вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"19" липня 2019 р. м. Київ
Справа № 911/870/19
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
за участі секретаря судового засідання Калиновського Ю.С., розглянувши у справу за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Києво - Святошинська тепломережа” Київської обласної ради про стягнення 2 357 729,45грн за участю від:
позивача - Поліщук В.О. (довіреність №14-16 від 16.01.2019);
відповідача - Нурищенко С.В. (ордер серії КС №578502 від 22.05.2019)
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України" (далі - НАК «Нафтогаз України») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства “Києво - Святошинська тепломережа” Київської обласної ради (далі - КП “Києво - Святошинська тепломережа” КОР) про стягнення 4 612 641,79грн, у т.ч.: 2350202,88грн основного боргу, 1 043 407,67грн пені, яка нарахована за період з 15.02.2015 по 14.07.2016, 2 10149,63грн - 3 % річних за період з 15.02.2015 по 24.05.2018, 1 008 881,61грн втрат від інфляції за період з 15.02.2015 по 30.04.2018.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором №2051/15-БО-17 від 25.11.2014, а саме не здійснення розрахунків за природний газ, переданий у січні-лютому 2015 року, жовтні-грудні 2015 року, у встановлений договором строк (а.с.3-8).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.04.2019 судом вирішено розглядати дану справу за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 15.05.2019, а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій (а.с.1-2).
Копія ухвали про відкриття провадження у справі отримана позивачем 24.04.2019, а відповідачем - 03.05.2019, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0103268490420, 0103268490527 (а.с.124-125).
13.05.2019 відповідачем, з дотриманням встановленого строку, подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволені позову відмовити повністю. Відхиляючи заявлені вимоги, відповідач посилається на те, що:
- 23.10.2018 та 26.11.2018 перераховано позивачу 2 350 202,88грн основного боргу, тому основний борг повністю погашено;
- пеня, втрати від інфляції та проценти нараховані безпідставно, в порушення положень Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», відповідно до якого на борг, погашений до 30.11.2016, відповідні нарахування не здійснюються;
- підприємство включено до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії;
- на частину основного боргу укладено договір про організацію взаєморозрахунків сторонами, чим змінено порядок і строк проведення розрахунків, тому нарахування пені, трьох процентів та втрат від інфляції необґрунтовано (а.с.126-128).
15.05.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вказує, що відповідач своєчасно не виконував зобов'язання щодо розрахунку за отриманий природний газ, у зв'язку з чим просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Крім того, позивач просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, зазначаючи, що відповідачем не надано доказів поважності порушення умов договору щодо здійснення розрахунків за отриманий природний газ (а.с.151-155).
15.05.2019 судом постановлено ухвали, які занесені до протоколу засідання про: встановлення відповідачу строку для надання заперечень з наданням доказів в обґрунтування доводів та доказів направлення його копії з додатками позивачу до 28.05.2019; оголошення перерви в підготовчому засіданні до 05.06.2019 (а.с.168-169).
Правом подати заперечення відповідач не скористався у встановлений строк.
Ухвалою суду від 05.06.2019, яка занесена до протоколу, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 14.06.2019 (а.с.177-179).
14.06.2019 позивачем подано клопотання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, щодо задоволення якого не заперечував відповідач; окрім того позивач просив оголосити перерву у підготовчому засіданні (а.с.181).
Ухвалою суду від 14.06.2019, яка занесена до протоколу, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 12.07.2019 (а.с.182-183).
12.07.2019 позивачем подано заява про зменшення розміру позовних вимог, до 2 357 729,45грн, відповідно до якої позивач фактично:
- збільшує вимоги в частині стягнення пені до 1 043 407,67грн за період з 15.02.2015 по 14.07.2016, 3% річних до 242 693,97грн за період з 15.02.2015 по 25.11.2018 та втрат від інфляції до 1 071 627,81грн за період з березня 2015 року по жовтень 2018 року;
- не заявляє вимог щодо стягнення основного боргу (а.с.185-187).
В судовому засіданні 12.07.2019 представник позивача на запитання суду пояснив, що оскільки основний борг фактично погашено відповідачем, він не підтримує вимог в частині основного боргу в розмірі 2 350 202,88грн.
Щодо прийняття відповідної заяви не заперечував представник відповідача у підготовчому судовому засіданні.
Вказана заява прийнята судом до розгляду, враховуючи, що таку заяву подано позивачем до закінчення підготовчого засідання.
При цьому, суд керувався п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, відповідно до якої позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
12.07.2019 сторонами подано спільну заяву про те, що сторони не заперечують після закінчення підготовчого засідання розпочати розгляд справи по суті в той же день (а.с.205).
Ухвалою суду від 12.07.2019, яка занесена до протоколу, суд ухвалив закрити підготовче провадження та перейти до судового розгляду по суті (а.с.206-209).
12.07.2019 судом розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву в судовому засіданні до 19.07.2019 за клопотанням відповідача, про що прийнято ухвалу, занесену до протоколу судового засідання (а.с.206-208).
19.07.2019 відповідачем подано заяву, відповідно до якої відповідач просив суд зменшити розмір пені на 90%. Заявляючи відповідне клопотання, відповідач просив врахувати, що: підприємство є збитковим, не є кінцевим споживачем поставленого позивачем природного газу, а надає послуги з теплопостачання іншим споживачам за регульованим тарифом та здійснює теплопостачання бюджетним установам на підставі договорів публічної закупівлі, які не передбачають застосування штрафних санкцій; підприємство займається пріоритетною соціально-орієнтованою сферою господарської діяльності, спрямованою на забезпечення потреб територіальних громад сіл, селищ, міст Київської області у тепловій енергії, а тому основним джерелом доходів є кошти, що надійшли за відповіді послуги; кошти, які надходять в оплату послуг підприємства розподіляються у встановленому законом порядку без участі підприємства з рахунків із спеціальним режимом використання; відсутність коштів у відповідача позбавить його можливості забезпечити своєчасне надання послуг об'єктам соціальної інфраструктури та підтримання технологічного процесу виробництва теплової енергії, що може призвести до аварій та техногенних катастроф; основний борг повністю погашений (а.с.210-212).
В судовому засіданні 19.07.2019 представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), представник відповідача просив відмовити в задоволенні вимог, на які в силу закону не можна нараховувати пеню, інфляційні втрати та 3% річних, а також зменшити розмір пені, що підлягає задоволенню, на 90%.
Розглянувши матеріали справи та подані сторонами докази, заслухавши представників сторін, суд встановив наступні обставини.
25.11.2014 між сторонами у справі - НАК «Нафтогаз України» та КП “Києво - Святошинська тепломережа” КОР укладено договір №2051/15-БО-17 постачання природного газу (а.с.14-23, далі - договір).
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
За умовами договору позивач (продавець) взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідачу у 2015 році природний газ, а відповідач - оплатити його на умовах договору (п. 1.1 договору).
Згідно п. 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.
В силу п. 2.1 договору позивач передає відповідачу з 01.01.2015 по 31.12.2015 природний газ обсягом до 1666,588 тис.куб.м.
Як визначено п. 5.2 договору, ціна за 1000куб.м складає - 6682,44грн з ПДВ. При цьому, п.5.3 відповідного договору визначено, що у разі зміни уповноваженим органом ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'язковими для сторін за договором з моменту введення їх в дію.
Відповідно до п. 5.5 договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Сторонами у п. 6.1 договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договором встановлено, що він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 11 договору).
Додатковими угодами: №№1-7,9,12 - сторони змінювали умови щодо ціни за 1000куб.м природного газу (а.с.19-25,27,30); №8 - доповнено п. 6.3 порядком здійснення розрахунків (а.с.26), а №11 - зміно такий порядок та внесено зміни до реквізитів продавця (а.с.29); №10 - сторонами внесено зміни щодо ціни за 1000куб.м газу, порядку та умов передачі газу (а.с.28).
На виконання п. 2.1 договору позивач поставив у січні-грудні 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 5 611 065,97грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с.37-51).
Відповідач розрахувався за переданий природний газ на момент прийняття рішення повністю, на що посилався відповідач та підтвердив позивач, не підтримуючи вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 2350202,88грн та подавши заяву про зменшення розміру позовних вимог, до якого не включені вимоги щодо стягнення основного боргу.
При цьому, судом встановлено, що при поданні позову розрахунок був здійснений позивачем станом на 24.05.2018, тому у цьому розрахунку не відображені операції, відповідно до яких здійснювалось погашення боргу за поставлений природний газ на суму 2350202,88грн відповідачем, а саме: 23.10.2018 перераховано позивачу 1 142 101,41грн, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 22.10.2018 (а.с.147); 26.11.2018 перераховано 1 208 101,47грн на виконання договору про організацію взаєморозрахунку №75/110 від 19.10.2018 (а.с.141-144), що підтверджується платіжним дорученням №2 від 14.11.2018 (а.с.146).
У відповідності до п.2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.
Оскільки спору в цій частині між сторонами не має, а позивач не відмовився від вимог у відповідній частині, суд приходить до висновку про закриття провадження у даній справі в частині вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 2 350 202,88грн.
Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором, а також чинним законодавством за порушення зобов'язання.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, не виконавши зобов'язання у строк, встановлений п.6.1 відповідного договору, відповідач допустив порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як визначено ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки
Договором визначено, що у разі невиконання покупцем п.6.1 договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.7.2 договору).
Таким чином, зважаючи на порушення строку виконання зобов'язань, позивач набув права вимагати від відповідача сплати втрат від інфляції, процентів та пені.
Разом з тим, заявлені вимоги не можуть бути задоволені судом у повному обсязі, зважаючи на наступне.
03.11.2016 прийнятий Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, який набрав чинності 30.11.2016.
Відповідно до преамбули Закону визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно термінів вказаного закону, процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
При цьому, учасниками процедури врегулювання заборгованості, як визначено його ст.1, є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Як встановлено судом під час розгляду справи, відповідач станом на 12.07.2017 включено до такого реєстру, що підтверджується повідомленням (а.с.140).
Згідно ч.3 ст. 7 Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Як визначено умовами укладеного договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.
Судом встановлено, що відповідачем у даній справі станом на 30.11.2016 (дата набрання чинності вищевказаним Законом) повністю здійснено розрахунок за природний газ, отриманий в січні-березні 2015 року та частково за газ, отриманий у квітні 2015 році, а саме у розмірі 17 773,64грн (борг у розмірі 175 892,02грн погашений відповідачем вже після набрання чинності вказаним законом - 23.10.2018).
Таким чином, нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних на борг за поставлений природний газ у відповідних періодах згідно ч. 3 ст. 7 вказаного Закону підлягають списанню з дня набрання чинності вказаним Законом.
При цьому, слід зазначити, що із змісту ст. ст. 4, 5, 6 вказаного Закону вбачається, що до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, у той час як ч. 3 ст. 7 вказаного Закону визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Отже, до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть бути застосовані передбачені таким Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості. Таким чином, виконання ч.3 ст.7 Закону не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості щодо тієї заборгованості, яка вже ним погашена. При цьому, у відповідний реєстр відповідач включений з урахуванням наявності боргу перед позивачем за газ, поставлений у квітні (частково) - грудні 2015 року станом на момент набрання чинності відповідним Законом.
Відповідні висновки щодо застосування ч.3 ст.7 вказаного Закону, викладені Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 №904/10745/16, 07.02.2018 №927/1152/16, 13.02.2018 №911/1719/13, 14.02.2018 №908/3211/16, 22.02.18 №922/4355/14, 28.02.2018 №911/3914/14, 11.04.2018 №15/5005/153/2012, 26.02.2019 №904/2960/18, 04.04.2019 №906/576/18, 04.04.2019 №905/1526/18.
Крім того, судом встановлено, що частина боргу за поставлений природний газ погашена відповідачем у порядку, визначеному договором №75/110 від 19.10.2018 про організацію взаєморозрахунків.
Так, 19.10.2018 між Головним управлінням Державної казначейської служби у Київскій області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Управлінням фінансів Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Києво-Святошинської районної державної адміністрації, КП «Києво-Святошинська тепломережа» КОР, НАК «Нафтогаз України» укладено договір №75/110 від 19.10.2018 про організацію взаєморозрахунків.
Предметом відповідного договору є організація проведення сторонами, у т.ч. позивачем та відповідачем, взаєморозрахунків за субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялись, транспортувались та постачались, зокрема, бюджетним установам та організаціям, підприємствам теплопостачання, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою КМУ від 14.02.2018 №110 (п. 1 вказаного договору).
Відповідно до п. 2 зазначеного договору, сторони погоджують перелік підприємств, установ та організацій, що беруть участь у проведенні взаєморозрахунків, та послідовність виконання сторонами договору.
У відповідності до пп.3-7 договору, визначено порядок обсяг та порядок перерахування сторонами коштів для погашення різниці між фактичною вартістю, зокрема, теплової енергії, що вироблялась, транспортувалась та постачалась бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувались та/або погоджувались органами державної влади чи місцевого самоврядування.
Пунктом 8 вказаного договору сторонами погоджено, що відповідач перераховує позивачу кошти в сумі 1 582 100,00грн за спожитий газ у 2015 році, у т.ч. за договором №2051/15БО-17 від 25.11.2014 в сумі 1 208 101,47грн.
Згідно п. 11 вказаного договору, з метою виконання договору сторони зобов'язуються, зокрема, не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору.
Сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної претензій стосовно предмета договору (п. 16 договору).
Таким чином, підписавши відповідний договір, його сторони, у т.ч. позивач та відповідач погодились на проведення розрахунків за поставлений природний газ на суму, зазначену у відповідному договорі, у іншому порядку.
Так, сума коштів, яку відповідач перерахував позивачу на підставі договору про організацію взаєморозрахунків, - 1208101,47грн частково покриває борг за природний газ, поставлений у листопаді 2015 року, а саме на суму 313 634,44грн, а також борг за природний газ, переданий у грудні 2015 року у розмірі 894 467,03грн.
Таким чином, суд вважає необґрунтованими вимоги в частині стягнення процентів, втрат від інфляції та пені, які нараховані на борг за газ, поставлений у відповідному періоді, оскільки сторонами змінено порядок та строки здійснення розрахунків за газ, поставлений у відповідному періоді шляхом укладення договору про організацію взаєморозрахунків.
Також, судом встановлено, що борг за газ, переданий у квітні 2015 року (частково), червні-жовтні 2015 року, листопаді 2015 року (частково), погашено 23.10.2018 на загальну суму 1 142101,41грн. Оскільки оплата за газ, поставлений у відповідному періоду мала місце з простроченням встановленого договором строку, який не змінений шляхом укладення інших договорів та після 30.11.2015, позивачем обґрунтовано здійснено нарахування на суму боргу пені, процентів та втрат від інфляції.
За розрахунком суду обґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 251 208,85грн:
- з 15.05.2015 по 14.11.2015 на заборгованість за газ, переданий у квітні 2015 року та не погашену станом на 30.11.2016, у розмірі 175 892,02грн - 49 459,46грн;
- з 15.07.2015 по 14.01.2016 на заборгованість за газ, переданий у червні 2015 року, в розмірі 2 260,79грн - 562,41грн;
- з 17.11.2015 по 16.05.2016 на заборгованість газ, переданий у жовтні 2015 року, у розмірі 322 390,38грн - 66 294,55грн;
- з 15.12.2015 по 14.06.2016 на частину заборгованості за газ, переданий у листопаді 2015 року, у розмірі 641 558,22грн - 134 892,43грн.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, яка нарахована на відповідну заборгованість на 90% від обґрунтовано заявленого позивачем розміру, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до чч.2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У даній справі відповідачем шляхом подання доказів на підтвердження обставин, на які відповідач посилається, заявляючи відповідне клопотання, в порушення вимог ч.1 ст.74 ГПК України, не доведено фактів перебування підприємства у скрутному фінансовому становищі, не здійснення іншої діяльності окрім послуг з теплопостачання, несвоєчасний розрахунок бюджетних установ та інших, на які він вказував. Окрім того, відмовляючи у задоволенні відповідного клопотання суд враховує тривалість здійснення розрахунків за поставлений газ - протягом майже 3 років (остаточний розрахунок за переданий природний газ здійснено лише у листопаді 2018 року).
За вказаних обставин, у задоволенні позову в частині стягнення 792 198,82грн пені суд відмовляє; вимоги в частині стягнення пені у розмірі 251 208,85 грн суд задовольняє.
За розрахунком суду, з урахуванням вищевказаних обставин, розмір втрат від інфляції на заборгованість у розмірі 1 142101,41грн за природний газ, переданий у вищевказаних місяцях, за заявлені позивачем періоди становить 421 578,90грн, а 3% - 101 678,09грн.
Відповідно у вимогах позивача про стягнення 650 048,91грн втрат від інфляції та 141 015,88грн - 3% річних, у задоволенні позову суд відмовляє
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати на оплату позову судовим збором, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 11 616,99грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, п.2 ч.1 ст.231, 233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства “Києво - Святошинська тепломережа” Київської обласної ради (ідентифікаційний код 23576122; 08150, Київська обл., Києво - Святошинський р-н, м. Боярка, вул. Незалежності, буд. 9) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (ідентифікаційний код 20077720; 01001, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 6) 421 578,90грн втрат від інфляції, 101 678,09грн - 3% річних, 251 208,85грн пені, а також 11 616,99грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
3. В частині стягнення 650 048,91грн втрат від інфляції, 141 015,88грн - 3% річних та 792 198,82грн пені у задоволенні позову відмовити.
4. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 2 350 202,88грн закрити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 24.07.2019.
Суддя А.Р. Ейвазова