"17" липня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1180/19
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Петрова В.С.
при секретарі судового засідання Топольницькій Б.П.
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства “Науково-технічний центр “Дорожній контроль якості” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Дорлідер” про стягнення заборгованості в сумі 35777,73 грн., -
Державне підприємство “Науково-технічний центр “Дорожній контроль якості” звернулось до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Дорлідер” про стягнення заборгованості в сумі 35777,73 грн., у т.ч. основного боргу - 30000,00 грн., інфляційних втрат - 4475,73 грн., 3% річних - 1302,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором № 79/17 від 03.05.2017 р.
Так, позивач вказує, що між Державним підприємством “Науково-технічний центр “Дорожній контроль якості” (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Дорлідер” (замовник) 03.05.2017 р. укладено договір № 79/17, у відповідності до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець бере на себе виконання робіт (надання послуг): “Моніторинг якості виконання дорожніх робіт під час поточного середнього ремонту автомобільної дороги державного значення М-15 Одеса - Рені на ділянці км 129+000-км 134+500 в межах Одеської області”.
У відповідності до п. 2.1. ціна цього договору становить 75901,20 грн., у тому числі ПДВ - 12650,20 грн., а відповідно до п. 2.2. до початку надання послуг за цим договором замовник перераховує на поточний рахунок виконавця грошові кошти у розмірі 30000,00 грн., у тому числі ПДВ - 5000,00 грн.
Згідно п. 3.2. договору замовник зобов'язаний в строк до 5-ти календарних днів з дня фактичного надходження підписати акт та оплатити його, або мотивувати відмову від прийняття виконаних робіт (послуг).
Як зазначає позивач, відповідно до актів виконаних робіт № 1 (79/17) від 30.06.2017 р. та від 29.09.2017 р. виконавець виконав свої зобов'язання повністю, а замовник прийняв без зауважень виконані роботи.
Наразі позивач зауважив, що 18.02.2019 року за вих. № 24/19-79 відповідачу була направлена повторна претензія про необхідність сплати боргу, яка була проігнорована, а тому станом на 18.03.2019 року заборгованість по оплаті виконаних робіт складає 30000,00 грн.
Крім того, позивач вказує, що відповідно до ст. 625 ЦК України відповідач має сплатити позивачу суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми. Так, за розрахунками позивача, сума збільшення заборгованості з врахуванням індексу інфляції становить 4475,73 грн., а сума 3% річних - 1302,00 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.05.2019 р. позовну заяву ДП “Науково-технічний центр “Дорожній контроль якості” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1180/19, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 13.06.2019 р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.06.2019 р. розгляд справи № 916/1180/19 відкладено на 04 липня 2019 р. з огляду на неявку відповідача
20.06.2019 р. відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вважає позов безпідставним, необґрунтованим та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, відповідач вказує, що дійсно між позивачем та відповідачем було укладено договір № 79/17 від 03.05.2017 р., згідно п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець бере на себе виконання робіт (надання послуг): Моніторинг якості виконання дорожніх робіт під час поточного середнього ремонту автомобільної дороги державного значення М15 Одеса - Рені на ділянці км 129+000 - км 134+500 в межах Одеської області. При цьому, посилаючись на положення ст. ст. 73, 162 ГПК України, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
04.07.2019 р. позивачем подано до господарського суду пояснення до відзиву на позовну заяву та заяву про відшкодування відповідачем понесених позивачем витрат. При цьому позивач зазначає, що відповідач визнає факт укладення договору № 79/17 від 01.05.2017 року, який направлений на моніторинг якості виконання дорожніх робіт під чає поточного середнього ремонту автомобільної дороги державного значення М15 Одеса-Рені, однак заперечує факт направлення йому претензії і опису, що спростовується наданими суду доказами, які також були надані відповідачу, але останній їх не отримував з причин нез'явлення до поштового відділення. Щодо нарахування штрафних санкцій ДП “Науково-технічний центр “Дорожній контроль якості” наголошує, що питання про їх застосування позивачем у даному позові не ставилось, в позові йде мова лише про відповідальність за порушення грошового зобов'язання у відповідності з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також про відшкодування судових витрат, понесених позивачем при вирішенні даного спору. Наразі позивач зазначає, що доказом надання рахунків для оплати є часткова оплата цих рахунків після підписання актів виконаних робіт (без зауважень) зі сторони представника відповідача - 27.10.2017р. в сумі 15000,00 грн. та 26.03.2018 р. в сумі 30000,00 грн., а іншими доказами є надсилання до відповідача звітів та претензій, які підтверджені поштовими реквізитами, наданими до суду та двома актами виконаних робіт, підписаних обома сторонами.
У судовому засіданні господарського суду 04 липня 2019 року по справі № 916/1180/19 було протокольно оголошено перерву до 17 липня 2019 року о 11 год. 00 хв., про що під розписку повідомлено представника позивача.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.07.2019 р. повідомлено відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Дорлідер” про те, що розгляд справи № 916/1180/19 відбудеться у судовому засіданні 17 липня 2019 р.
У судове засідання 17.07.2019 р. представники сторін не з'явились, проте їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
03 травня 2017 року Державне підприємство “Науково-технічний центр “Дорожній контроль якості” (ДП “Дорцентр”) (виконавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Дорлідер” (замовник) уклали договір № 79/17, відповідно до п. 1.1. якого відповідач як замовник доручає, а позивач як виконавець бере на себе виконання робіт (надання послуг): “Моніторинг якості виконання дорожніх робіт під час поточного середнього ремонту автомобільної дороги державного значення М-15 Одеса - Рені на ділянці км 129+000-км 134+500 в межах Одеської області”.
Відповідно до п. 1.2 договору від 03.05.2017 р. зміст і строки виконання робіт (послуг) визначаються календарним планом, який міститься в додатку № 1 до цього договору.
Згідно п. 1.3 договору приймання результатів наданих робіт (послуг) за цим договором здійснюється відповідно акту наданих послуг.
В п. 2.1 договору визначено, що ціна цього договору становить 75901,20 грн., у тому числі ПДВ - 12650,20 грн. у відповідності із калькуляцією кошторисної вартості послуг (додаток № 3 до цього договору).
За умовами п. 2.2 договору до початку надання послуг за цим договором замовник перераховує на поточний рахунок виконавця грошові кошти у розмірі 30000,00 грн., у тому числі ПДВ - 5000,00 грн.
В п. 2.3 договору визначено, що замовник здійснює оплату за надані послуги на підставі актів наданих послуг, підписаних уповноваженими представниками сторін та рахунків на оплату. Документи до оплати готує виконавець і передає для підписання уповноваженому представнику замовника. Замовник при відсутності зауважень, підписує акти наданих послуг.
За положеннями п. 3.1 договору від 03.05.2017 р. по виконанню робіт (наданих послуг) за цим договором виконавець передає замовнику акт наданих послуг та комплект технічної документації.
Відповідно до п. 3.2 договору замовник зобов'язаний в строк до 5-ти календарних днів з дня фактичного надходження підписати акт наданих послуг та оплатити його або мотивувати відмову від прийняття виконаних робіт (послуг). У випадку неаргументованої відмови замовника від прийняття виконаних робіт (послуг) про це вказується в акті наданих послуг і він підписується виконавцем. У цьому випадку акт наданих послуг вважається підписаним обома сторонами, а виконані роботи (послуги) прийнятими замовником.
Згідно п. 4.1 договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору (надалі “порушення договору”), сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.
В п.п. 4.1.1 договору від 03.05.2017 р. визначено, що порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
В п. 5.1 договору сторони передбачили, що усі спори, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства (п. 5.2 договору).
За положеннями п. 6.2 договору строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2017 р., а в частині оплати - до повного розрахунку.
Відповідно до п. 6.3 договору від 03.05.2017 р. закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час даного договору.
В п. 8.11 договору наведені додатки до договору:
- додаток №1. Календарний план робіт (послуг);
- додаток №2. Протокол про договірну ціну на надання послуг;
- додаток №3. Калькуляція кошторисної вартості послуг.
Як вказує позивач, на виконання умов договору № 79/17 від 03 травня 2017 р. ДП “Науково-технічний центр “Дорожній контроль якості” були надані послуги всього на суму 75901,20 грн., які були оплачені відповідачем частково, у зв'язку з чим у відповідача існує заборгованість за вказаним договором в сумі 30000,00 грн., яка заявлена позивачем до стягнення. При цьому позивачем на адресу відповідача направлялась претензія від 18.02.2019 р. за вих. № 24/19-79 стосовно сплати заборгованості за вказаним договором, однак відповідачем вказана претензія залишена без розгляду, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між ДП “Науково-технічний центр “Дорожній контроль якості” (виконавець) та ТОВ “Будівельна компанія “Дорлідер” (замовник) договір № 79/17 від 03 травня 2017 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 згідно ч. 2 ст. 901 цього ж Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за спірний період з травня 2017 року по вересень 2017 року включно були виконані свої зобов'язання за договором № 79/17 від 03.05.2017 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів надання послуг за відповідним договором на суму 75901,20 грн., які підписані відповідачем без зауважень, а саме: № 1 (79/17) від 30.06.2017 року на загальну суму 37950,60 грн., № 2 (79/17) від 29.09.2017 року на загальну суму 37950,60 грн.
При цьому позивачем був виставлений відповідачу рахунок за надані згідно договору № 79/17 від 03.05.2017 р. послуги, а саме рахунок на оплату №17/79 від 09.10.2017 р. на суму 75901,20 грн. (в т.ч. ПДВ 12650,20 грн.).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договорів та чинного законодавства на підставі виставлених вищезазначених рахунків, копії яких містяться в матеріалах справи.
Так, за умовами п. 3.2 договору № 79/17 від 03.05.2017 р. замовник зобов'язаний в строк до 5-ти календарних днів з дня фактичного надходження підписати акт наданих послуг та оплатити його або мотивувати відмову від прийняття виконаних робіт (послуг). У випадку неаргументованої відмови замовника від прийняття виконаних робіт (послуг) про це вказується в акті наданих послуг і він підписується виконавцем. У цьому випадку акт наданих послуг вважається підписаним обома сторонами, а виконані роботи (послуги) прийнятими замовником.
Однак, як встановлено судом, надані позивачем послуги не були оплачені відповідачем у повному обсязі на загальну суму 75901,20 грн. Так, загальна сума отриманих виконавцем грошових коштів від замовника за період з 27.10.2017 р. до моменту подачі позову склала 45901,20 грн., про що свідчать виписки по операціям АТ “Ощадбанк” (а.с. 81-86) та картка рахунку за даними бухгалтерського обліку (а.с. 83). Відтак, несплаченою залишається сума у розмірі 30000,00 грн. (75901,20 грн. вартість наданих послуг - 45901,20 грн. сплачених послуг).
Виходячи з вищенаведеного та враховуючи положення п. 1.1 договору, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем по договору згідно вищевказаних актів, що повністю узгоджується з умовами укладеного сторонами договору.
Більш того, слід зазначити, що у випадку надання позивачем неналежної якості відповідач був наділений правом на відмову в прийнятті таких послуг, натомість послуги було прийнято без зауважень, про що свідчить наявні підписи уповноваженої особи відповідача на вказаних актах наданих послуг та скріплення їх печатками товариства.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем наданих позивачем послуг по вказаних актах № 1 (79/17) від 30.06.2017 р. та № 2 (79/17) від 29.09.2017 р. згідно умов договору № 79/17, в матеріалах справи відсутні. Так, несплатою позивачу у повному обсязі вартості наданих послуг відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за договором № 79/17, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 30000,00 грн.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати вартості наданих послуг, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості наданих послуг, судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних був здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних, нарахованих за несвоєчасну оплату вартості наданих послуг в розмірі 1302,00 грн.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз'яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в сумі 4475,73 грн. за період з 06.10.2017 р. по 18.03.2019 р. за несвоєчасну оплату вартості наданих послуг та встановлено, що інфляційні втрати розраховано не вірно. За розрахунком суду інфляційні нарахування за несплату наданих послуг складають 4800,00 грн.
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період Інфляційне збільшення суми боргу
06.10.2017 - 18.03.201930000.001.1604800.00
Отже, розмір інфляційних збитків у зв'язку з несплатою відповідачем за договором № 79/17 по зобов'язанням за обраний позивачем період складає 4800,00 грн. Той факт, що за проведеним судом розрахунком інфляційних втрат встановлено більший розмір, слід зазначити, що суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, як це передбачено в ч. 2 ст. 237 ГПК України. В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляції є меншою, ніж вище розрахована судом, відповідно з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 4475,73 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства “Науково-технічний центр “Дорожній контроль якості” відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.
Також 04.07.2019 р. позивачем подано до господарського суду заяву про відшкодування відповідачем понесених позивачем витрат, а саме:
- 15 грн. за відправку претензії та 15 грн. за відправку актів звірки згідно фіскальних чеків, копії яких наявні в матеріалах справи;
- 58,00 грн. витрачених коштів на відправку до господарського суду та відповідача позовних заяв, копії яких наявні в матеріалах справи;
- професійну правничу допомогу, яка включає проїзд двічі представника до місця розгляду справи та в зворотному напрямку (12-13.06.2019 р. та 03-04.07.2019 р.) до м. Одеса, а також виплату добових.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відтак, зважаючи на те, що згідно з пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України судові витрати у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідача, тому суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягненню на його користь інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в сумі 88,00 грн., а саме 15,00 грн. за відправку претензії, 15,00 грн. за відправку актів звірки та 58,00 грн. на відправку до господарського суду та відповідача позовних заяв. Аналогічна правова позиція щодо віднесення вказаних витрат до витрат, пов'язаних з розглядом справи, наведена в постанові Верховного Суду від 21.06.2019 року у справі № 910/10126/18.
Стосовно заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, яка включає проїзд двічі представника до м. Одеси для розгляду справи та в зворотному напрямку (12-13.06.2019 р. та 03-04.07.2019 р.), а також виплату добових, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Отже, процесуальне представництво юридичною особи може здійснюватись як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками юридичної особи за довіреністю.
Як вбачається з матеріалів справи, інтереси Державного підприємства “Науково-технічний центр “Дорожній контроль якості” в господарському суді представляв провідний юрисконсульт Дмитренко І.Л., що діяв на підставі довіреності від 04.10.2018 р. № 24/19-779.
В пункті 6 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України зазначається, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
Відповідно особи, які представляють юридичну особу за довіреністю і виконують процесуальні дії на підставі наданих їм довіреністю повноважень, виступають від імені цієї особи як довірителя.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 р. у справі № 910/23346/16.
Крім того, за вимогами ч. 3 статті 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
В частині першій зазначеної статті законодавчо визначений перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.
Отже, в господарському судочинстві згідно з вимогами статті 60 Господарського процесуального кодексу України допустимим доказом повноважень адвоката, є виключно довіреність або ордер.
За відсутності ордера, довіреність повинна містити інформацію, що повноваження на представництво в суді надано саме адвокату.
Зі змісту доданих довіреностей № 24/19-779 від 04.10.2018 р. та № 24/19-491 від 21.06.2019 р. не вбачається, що повноваження з представництва позивачем надано саме адвокату Дмитренку І.Л., тобто довіреності самі по собі не є доказом, які підтверджують повноваження адвоката Дмитренка І.Л., а також не свідчить про те, що у відносинах з довірителем (позивачем) ОСОБА_1 , як представник за довіреністю, виступає у статусі адвоката.
Отже, позивачем не додано доказів стосовно того, що ОСОБА_1 уповноважений за довіреностями представляти інтереси позивача як адвокат.
Щодо зазначення в довіреності № 24/19-779 від 04.10.2018 р. ОСОБА_1 як провідного юрисконсульта, то слід зазначити, що адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, але за умови укладання з такою юридичною особою договору про надання правової допомоги відповідно до зазначеного Закону. Лише у такому випадку (укладення договору про надання правової допомоги) представництво інтересів юридичної особи буде здійснюватись на підставі договору про надання правової допомоги та не вважається виконанням працівником обов'язків, передбачених трудовим договором. Відповідні правові позиції містяться в ухвалах КГС ВС від 26.03.2018р. у справі №915/907/17 та від 27.07.2018р. у справі № 910/9224/17.
При цьому суд звертає увагу на те, що Рішенням Ради адвокатів України від 07.04.2017 року № 54 “Про затвердження роз'яснення щодо деяких питань представництва адвокатом юридичної особи”, зокрема роз'яснено, що адвокат може представляти юридичну особу, з якою він перебуває у трудових відносинах, за умови укладання з такою юридичною особою договору про правову допомогу у відповідності до Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. У такому випадку представництво інтересів юридичної особи здійснюється на підставі договору про правову допомогу та не вважається виконанням працівником обов'язків, передбаченим трудовим договором.
Водночас, з доданих довіреностей № 24/19-779 від 04.10.2018 р. та № 24/19-491 від 21.06.2019 р. та наявних матеріалів справи не вбачається укладення договору про надання правової допомоги між позивачем та адвокатом Дмитренком І.Л.
Надана позивачем до матеріалів справи копія витягу з Єдиного реєстру адвокатів України серія АІ №000036 не усувають зазначеного недоліку, оскільки за змістом частини 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України саме довіреність повинна давати вичерпну інформацію про надання повноважень на представництво саме адвокату. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 18.06.2018 року по справі № 910/15163/17 та в постанові від 27.07.2018 р. по справі № 910/9224/17.
Також, частинами 1, 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126).
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл вказаної категорії судових витрат є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення позивачем таких витрат.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України понесені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Так, в постанові Верховного Суду від 20.11.2018 р. у справі № 910/23210/17 зазначено, що види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги та Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, положенням ГПК України. Роботи та послуги адвоката, витрати, про відшкодування яких заявлено вимогу, мають бути виконані саме тим адвокатом, з яким укладено договір про надання правової допомоги, інакше суд не має підстав для вирішення питання про їх відшкодування.
При цьому позивач, звертаючись 04.07.2019 р. до суду із клопотанням про стягнення понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, яка включає проїзд двічі представника до м. Одеси для розгляду справи та в зворотному напрямку (12-13.06.2019 р. та 03-04.07.2019 р.), а також виплату добових, не надав суду належних доказів, передбачених законодавством, а саме укладений договір про надання правничої допомоги, а також докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. З огляду на вищенаведене, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача вказаних витрат позивача, оскільки ці витрати не є витратами на професійну правничу допомогу в розумінні ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Державного підприємства “Науково-технічний центр “Дорожній контроль якості” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Дорлідер” про стягнення заборгованості в сумі 35777,73 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Дорлідер” (65025, Одеська область, Комінтернівський район, 21-й км Старокиївського шляху, 30“А”; код ЄДРПОУ 37468590; р/р № НОМЕР_1 в ПАТ “Марфін Банк” м. Чорноморськ, МФО 328168) на користь Державного підприємства “Науково-технічний центр “Дорожній контроль якості” (03680, м. Київ, вул. Горького, 51; код ЄДРПОУ 21476215; р/р № НОМЕР_2 в ПАТ АБ “Укргазбанк”, МФО 320478) заборгованість в сумі 30000/тридцять тисяч/грн. 00 коп.; 3% річних в сумі 1302/одна тисяча триста дві/грн. 00 коп.; інфляційні втрати в сумі 4475/чотири тисячі чотириста сімдесят п'ять/грн. 73 грн.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1921/одна тисяча дев'ятсот двадцять одна/грн. 00 коп.; інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, в сумі 88/вісімдесят вісім/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 22 липня 2019 р.
Суддя В.С. Петров