Справа № 500/1338/19
19 липня 2019 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючої судді Мірінович У.А.
за участю:
секретаря судового засідання Порплиці Т.В.
представника відповідача Мурованої І.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача № Ф-2505-50 від 11.05.2019 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач отримала вимогу про сплату боргу № Ф-2505-50 від 11.05.2019, якою зобов'язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн. відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Винесена відповідачем зазначена вимога про сплату боргу позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. Однак, позивач з 17.04.2013 на підставі заяви зупинила право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI). Таким чином, оскільки позивач не займалася адвокатською діяльністю, як наслідок не отримувала доходу від такої діяльності, то відповідач безпідставно виніс оскаржену вимогу про сплату боргу.
Ухвалою суду від 18.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 16.07.2019.
Ухвалою суду від 16.07.2019 розгляд справи відкладено на 19.07.2019 відповідно до статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (далі - КАС).
Позивач у судове засідання не з'явилася, подала до суду клопотання від 16.07.2019, в якому просить розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача, заперечуючи проти позову, суду пояснила, що оскаржена вимога винесена відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та посилаючись на пояснення викладені у відзиві на позовну заяву, просила у задоволені позовних вимог відмовити (арк. справи 32-36).
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Як слідує з витягу з Єдиного реєстру адвокатів України серії ВО № 000838, що позивач зареєстрована адвокатом згідно з рішенням про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 22 від 24.02.2012. Право на заняття адвокатською діяльністю підтверджується свідоцтвом № 684 від 24.02.2012. З 17.04.2013 на підставі поданої заяви позивач зупинила право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону № 5076-VI (арк. справи 15-16).
Надалі, 11.05.2019 відповідач виніс вимогу № Ф-2505-50, якою зобов'язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн. відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI, так як згідно реєстраційних та облікових даних ІС "Податковий блок" ДФС України позивач подала до контролюючого органу заяву про зняття з обліку платника податків лише 13.05.2019 (арк. справи 38-41).
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Пунктом 5 частиною першою статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Абзацом першим пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Таким чином, аналізуючи зазначені норми Закону № 2464-VI, суд дійшов висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом № 5076-VI, згідно зі статтею 13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону № 5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (пункт 1 частини третьої статті 31 Закону № 5076-VI).
Положеннями статті 32 Закону № 5076-VI встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Частинами п'ятої та шостої статті 31 Закону № 5076-VI визначено, що протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (частина перша статті 17 Закону № 5076-VI).
Таким чином, аналізуючи зазначені норми Закону № 5076-VI, суд дійшов висновку, що правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.
З огляду на зазначене, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю, а тому зазначені обставини вказують на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, як наслідок суд дійшов висновку, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов'язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.
Суд встановив та не заперечується сторонами, що позивач з 17.04.2013 на підставі заяви зупинила право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону № 5076-VI, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України серії ВО № 000838 (арк. справи 15).
Таким чином, з 17.04.2013 позивач не здійснювала адвокатської діяльності та на дату винесення оскаржуваного рішення не отримувала доходу від такої діяльності, оскільки не мала усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у неї як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.
Також, суд звертає увагу на те, що ані Податковим кодексом України, ані Законом № 2464-VІ не врегулювано особливості сплати грошових зобов'язань самозайнятою особою у разі зупинення останньою такої діяльності, однак з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV підлягають застосуванню судами як джерела права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, а тому відповідно до статті 242 КАС суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Також, суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, враховуючи те, що позивач з 17.04.2013 не здійснювала адвокатської діяльності та не отримувала доходу від такої діяльності, суд дійшов висновку, що відповідач 11.05.2019 протиправно виніс вимогу № Ф-2505-50 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування зазначеної вимоги.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 39403535) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області № Ф-2505-50 від 11.05.2019 зі сплати єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ: 39403535) судові витрати на суму 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24 липня 2019 року.
Головуючий суддя Мірінович У.А.
копія вірна
Суддя Мірінович У.А.