Справа № 1512/2-464/11
Провадження № 2/520/614/19
23.07.2019 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого - судді Куриленко О.М.,
за участю секретаря - Баранової Ю.О.,
представника позивача ОМР - Старостіна О.С.,
третьої особи - ОСОБА_1
представника третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 - ОСОБА_3 В
розглянув у відкритому судовому засіданні м. Одеси цивільну справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_4 , за участю третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області про зобов'язання звільнити самочинно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: Одеської міської ради, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю,
15 квітня 2009 року Одеська міська рада звернулась до суду з вказаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи були уточнені та відповідно до останньої редакції від 07 червня 2012 року просила суд зобов'язати ОСОБА_4 за власний рахунок звільнити самочинно зайняту земельну ділянку шляхом знесення житлового будинку, зазначеного у технічному паспорті від 26 березня 2008 року під літ. “Л” за адресою: АДРЕСА_1
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 самовільно, порушуючи діюче законодавство, зайняла земельну ділянку, на якій здійснила самочинне будівництво житлового будинку. В той же час межі земельної ділянки не визначені в натурі (на місцевості), а ОСОБА_4 не отримувала правовстановчих документів та в офіційному порядку їх не реєструвала. А тому земельна ділянка підлягає звільненню шляхом знесення самочинно побудованого житлового будинку.
Під час розгляду справи третя особа ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: ОСОБА_1 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Одеська міська рада про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 незаконно здійснила будівництво житлового будинку на самовільно захопленій земельній ділянці, що створює перешкоди у користуванні їхньою власністю.
Вказана справа неодноразово була предметом розгляду суддів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Останнім рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2014 року позов Одеської міської ради та позов ОСОБА_2 - задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , власними силами і за рахунок власних коштів привести до попереднього стану земельну ділянку, шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку, зазначеного у Технічному паспорті Комунального підприємства “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” від 26 березня 2008 року під літерою “Л”, за адресою: АДРЕСА_2 , а в разі відмови - знести примусово. Вирішено питання про судові витрати
Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ОСОБА_4 звернуся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОМР.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 07.10.2014 року апеляційну скаргу задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2014 року скасовано. Відмовлено в задоволенні позовних вимог Одеської міської ради та ОСОБА_2 .
Одеська міська рада та ОСОБА_2 звернулись до суду з касаційними скаргами, в яких просили скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалою колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2015 року касаційні скарги ОСОБА_2 та Одеської міської ради задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 07 жовтня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Куриленко О.М., яка ухвалою від 09.04.2015 року прийняла справу до свого провадження.
25 червня 2015 року представник позивача ОМР - Старостін О.С. звернувся до суду з клопотанням, в якому просив витребувати з Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції копію реєстраційної справи на житловий будинок АДРЕСА_3 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.06.2015 року клопотання представника позивача було задоволено в повному обсязі.
26.06.2015 року від представника третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 - ОСОБА_5 до канцелярії суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій просила: накласти арешт та заборонити відчуження у будь-який спосіб будинку під АДРЕСА_3 . АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_4 ; накласти арешт та заборонити відчуження у будь-який спосіб земельної ділянки, площею 527 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_4 . АДРЕСА_2 ; заборонити Одеському міському управлінню земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Артилерійська, 1) здійснювати оформлення, підготовку та передачу на затвердження Одеській міській раді землевпорядної документації щодо передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 527 кв.м., для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_5 . заборонити Одеській міській раді (м. Одеса, Думська площа, 1) розглядати на сесії Одеської міської ради питання щодо передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 527 кв.м., для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_5 заборонити Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції реєструвати право власності на об'єкт нерухомого майна, вчиняти будь-які інші дії щодо реєстрації права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 527 кв.м., для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_5 .
Ухвалою суду від 30 червня 2015 року заяву представника третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_2 - ОСОБА_5 було задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони відчуження у будь-який спосіб будинковолодіння під АДРЕСА_3 . АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_4 . В решті клопотання залишено без задоволення.
22 липня 2015 року представник третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_5 звернулась з клопотанням, в якому просила зупинити провадження по даній справі до вирішення по суті адміністративного позову ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, Державного реєстратора Каменської О.А., за участю третьої особи - ОСОБА_4 про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на самочинно побудований будинок під літ. «Л».
У зв'язку з чим ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19.08.2015 року провадження у даній справі було зупинено до розгляду по суті та набрання законної сили рішенням по справі №815/4031/15 за позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області, державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Каменської Олени Андріївни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на боці відповідача ОСОБА_4 про визнання дії державного реєстратора, протиправними, скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно та зобов'язання витини певні дії.
Згодом, 14.03.2016 року представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_2 - ОСОБА_5 звернулась до суду з заявою про відновлення провадження по справі, посилаючись на те, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року скасовано рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Каменської Олени Андріївни, індексний номер: 15859187 від 17 вересня 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 виданий 23 січня 2002 року Фрунзівським РВ УМВС України в Одеській області, на житловий будинок об'єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 455741051101), за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 101,9 кв.м., житловою площею 63,8 кв.м. (номер запису про право власності 7029185 від 17 вересня 2014 року).
Ухвалою суду від 14 березня 2016 року провадження у справі було відновлено.
Однак, 06.04.2016 року до канцелярії суду надійшло клопотання представника третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про зупинення провадження по цивільній справі.
Ухвалою суду від 17.05.2016 року зупинено провадження по даній справі до набрання законної сили рішенням по справі №520/9332/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа - Одеська міська рада про визнання рішення та свідоцтва про право власності недійсними, скасування державної реєстрації, встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Через досить тривале зупинення провадження та відсутність звернення сторін, судом було перевірено відомості Єдиного державного реєстру судових рішень та встановлено, що 20 грудня 2018 року Київським районним судом м. Одеси було ухвалено заочне рішення у справі №520/9332/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третя особа - Одеська міська рада про визнання рішення та свідоцтва про право власності недійсними, скасування державної реєстрації, встановлення порядку користування земельною ділянкою.
У зв'язку з чим, ухвалою суду від 27 травня 2019 року провадження у справі було поновлено та викликано сторони у судове засідання.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.
У судове засідання з'явився представник позивача Одеської міської ради - Старостін Олексій Сергійович, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на задоволені позову посилаючись на обставини викладені в позовній заяві редакції від 07 червня 2012 року. Проти задоволення позову ОСОБА_2 не заперечував.
Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та третя особа ОСОБА_1 позовні вимоги як первісного так і власного позову підтримали у повному обсязі та наполягали на їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_4 та представник третьої особи Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області у судове засідання не з'явились, про розгляд справи сповіщались належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Розглянув у судовому засіданні матеріали цивільної справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, суд доходить до висновку про те, що заявлені позови підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Правовідносини між сторонами врегульовані чинним Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.
В судовому засіданні встановлено, що 03 травня 1957 року на підставі рішення Кагановичевської районної ради народних депутатів м. Одеси ОСОБА_6 , в період перебування у шлюбі з ОСОБА_7 , отримав земельну ділянку для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_2 . На вказаній земельній ділянці ОСОБА_6 та ОСОБА_7 побудували будинок.
У 1978 році до будинку зі згоди ОСОБА_7 вселилися та були зареєстровані дружина сина ОСОБА_1 і онук ОСОБА_2 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 липня 1987 року задоволено позов Київського районного виконавчого комітету про вилучення будинку АДРЕСА_2 як самочинно збудованого.
На підставі рішення Київського районного виконавчого комітету м. Одеси від 21 серпня 1987 року № 661 житловий будинок АДРЕСА_2 був прийнятий на баланс житлово-експлуатаційного об'єднання та були видані ордери ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_6 і ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_7 .
Постановою президії Одеського обласного суду від 12 квітня 1989 року рішення Київського районного народного суду м. Одеси від 24 липня 1987 року скасовано. Рішенням Київського районного народного суду м. Одеси від 29 грудня 1989 року позов Київського районного виконавчого комітету про вилучення будинку залишено без розгляду.
Рішенням Київського районного виконавчого комітету від 08 червня 1991 року № 291 рішення Київського районного виконавчого комітету від 21 серпня 1987 року № 661 у частині укладення договору найму жилих приміщень у будинку АДРЕСА_8 з ОСОБА_7 скасовано, вилучена у ОСОБА_7 частина домоволодіння передана їй як власнику з визнанням за нею права власності на 11/20 частини житлового будинку з 07 вересня 1994 року.
Рішення Київського районного виконавчого комітету від 21 серпня 1987 року № 661 в частині укладення договору найму квартири АДРЕСА_9 з ОСОБА_1 не скасовано. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули права власності на квартиру АДРЕСА_9 по 1/2 частини кожен.
Рішенням Київського райвиконкому м. Одеси № 711 від 15 липня 1994 року «Про затвердження розрахунку доль, визначення правового статусу та прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_10 затверджено розрахунок часток по вказаному житловому будинку: -11/20 частини будинку корисною площею 57,1 кв.м., в т.ч. дві житлові кімнати площею 32,3 кв.м. з надвірними спорудами: сарай «З», «И», «Е», вбиральня «Д», навіс «Ж», веранда «К», які належить ОСОБА_7 ; -9/20 частини будинку корисною площею 33,9 кв.м., в т.ч. житловою 18,5 кв.м.,надвірними спорудами: сарай «В», «Г», вбиральня «Б», які належать Київській районній раді народних депутатів,на земельній ділянці площею 527 кв.м. по АДРЕСА_11 6 АДРЕСА_8 .
Відповідно до акту прийняття в експлуатацію від 12 липня 1994 року прийнято в експлуатацію 9/20 частини будинку АДРЕСА_10 , побудовано ОСОБА_1 .
Відповідно до акту прийняття в експлуатацію 11/20 частини домоволодіння розташовано на земельній ділянці площею 289,9 кв.м.
Згідно договору дарування від 21 травня 2005 року ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_4 прийняла в дар 11/20 частин житлового будинку АДРЕСА_10 .
Згідно договору дарування від 10 серпня 2009 року ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар Ѕ частину квартири під АДРЕСА_12 .
Київська районна адміністрація Одеської міської ради розпорядженням № 619 від 23 грудня 2013 року затвердила Технічний висновок експерта Царичанської Л.В. про можливість зміни функціонального призначення квартири АДРЕСА_13 в домоволодіння.
20 січня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 . АДРЕСА_14 (Рішення про держану реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 16393164 від 20 січня 2014 року), та замість свідоцтва про право власності на Ѕ квартири в порядку приватизації та договору дарування 1\2 квартири, ОСОБА_2 отримав свідоцтво про право власності на домоволодіння .
Таким чином, відповідач ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_2 були власниками житлового будинку, що розташований на земельній ділянці, яка була відведена рішенням Виконкому Кагановічевської райради м. Одеси під його будівництво покійному дідові позивача ОСОБА_6 .
На земельній ділянці, на якій розташований будинок АДРЕСА_8 , ОСОБА_4 побудувала будівлю розмірами 8 х 4 м, позначену на технічному плані під літ. «Л», без проектної документації, без погодження з відповідними органами та без дозволу на будівництво.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 згоди відповідачу ОСОБА_4 на здійснення будівництва не надавали.
З матеріалів справи вбачається, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області 23 березня 2007 року видано припис ОСОБА_4 про припинення самочинного будівництва.
Згодом, постановою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області № 000171 від 26 березня 2007 року ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальності за самочинне будівництво та накладено штраф у розмірі 85 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою було заборонено ОСОБА_4 проводити будь-яке будівництво на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_5 .
Проте відповідач ОСОБА_4 проігнорувала вимоги припису Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю та ухвали Київського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2007 року завершила будівництво та 16 липня 2012 року зареєструвала Декларацію про готовність самочинно збудованого об'єкта до експлуатації.
Однак постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Інспекції архітектурно-будівельного контролю в Одеській області скасовано реєстрацію Декларації про готовність об'єкта (житлового будинку під літ. «Л» за адресою: АДРЕСА_1 , замовник - ОСОБА_4 ) до експлуатації.
Рішенням Державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Каменської Олени Анатоліївни від 17 вересня 2014 року, індексний номер 15859187, проведено державну реєстрацію (з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно) права власності ОСОБА_4 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 101,9 кв.м.,житлова площа-63,8 кв.м., що складається з: два житлові будинки під літ. «А», «Л», вбиральні під літ. «В», сараї під літ. «Г», «Е», «Ж», навіс під літ. «Д», веранда під літ. «З».
Але постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2015 року рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Каменської Олени Андріївни індексний номер: 15859187 від 17 вересня 2014 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 виданий 23 січня 2002 року Фрунзівським РВ УМВС України в Одеській області, на житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 455741051101), за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 101,9 кв.м, житловою площею 63,8 кв.м (номер запису про право власності 7029185 від 17 вересня 2014 року) було скасовано.
10 червня 2015 року Одеською міською радою прийнято рішення «Про затвердження проекту землеустрою та передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0456 га, за адресою: АДРЕСА_15 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», на підставі якого 30 червня 2015 року Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності, індексний номер 39856797, на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер НОМЕР_3 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0456 га.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2018 року у справі № 520/9332/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Одеської міської ради та визнано незаконним та скасовано рішення Одеської міськради від 10 червня 2015 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0456 га, за адресою: АДРЕСА_15 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» ; визнано недійсним свідоцтво про право власності від 30 червня 2015 року, індексний номер 39856797, на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер НОМЕР_3 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0456 га, а також скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер НОМЕР_3 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0456 га.
Під час розгляду даної справи було проведено судову земельно-технічну експертизу. Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи № 5028 від 05.03.2018 року площа земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_4 на підставі правовстановлюючих документів (2015 р.) складає 456 кв.м., фактична площа земельної ділянки, яка знаходиться в особистому користуванні ОСОБА_2 , складає 137 кв.м., у т.ч. 97 кв.м. з площі закріпленої за домоволодінням, та 40 кв.м. - надлишки утворені за рахунок площі вулиці.
Загальна площа земельних ділянок становить 593 кв.м. та не відповідає площі первинного відведення.
Експертом запропоновано два варіанти порядку користування земельною ділянкою, виходячи з фактичної площі земельної ділянки, без урахування надлишку 40 кв.м. утвореного за рахунок площі АДРЕСА_16 , тобто із площі 553 кв.м.
Перший варіант передбачає розподілення площі земельної ділянки без урахування площі зайнятої спірною будівлею літ. «Л», у частках, які відповідають часткам у праві власності на будинок: ОСОБА_4 з часткою 11/20 пропонується земельна ділянка загальною площею 304 кв.м.; ОСОБА_2 з часткою 9/20 пропонується земельна ділянка загальною площею 249 кв.м.
Другий варіант передбачає розподілення площі земельної ділянки з урахуванням площі зайнятої спірною будівлею літ.«Л» з відступом від часток у праві власності на будинок: ОСОБА_4 з часткою 11/20 пропонується земельна ділянка площею 388 кв.м.; - ОСОБА_2 з часткою 9/20 пропонується земельна ділянка загальною площею 165 кв.м.
Невідповідність площі земельних ділянок часткам співвласників за другим варіантом становить 84 кв.м.
Отже, судовим рішенням у справі № 520/9332/15-ц встановлено порушення прав позивача ОСОБА_2 внаслідок самочинного будівництва - він позбавлений права отримати у власніть земельну ділянку у відповідності до належної йому площі будинку.
У відповідності до частин 4 та 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 376 житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно ч.4 вказаної статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Як було роз'яснено в Постанові Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) від 30 березня 2012 року, під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (стаття 19 ЗК, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки. Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України №3038-VI дозвільний документ (статті 35-37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.
Пунктом 5 вищевказаної постанови передбачено, що відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.
Згідно зі ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної і державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Виходячи зі змісту ст. 12 ЗК України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства тощо.
Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання у сфері регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної або міської ради.
Власник земельної ділянки відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Судом встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходяться самочинно збудований будинок відповідачу у користування чи у власність Одеською міською радою не надавалась.
Також у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).
Пункт 17 передбачає, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК, статтею 103 ЗК.
Так, статтею103 Земельного кодексу України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
Згідно з п. 3 ст. 375 ЦК України, право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Статтею 29 Закону України «Про планування і забудову територій», передбачено, що дозвіл на виконання будівельних робіт визначається як документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт» від 30.09.2009р. № 1104, встановлено, що для проведення будівельних робіт необхідно мати дозвіл на виконання будівельних робіт, який засвідчує право на виконання таких дій замовником та підрядником.
Нормами ст. Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що право на виконання будівельних робіт надається після отримання дозволу Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю.
Згідно до ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про планування і забудову територій», проектна документація на будівництво об'єктів містобудування розробляється згідно з вихідними даними на проектування з дотриманням вимог державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови та затверджується замовником в установленому законом порядку.
Наказом Державного комітету з будівництва та архітектури України ДБН А.2.2-3-2004 врегульовано склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації на нове будівництво і реконструкцію будинків і споруд (далі - об'єктів) цивільного призначення та на нове будівництво, реконструкцію і технічне переоснащення об'єктів виробничого призначення.
Судом встановлено, що дозволу на виконання будівельних робіт за адресою АДРЕСА_17 ст. АДРЕСА_1 відповідачу не надавалось, документів, що передбачені ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» та ст. ст. 29, 38 Закону України «Про планування і забудову територій» у відповідача немає.
Відповідно до ст. 27 Закону України «Про архітектурну діяльність, під час організації та виконання будівельних робіт зі створення об'єкта архітектури не повинні бути порушені права та інтереси суміжних землекористувачів прилеглих земельних ділянок, власників розташованих на них будинків і споруд.
Статтею 5 Закону України «Про основи містобудування» визначено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.
Отже, для можливості будівництва з подальшим уведенням в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта необхідно отримати письмову згоду суміжного землекористувача, власника будинку.
Стаття 317 ЦК України визначає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповдіно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном та може вимагати усунення всяких порушень його права (ст. 391 ЦК України).
Проведене самочинне будівництво будинку під літ. «Л», що розташований за адресою: АДРЕСА_5 здійснено Відповідачем без затвердження в установленому законом порядку проектної та відповідної дозвільної документації на будівництво, тому таке будівництво вважається самочинним та тягне за собою відповідальність відповідно до діючого законодавства, крім іншого, як вже зазначалося будівництво здійснено на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради та яка не відводилась Відповідачеві у власність чи оренду, оскільки Одеська міська рада не приймала жодних рішень щодо її використання.
Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України.
Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій
Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст.. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Слід зазначити, що в порушення вказаних вимог закону відповідач у судові засідання не з'явилась, жодних доказів в спростування доводів позивачів не надала, з клопотаннями про призначення по справі експертиз не зверталась, враховуючи диспозитивність процесу справа розглядається за наявними в ній документами.
Суд, вивчивши матеріали справи, доходить до висновку, що в справі мається достатньо доказів для ухвалення рішення про задоволення позовних вимог як Одеської міської ради так і ОСОБА_2 в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Пунктом 1 частини 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК, ст. ст. 317, 319, 321, 376, 377 391ЦК України, ст..ст. 80, 83,103, 123 Земельного Кодексу України,
Позовну заяву Одеської міської ради до ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, про зобов'язання звільнити самочинно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: Одеської міської ради, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю - задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , за власний рахунок звільнити самочинно зайняту земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку, зазначеного у технічному паспорті від 26.03.2008 року під літ. «Л», що розташований за адресою: АДРЕСА_5 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Одеської міської ради судові витрати у розмірі 30 гривень.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 243, 60 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси
Суддя Куриленко О. М.
Повний текст рішення складено 25 липня 2019 року