79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.07.2019 справа № 914/725/19
За позовом: публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод», м. Кременчук,
до відповідача: публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ, в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Стрий,
про: стягнення 200922,45 грн (з яких: 97666,16 грн пеня, 16251,86 грн три відсотки річних та 87004,43 грн інфляційні втрати).
Суддя Березяк Н.Є.
Секретар судового засідання Кравець О.І.
За участю представників сторін:
позивача: не з'явився;
відповідача: Плесканка О.В. - адвокат.
Суть спору: на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 200922,45 грн (з яких: 97666,16 грн пеня, 16251,86 грн три відсотки річних та 87004,43 грн інфляційні втрати)».
Ухвалою суду 18.04.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.05.2019 р. Ухвалою суду від 20.05.2019 р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 01.07.2019 р. Ухвалою суду від 01.07.2019 р. закрито підготовче провадження у справі № 914/725/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.07.2019 р.
В судове засідання 22.07.2019 р. представник позивача не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки від 08.10.2018 р. №СВР3-03-22-18-130/Ю. Зокрема, в позовній заяві вказано на те, що відповідач прострочив оплату поставленого товару по видатковій накладній від 16 жовтня 2018 р. № 78721 на 51день, а по видатковим накладним від 17 жовтня 2018 р. №№ 78719, 78720 на 50 днів. Відтак, за неналежне виконання грошових зобов'язань позивачем нараховано 16 251,86 грн три відсотки річних, 87 004,43 грн інфляційних втрат та 97 666,16 грн пені, які просить стягнути з відповідача.
В судове засідання 22.07.2019 р. представник відповідача з'явився. Щодо задоволення позовних вимог - не заперечив, просив зменшити розмір штрафних санкцій на 50 %.
В судовому засіданні 22.07.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши представника відповідача, присутнього в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:
Між Публічним акціонерним товариством «Крюківський вагонобудівний завод» та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагонобудівний завод», було укладено договір поставки від 08.10.2018р. № СВРЗ-03-22-18- 130/Ю (далі - Договір) ( а.с. 15-19).
Пунктом 1.1. цього Договору закріплено обов'язок позивача протягом 2018 року поставити відповідачу товари, зазначені в Специфікації № 1 (Додаток № 1) до даного Договору, що є невід'ємною частиною Договору, а відповідача - прийняти і оплатити такі товари згідно умов Договору.
Відповідно до пункту 1.2 Договору найменування (номенклатура, асортимент) товару - код ДК 021:2015-34630000 - 2 -часини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху - запасні частини.
Пунктом 1.3 Договору встановлено, що кількість товару складає 5 006 шт. (п'ять тисяч шість штук) і визначається у Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною Договору (.а.с.20). Відповідно до пункту 3.1 Договору, ціна цього Договору становить 3 934 716,00 грн. (три мільйони дев'ятсот тридцять чотири тисячі сімсот шістнадцять гривень 00 коп.).
Згідно пункту 5.1 Договору строк (термін) поставки (передачі) товарів протягом 5 (п'яти) днів від дня подання заявки відповідачем.
Відповідач, листом від 16.10.2018 р. № 2207, звернувся до позивача із заявкою відвантажити у жовтні місяці на його адресу, згідно Договору, запасні частини, а саме: - пружина внутрішня у кількості 2 503 шт.; - пружина зовнішня у кількості 2 503 шт.(а.с.21).
Позивач, на виконання умов Договору, невідкладно здійснив поставку замовленого товару, що підтверджується видатковими накладними від 16 жовтня 2018 р. № 78721 на суму 1 309 476,00 грн (а.с.22) та від 17 жовтня 2018 р. №№ 78719 на суму 1 312 620,00 грн, 78720 на суму 1 312 620,00 грн (а.с. 23, 24).
Для оплати поставленого товару позивач надав відповідачу рахунки-фактури від 16 жовтня 2018 р. № КВ-10042 на суму 1 309 476,00 грн (а.с.25) та від 17 жовтня 2018 р. №№ КВ- 10043 на суму 1 312 620,00 грн (а.с.26), КВ-10044 на суму 1 312 620,00 грн а.с.47).
Відповідно до пункту 4.2 Договору відповідач здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку позивачем, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної або акту приймання- передачі.
Відтак, на виконання умов договору, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату поставленого товару, згідно видаткової накладної від 16 жовтня 2018 р. № 78721 до 30 жовтня 2018 року, а оплату поставлено товару згідно видаткових накладних від 17 жовтня 2018 р. 78719, 78720 до 31 жовтня 2018 р.
Однак, в порушення умов договору, відповідач здійснив оплату поставленого товару лише 20.12.2018 р.
Пунктом 8.2. Договору встановлено, що у разі порушення строків оплати відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Так, позивач з вернувся з позовом про стягнення з відповідача пені в сумі 97 666,16 грн., трьох відсотків річних за порушення грошового зобов'язання в сумі 16 251,86 грн., та інфляційне збільшення боргу в сумі 87 004,43 грн. В підсумку, загальна сума позовних вимог (пеня, 3% річних та інфляційне збільшення боргу) за несвоєчасне проведення оплати за отриманий товар складає: 200 922,45 грн.
Відповідач, у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечив в повному обсязі, вважає позовні вимоги про стягнення суми в розмірі 200922,45 грн. необґрунтованими, оскільки, за умовами п. 4.2 Договору поставки № СВРЗ-03-22-18-130/Ю від 08.10.2018 р. покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку постачальником, але не раніше реєстрації податкової накладної. Як зазначає відповідач, податкові накладні за видатковими накладними № 78721 від 16.10.2018. та № 78719, № 78720 від 17.10.2018. позивачем зареєстровані 13.11.2018 р.
Таким чином, на думку відповідача, прострочення платежу розпочалося лише 14.11.2018 р., відтак, відповідачем платіж прострочено 36 днів. Отже, вимоги позивача про стягнення 27811,48 грн. пені та 4609,41 грн. 3% річних, є безпідставними та в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Крім того, відповідач, у поданому відзиві, просить зменшити розмір штрафних санкцій на 50 %, оскільки строк прострочення оплати товару незначний, заборгованість відповідачем сплачено до звернення з позовом, позивач не надав доказів наявності реальних збитків від прострочення відповідачем платежів.
Позивач, у відповіді на відзив заперечив твердження позивача щодо реєстрації податкових накладних за видатковими накладними від 16.10.2018р. № 78721 та від 17.10.2018 р. №№ 78719, 78720 лише 13.11.2018 р., оскільки воно не відповідає дійсності та, як зазначає позивач, спростовується фактичними обставинами справи, а саме:
- за видатковою накладною від 16.10.2018 № 78721 на загальну суму 1 309 476,00 грн. (сума без ПДВ - 1 091 230,00 грн.) 16.10.2018 року складено податкову накладну № 72 та 16.10.2018 р. об 11:05 зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних;
- за видатковою накладною від 17.10.2018 № 78720 на загальну суму 1 312 620,00 грн. (сума без ПДВ - 1 093 850,00 складено податкову накладну № 73 та 23.10.2018 о 10:32 зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних;
- за видатковою накладною від 17.10.2018 № 78719 на загальну суму 1 312 620,00 грн. (сума без ПДВ - 1 093 850,00 складено податкову накладну № 74 та 23.10.2018 о 10:33 зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних;
Підтвердженням фактичних дат реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних є screenshot витягу Реєстру первинних документів за жовтень 2018 року з програми М.Е.DОС 11.01.002-05763814 публічне акціонерне товариство «Крюківський вагонобудівний завод».
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до пункту 4.2 Договору відповідач здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дня отримання на підставі виставленого рахунку позивачем, але не раніше реєстрації податкової накладної. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами видаткової накладної або акту приймання- передачі.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи screenshot витягу Реєстру первинних документів за жовтень 2018 року з програми М.Е.DОС 11.01.002-05763814 публічне акціонерне товариство «Крюківський вагонобудівний завод» податкова накладна № 72 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 16.10.2018 р., а податкові накладні №№ 74, 73 зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.10.2018 р.
Пунктом першим статті 193 ГК України та статтею 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Також, пунктом 7.1.1. Договору закріплено обов'язок відповідача своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
Таким чином, на виконання умов Договору відповідач зобов'язаний був здійснити оплату поставленого товару, згідно видаткової накладної від 16 жовтня 2018 р. № 78721 до 30 жовтня 2018 р., а оплату поставлено товару, згідно видаткових накладних від 17 жовтня 2018 р. №№ 78719, 78720 до 31 жовтня 2018 р. Однак, в порушення умов Договору, відповідач здійснив оплату поставленого товару лише 20.12.2018 р.
Отже, відповідач прострочив оплату поставленого товару по видатковій накладній від 16 жовтня 2018 р. № 78721 на 51 день, а по видатковим накладним від 17 жовтня 2018 р. №№ 78719, 78720 на 50 днів.
Відтак, твердження відповідача про прострочення оплати поставленого товару за видатковими накладними № 78721 від 16.10.2018 р. та № 78719, № 78720 від 17.10.2018 р. - 36 днів є необґрунтованими і спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 87 004,43 грн інфляційних втрат, зазначає, що такий позивачем здійснено правильно, а відтак, вимоги підлягають до задоволення.
Щодо розрахунку стягнення 3 % річних, суд перевіривши поданий позивачем розрахунок, вказує, що згідно видаткової накладної/рахунку фактури від 17.10.2018 р. 78719/№КВ-10044 та 78720/№КВ-10044 за період від 31.10.2018 р. по 19.12.2018 р. розмір 3 % річних складає 10 788,66 грн, що в сумі з розрахунком 3 % річних, згідно видаткової накладної/рахунку фактури від 16.10.2018 р. 78721/№КВ-10042 за період від 30.10.2018 р. по 19.12.2018 р. складає 16 277,7 грн, однак, суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних в розмірі 16 251,86 грн, в межах заявлених позовних вимог.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог Цивільного Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. За неналежне виконання зобов'язань сторона повинна нести господарсько-правову відповідальність за наявності її вини, а у випадку нанесення збитків вони повинні бути відшкодовані в повному обсязі.
Згідно з вимогами статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).
В силу ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Пунктом 8.2. Договору встановлено, що у разі порушення строків оплати Відповідач сплачує Позивачу пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом статті 253 ЦК України початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконане.
Частиною шостою статті 232 ГК України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Так, суд перевіривши розрахунок пені, вказує, що розрахунок позивача є правильним, а тому вимоги про стягнення 97 666,16 грн пені є обґрунтованими.
Щодо клопотання відповідача у відзиві на позовну заяву про зменшення розміру штрафних санкцій на 50 %, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи вказане клопотання відповідач наголошує на тому, що строк прострочення оплати товару незначний, заборгованість відповідачем сплачено до звернення з позовом, позивач не надав доказів наявності реальних збитків від прострочення відповідачем платежів.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Пунктом 6.4 роз'яснення Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002 р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» визначено, що виходячи з наведених норм, суди мають право при прийнятті рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Підстави та розмір зменшення стягуваного штрафу повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів ст.ст. 546, 549 ЦК України та ст. 230 ГК України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 50 %.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 129 судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, з відповідача підлягає до стягнення 3013,84 грн. судового збору.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (82400, Львівська обл.. м. Стрий вул. Зубенка, 2; ідентифікаційний код 40123439) на користь Публічного акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» (39621, м. Кременчук, вул. І. Приходька, 139; ідентифікаційний код 05763814) пеню в розмірі 97 666,16 грн., 3% річних - 16 251,86 грн. грн., інфляційне збільшення боргу в сумі 87 004,43 грн., та 3013,84 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 24.07.2019 р.
Суддя Березяк Н.Є.