Справа № 500/935/19
23 липня 2019 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Баранюка А.З.
за участю:
секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.;
представника відповідача: Живчик В.Т.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Чортківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-2307-50 від 12.11.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.04.2019 ОСОБА_1 отримано постанову про відкриття виконавчого провадження №58776798 від 04.04.2019 на підставі вимоги №Ф-2307-50 виданої 12.11.2018. Вказану податкову вимогу, позивач вважає протиправною посилаючись на норми чинного законодавства та практику Європейського суду з прав людини, зазначаючи, що він є застрахованою особою, доходу від адвокатської діяльності не отримує, перебуває у трудових відносинах з АТ "Банк"Фінанси та Кредит", яке в свою чергу виплачує позивачу заробітну плату, отримує та перераховує до відповідних бюджетів усі обов'язкові платежі, в тому числі ЄСВ.
Ухвалою судді від 18.04.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №500/935/19 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
06.05.2019 представник відповідача подав до суду відзив на адміністративний позов (а.с. 44-48), в якому казав, що згідно інформації, яка міститься системі "Податковий блок. Облік платників податків", ОСОБА_1 станом на 29.03.2018 зареєстрований як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю та станом на 29.05.2018 взятий на облік як платник ЄСВ. Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Вказує, що згідно із Класифікатором професій ДК 003:2010 адвокат є окремою професією з відповідним кодом 2421.2, тому не зважаючи на наявність трудових відносин з роботодавцем, платник єдиного внеску перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску, при цьому базу нарахування єдиного внеску зобов'язанні визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження незалежної діяльності.
14.05.2019 позивач подав до суду відповідь на відзив (а.с. 58-62), в якому вказав, що вимога про сплату другий раз єдиного внеску не відповідає критерію "пропорційності", адже контролюючим органом не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи (позивача), оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем позивача.
Ухвалою суду від 15.05.2019, в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, розгляд справи відкладено до 28.05.2019.
Ухвалою суду від 28.05.2019, в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, здійснено заміну неналежного відповідача Чортківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Тернопільській області на належного - Головне управління ДФС у Тернопільській області, розгляд справи відкладено до 10.06.2019.
Ухвалами суду від 10.06.2019 та 24.06.2019 розгляд справи було відкладено.
Ухвалою суду від 04.07.2019 в задоволенні клопотання про об'єднання справ №500/935/19 та №500/1325/19 в одне провадження відмовлено.
Згідно довідки складеної секретарем судового засідання, судове засідання 09.07.2019 не проводилося у зв'язку із перебуванням головуючого судді у щорічній відпустці. Судове засідання відкладене на 22.07.2019.
Ухвалою суду від 22.07.2019, в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, розгляд справи відкладено до 23.07.2019.
В судове засідання позивач та представник позивача не прибули, причин неприбуття суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду повідомлялися належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила в повному обсязі з мотивів наведених у відзиві на адміністративний позов, просила відмовити в його задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали, що містяться у справі, встановив наступні факти.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, згідно свідоцтва серії НОМЕР_1 від 29.03.2018 р. та посвідченням адвоката України НОМЕР_4 від 29.03.2018 р. (а.с. 15).
Згідно записів з трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 (а.с. 16-17) позивач з 12.01.2018 р. по теперішній час працює на посаді головного юрисконсульта відділу позовної роботи в регіонах Управління претензійно-позовної роботи Юридичного департаменту АТ "Банк "Фінанси та Кредит".
12 листопада 2018 року Головне управління ДФС у Тернопільській області прийняло вимогу №Ф-2307-50, якою визначило ОСОБА_1 борг (недоїмку) в сумі 4095,30 грн. з єдиного соціального внеску, як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність адвоката.
Не погодившись із вказаною вимогою позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд враховує наступне.
Згідно із частиною першою та другою статті 12 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010, завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.
За визначенням, яке міститься в пп.14.1.226. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пункту 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування .
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Системний аналіз пп.14.1.226. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 свідчить про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Як встановлено судом позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник - головний юрисконсульт відділу позовної роботи в регіонах Управління претензійно-позовної роботи Юридичного департаменту АТ "Банк "Фінанси та Кредит". Зокрема, з січня по грудень 2018 року роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати, що складало в середньому близько 3300,00 грн. на місяць, тобто в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У своїх пояснень відповідач покликається на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 в адміністративній справі №594/871/18 за позовом ОСОБА_1 до Чортківської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області яким відмовлено в задоволенні позову про визнання протиправною та скасування відповіді на звернення за формою №7ЄСВ, наданої Борщівським відділенням Чортківської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області.
Проте суд зазначає, що предметом розгляду адміністративної справи №594/871/18 було встановлення правомірності відмови ОСОБА_1 у знятті з податкового обліку як платника податків та платника ЄСВ, а не оскарження вимоги про сплату боргу, відтак посилання відповідача на вищевказане рішення є хибним.
Суд зазначає, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.4.1.4 пп. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України).
Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.
Із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес"АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що у позивача відсутній обов'язок щодо сплати єдиного внеску на загальних підставах, а вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-2307-50 базується на однобокому трактуванні і застосуванні відповідних норм законодавства, причому на такому, яке здійснено не на користь платника податків і зборів.
Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-2307-50 не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом її скасування. Відповідно до цього позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.
Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України ).
За визначенням ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, в силу приписів ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що 10.04.2019 між адвокатом Цуркою Наталією Олександрівною, та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги №б/н (а.с.12).
Згідно п.2.1 вартість, порядок та строки оплати правової допомоги, що надається (гонорар адвоката) визначається у атах виконаних робіт, за обсягом виконаної роботи та понесених витрат, які є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до акта про прийняття-передачі виконання робіт до договору про надання правової допомоги від 10.04.2019 (а.с. 76 ) виконавець виконав роботи, що передбачені умовами договору від 10.04.2019 стосовно надання юридичних послуг щодо:
надання консультації щодо способів захисту інтересів замовника у спорі з Чортківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Тернопільській області, в сумі 1000,00 грн. без ПДВ;
підготовки адміністративного позову, в сумі 5000,00 грн. без ПДВ;
ознайомлення з відзивом та документами, в сумі 1000,00 грн. без ПДВ;
підготовка відповіді на відзив, в сумі 3000,00 грн. без ПДВ.
Всього на загальну суму 10000,00 грн.
Суд зазначає, що згідно ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).
При цьому, відповідач скористався своїм правом та подав до суду додаткові заперечення (щодо витрат на правову допомогу) (а.с. 110-112) у якому вказав, що відповідно до вимог статті 12 КАС України, дана справа є справою незначної складності, а тому підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Зазначив, що розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг та виконаних робіт та ціною позову.
Суд погоджується з такою позицією відповідача та вважає співмірною суму та час наданої правової допомоги у даній адміністративній справі у розмірі 3000,00 гривень.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Тернопільській області (46021, м. Тернопіль, вул. Білецька, 1, код ЄДРПОУ 39403535) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2018 року № Ф-2307-50.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 25 липня 2019 року.
Головуючий суддя Баранюк А.З.
копія вірна
Суддя Баранюк А.З.