24 липня 2019 року м. Житомир справа № 240/7752/19
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Житомирській області щодо нездійснення нарахування судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області Васильчук ОСОБА_2 Йосипівні суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законами України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та «Про Державний бюджет на 2018 рік».
- зобов'язати ТУ ДСА України в Житомирській області перерахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 , виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн., за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року з врахуванням вже виплачених коштів та виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат на рівні щомісячного розміру мінімальної заробітної плати 3723 грн., за період з 01 січня 2018 року по 03 грудня 2018 року з врахуванням вже виплачених коштів.
В обґрунтування позову вказує, що починаючи з 1 січня 2017 року розрахункова величина у розмірі 1600 грн. та з 01.01.2018 року у розмірі 1762 грн., що визначена у Законі №1774-VIII, який не є спеціальним у питаннях правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад обчислюється не з огляду на правомірні очікування суддів (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини, удвічі нижчої, в зв'язку з чим дії відповідача при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди є неправомірними.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Копію ухвали позивач отримала 29.05.2019, відповідач - 28.05.2019, а третя особа - 28.05.2019, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Відділом документального забезпечення суду 04 червня 2019 року зареєстровано відзив на позовну заяву у якому представник відповідача вказує, що на 2017 рік фонд оплати праці судам доведено в розмірі, розрахованому відповідно до умов нарахування суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання (16000 грн. для місцевих судів). Різниця між фондом оплати праці суддям, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, та фондом оплати праці на зазначених вище умовах судам не доведено, а створено в ДСА України відповідний централізований фонд. Виділення судам за рахунок вказаного централізованого фонду додаткового обсягу фонду оплати праці на покриття зазначеної вище різниці здійснюється протягом 2017 року по мірі проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. В штатному розписі Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області на 2017 р., 2018 р. який погоджений з Головою суду та затверджений начальником територіального управління, посадовий оклад судді визначено в розмірі - 16000 грн. Таким чином, ні в Законі України «Про Державний бюджет України» (на 2017 р., 2018 р.), ні в кошторисі не передбачено посадовий оклад у розмірі 32000 грн. для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя. Враховуючи вищевикладене, ТУ ДСА України в Житомирській області не мало правових підстав для нарахування та виплати заробітної плати Позивачу у іншому розмірі, який не передбачений Законами України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-УІІІ, а також від 07.07.2010 №2453-УІ, та штатному розписі Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, оскільки відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, з'ясувавши обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що Указом Президента від 23 квітня 2008 року №392/2008 ОСОБА_3 призначено на посаду судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області (а.с.12-13).
Відповідно до наказу в.о. голови Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 травня 2008 року №77/к ОСОБА_4 визнано такою, що приступила до виконання обов'язків судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 16.05.2013 №246-VII позивача призначено на посаду судді цього ж суду безстроково (а.с.14).
Відповідно до наказу голови Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 травня 2013 року №47/к ОСОБА_4 визнано такою, що приступила до виконання обов'язків судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.
Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області листом №2502/18-вих від 28.12.2018 повідомило суддів Новоград-Волинського мыськрайонного суду Житомирської області про те, що посадовий оклад судді встановлюється, виходячи із розміру прожиткового мінімуму та відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 в справі №1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання становить 26430 грн. Наголошено, що перерахунок суддівської винагороди здійснений згідно чинного законодавства (а.с. 6).
Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Спірні правовідносини між сторонами по даній справі регулюються правовими нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 (далі - Закон №2453) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402), що були чинні на день виникнення таких відносин.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Приписами ст. 135 Закону №1402 встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь та роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Пунктом 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402 до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ.
Суд відмічає, що у матеріалах адміністративної справи відсутні належні докази проходження кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді суддею Васильчук Л.Й..
Надаючи оцінку правовідносинам, які виникли у сфері оплати праці і стосуються визначення розміру посадового окладу судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, суд зазначає наступне.
Законом України № 1402 та Законом України №2453 регулюється питання оплати суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання з 1 січня 2017 року.
Частиною 3 ст.133 Закону №2453 визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесених змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774) визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Разом з тим, приписами п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вищевказаного Закону є чинним, не конституційним у встановленому законодавством порядку не визнавався та не містить вказівки щодо його не застосування до Законів України № 1402 та № 2453.
Отже, законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів, при цьому, чітко встановив, що до внесення відповідних змін до законів України, для визначення посадових окладів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 грн.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.10.2018 (справа № 820/2462/17) та від 30.01.2019 (справа 805/2089/17).
Згідно приписів Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2017 року становив 1600 грн, а станом на 1 січня 2018 року - 1762 грн.
Відповідно посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання встановлено з 1 січня 2017 року - 16000 грн, а з 1 січня 2018 року - 17620 грн (10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб).
Так, враховуючи зміну розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, до штатного розпису місцевих загальних суддів Житомирської області були внесені зміни та з 01.01.2018 здійснено перерахунок суддівської винагороди.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 у справі №1-7/2018(4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду, з 04.12.2018 внесено чергові зміни до штатних розписів місцевих загальних суддів Житомирської області та здійснено відповідний перерахунок посадового окладу суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання у розмірі 26430 грн.
Суд вважає, що при вирішенні спірних правовідносин, слід враховувати вимоги ст.148 Закону №1402-VIII, якими передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки кожного місцевого суду визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
За приписами ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до приписів частини першої та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Отже, видатки на оплату праці суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн в 2017 році та 37230 грн в 2018 році не передбачені. Відповідно, правові підстави для здійснення такого перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року та з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року з урахуванням вже виплачених коштів відсутні.
Питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011, передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Враховуючи викладене, суд вважає, що законодавець встановив два види (розміри) мінімальної заробітної плати, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн та визначив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 грн.
Серед іншого, суд вважає за необхідне також вказати, що таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, позаяк для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 15.05.2019 року в справі №816/983/17.
Таким чином, доводи позивача, щодо суттєвого зниження рівня гарантій незалежності суддів, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки для визначення розміру окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Відповідач, відповідно до приписів чинного законодавства України, може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди за спірний період позивачеві.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» (заява №10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
При цьому, суд також зазначає, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.
З огляду на викладену практику Європейського суду з прав людини слід вказати, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені обставини, що підтверджується належними доказами, суд вважає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Житомирській області при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди діяло на підставі, в межах і спосіб передбачені Конституцією України та Законами України.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна судова адміністрація України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду складено у повному обсязі: 24 липня 2019 року.
Суддя О.В. Лавренчук