Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
19 липня 2019 р. справа №520/5987/19
Харківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Мар'єнко Л.М.,
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, щодо припинення виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 призначеної йому пенсії з 01 січня 2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 призначеної пенсії з часу її припинення, тобто з 01.01.2019, з виплатою всієї виниклої заборгованості за період з 01.05.2018 року по 31.12.2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01 січня 2019 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області здійснити виплату ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 заборгованості по пенсії за періоди з 01 січня 2019 року по день ухвалення рішення по справі та за період з 01.05.2018 по 31.12.2018, відповідно до статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-1V «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Харківській області, отримував пенсію, проте починаючи з травня 2018 року відповідачем припинено нарахування та виплату пенсії, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом. За результатами судового розгляду прийнято рішення, яким зобов'язано відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу, та відповідно здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.05.2018 по теперішній час. Також позивач зазначив, що йому на виконання рішення суду було виплачено пенсію за 19.12.2018 та сума компенсації втрати частини доходів, обчислену на виконання рішення суду від 19.11.2018. Водночас, позивач зазначив, що за січень - травень 2019 року пенсія не виплачена, з невідомих причин. З вказаними обставинами позивач не погоджується, через що звернувся до суду.
Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - в.о. начальника ГУ ПФ в Харківській області - Зятєвої Т. через канцелярію суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач під час спірних правовідносин діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством. Також представник відповідача зазначила, що з 01.05.2018 відповідачем призупинено виплату пенсії позивачу, як внутнішньо переміщеній особі, на підставі інформації з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон, щодо тривалої відсутності (понад 60 діб) за фактичним місцем перебування/проживання внутрішньо переміщеної особи до з'ясування місця фактичного перебування/проживання та підтвердження довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2018 по справі № 2040/6667/18 зобов'язано відповідача поновити нарахування та виплату позивачу, призначеної пенсії з часу її припинення, тобто з 01.05.2018 року, та здійснити нарахування та виплату пенсії за період з 01.05.2018 року по теперішній час, а також зобов'язано головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01 травня 2018 року. На виконання вищезазначеного рішення суду від 19.11.2018 ГУ ПФ України в Харківській області поновлено пенсійне забезпечення позивача з 01.05.2018 по 20.12.2018 (дата набрання рішенням законної сили). Водночас представник відповідача зазначив, що різниця пенсії обчислена за рішенням суду за період з 01.05.2018 по 18.12.2018 буде виплачуватись у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 «Про питання погашення заборгованості пенсійних виплат за рішенням суду».
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи положення ч.11 ст.126 КАС, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - є пенсіонером, що підтверджується копією пенсійного посвідчення (а.с. 19).
На підтвердження того, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, останнім надано довідку від 06.03.2017 №9539 (а.с.19).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на час спірних правовідносин перебував на пенсійному обліку в ГУ ПФ України в Харківській області та отримував пенсію. Проте, починаючи з 01.05.2018 позивачу призупинено виплату пенсії, на підставі інформації з інтегрованої міжвідомчої інформаційно - телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон, щодо тривалої відсутності (понад 60 діб) за фактичним місцем перебування/проживання внутрішньо переміщеної особи до з'ясування місця фактичного перебування /проживання та підтвердження довідки про взяття на облік ВПО.
У зв'язку з тим, що позивачу пенсійним органом припинено виплату пенсії, позивач звернувся до суду з позовом. За результатами судового розгляду прийнято рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.11.2018 по справі №2040/6667/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , призначеної йому пенсії з 01 травня 2018 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , призначеної пенсії з часу її припинення, тобто з 01.05.2018 року, та здійснити нарахування та виплату пенсії за період з 01.05.2018 року по теперішній час. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІПН НОМЕР_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01 травня 2018 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159. Зазначене рішення суду набрало законної сили 20.12.2019.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вищезазначеного рішення суду від 19.11.2018 ГУ ПФ України в Харківській області поновлено пенсійне забезпечення позивача з 01.05.2018 по 20.12.2018. Водночас, різниця пенсії обчислена за рішенням суду за період з 01.05.2018 по 18.12.2018 відповідачем визначено, що буде виплачуватись у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 «Про питання погашення заборгованості пенсійних виплат за рішенням суду».
Водночас, суд зазначає, що відповідач не спростовує той факт, що з 20.12.2018 позивачу пенсія не нараховується та не виплачується.
Не погоджуючись з тим, що відповідачем припинено нарахування та виплату пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 та п. 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 пенсії внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем їх фактичного проживання, незалежно від факту реєстрації місця проживання /перебування.
Згідно п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" соціальні виплати припиняються у разі: наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати, встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Статтею 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).
Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).
Згідно статті 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Стаття 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною 3 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, положеннями ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Ураховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення). У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Суд зазначає, що право позивача на нарахування та виплату пенсії, підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і що їх можна вважати "майном" у значені цього положення, отже, непризначення та невиплата пенсії є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі "Сук проти України" від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності", яке дозволяє позбавити майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію "законів" не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.
Таким чином, суд вважає, що позивач мав "законні сподівання" на нарахування та виплату пенсії.
Водночас, суд зауважує, що згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом в рішенні від 03.05.2018 у зразковій справі № 805/402/18, яке набрало законної сили на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зауважує, що відповідачем до суду не надано належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01.01.2019.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій щодо не нарахування та не виплати пенсії позивачу з 20.12.2018, враховуючи те, що рішенням суду від 19.11.2019, яке набрало законної сили зобов'язано позивача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01.05.2018, через що суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 20.12.2018.
Таким, чином, враховуючи положення ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку про те, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу з 20.12.2018, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача виплатити всієї виниклої заборгованість в частині за період з 01.05.2018 по 19.12.2018, а також в частині зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу призначеної пенсії з часу її припинення, тобто з 01.01.2019, з виплатою всієї виниклої заборгованості за період з 01.05.2018 по 31.12.2018, належить відмовити.
Водночас, суд роз'яснює позивачу, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити всієї виниклої заборгованість в частині за період з 01.05.2018 по 19.12.2018 можуть бути заявлені до позивача в рамках судового контролю за виконанням рішення суду від 19.11.2018 по справі №2040/6667/18, на підставі положень ст. 382 КАС України, або на підставі ст. 383 КАС україни.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити виплату заборгованості по пенсії за періоди з 01 січня 2019 року по день ухвалення рішення по справі та за період з 01.05.2018 по 31.12.2018, відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Вказані позовні вимоги є фактично тотожними про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу призначеної пенсії з часу її припинення, тобто з 01.01.2019, з виплатою всієї виниклої заборгованості за період з 01.05.2018 по 31.12.2018, у зв'язку з чим, оскільки вказані вимоги вже вирішенні судом, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача здійснити виплату заборгованості по пенсії за періоди з 01 січня 2019 року по день ухвалення рішення по справі та за період з 01.05.2018 по 31.12.2018, відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суми компенсації втрати частини доходу з 01.01.2019, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно положень ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (ч.2 ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати").
Статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно положень ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Враховуючи викладене, а також з огляду на те, що визнано протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 20.12.2019, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу з 20.12.2018, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, позов ОСОБА_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання дане рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.
Стосовно вимоги про встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об'єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади. Застосування наведеної норми це прерогатива суду.
Як встановлено ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
В своєму ж позові про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач не навів аргументованих доводів, та не надав доказів того, що прийнята постанова суду буде відповідачем тривалий час не виконуватись. Тому дана вимога позивача не підлягає задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297, 371 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 20.12.2018 по 31.12.2018, а також починаючи з січня 2019 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 20.12.2018 по 31.12.2018, а також починаючи з січня 2019 року.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини пенсії з 01 січня 2019 року, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 24 липня 2019 року.
Суддя Мар'єнко Л.М.