забезпечення базових прав людини, у т.ч., і на політичну та громадську діяльність. Західні держави, в першу чергу, непокоїть масова нелегальна міграція з НРБ, яка фактично заохочується владою у цій країні як спосіб зниження соціально-економічних проблем.
Для дипломатичних установ країн ЄС та Північної Америки в Дацці та Нью-Деллі вже стала звичною практика того, що громадяни Народної Республіки Бангладеш з метою отримання візи зловживають питанням політичного переслідування. Як правило, реакція дипмісій на подібні звернення є негативною.
Інформація про ситуацію в країні походження позивача, є загальновідомою та не потребує доказування, та наявних у них реальних побоювань стати жертвами переслідування у разі повернення до країни громадянської належності не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Отже, причини, які позивач зазначає щоб залишитись в Україні, не пов'язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Враховуючи вищезазначені норми діючого законодавства, наведені позивачем обставини та вказані відповідачем факти про країну походження позивача, суд вважає обґрунтованими доводи Головного управління ДМС в Харківській області та Державною міграційною службою України щодо не встановлення фактів, які б свідчили про можливість позивача стати жертвами переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не можуть користуватися захистом цієї країни або не бажають користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не можуть чи не бажають повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що спірні рішення відповідачів, є обґрунтованими та правомірними, а позовні вимоги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст. 255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код відсутній) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460), Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 25 липня 2019 р.
Суддя Сагайдак В.В.