79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.07.2019 справа № 914/555/19
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом: Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Хмельницький,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Енергопромгруп”, м.Львів
про: стягнення несплачених у добровільному порядку накладеного штрафу та пені
ціна позову: 136000грн.
Представники:
Позивача: Сигляк І.Я. - представник (довіреність від 10.04.2019р. №9);
Відповідача: не з'явився.
28.03.2019р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Енергопромгруп” про стягнення несплачених у добровільному порядку накладеного штрафу та пені; ціна позову: 136000грн.
Підставами позовних вимог Позивач зазначає невиконання Відповідачем вимог рішення адміністративної колегії Позивача про сплату у добровільному порядку накладеного штрафу та, у зв'язку з цим, пені.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.04.2019р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 17.04.2019р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи для надання пояснень.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 17.04.2019р. клопотання Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від від 10.04.2019р. №72-02 (вх. від 15.04.2019р. №15732/19) про участь в судовому засіданні 17.04.2019р. в режимі відеоконференції відхилено.
Крім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.04.2019р. у справі №914/555/19 суд постановив підготовче засідання відкласти на 07.05.2019р.
Підготовче засідання відкладалось на 21.05.2019р. з причин та підстав, викладених в ухвалі суду від 07.05.2019р. у даній справі.
Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 21.05.2019р., в тому числі за результатами розгляду клопотання Відповідача від 20.05.2019р. вх.№20669/19 про відкладення судового засідання, суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 11.06.2019р.
Також, ухвалою суду у даній справі від 17.04.2019р., на необхідність виконання вимог якої вказувалось в ухвалах від 07.05.2019р. та від 21.05.2019р., постановлено Львівській дирекції Публічного акціонерного товариства “Укрпошта” (79005, м.Львів, вул.Словацького, 1) в строк до 05.05.2018р. повідомити суд про причини невручення та перебіг поштової кореспонденції за поштовим відправленням №79014 1239750 1.
08.05.2019р. до суду за вх. №18605/19 надійшла відповідь ЛД ПАТ “Укрпошта”, у якій зазначає про те, що вказане поштове відправлення 08.04.2019р. надійшло в ВПЗ-19 м.Львова та того ж дня було повернуте, оскільки вул.Замкнена, 3/2, - вказана адреса відноситься до сфери обслуговування ВПЗ-16. Встановити причину надходження відправлення на ВПЗ-19 встановити неможливо. Аналогічні відповіді надійшли до суду 20.05.2019р. за вх. №20643/19 та 29.05.2019р. за вх.№22389/19.
Крім того, в ухвалі Господарського суду Львівської області у даній справі від 21.05.2019р. зазначено, що 20.05.2019р. за вх.№20668/19 від представника Відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи; з приводу клопотання Відповідача від 20.05.2019р. за вх.№20668/19 про ознайомлення з матеріалами справи судом зазначено, що відповідно до п.1 ч.1 ст.42 ГПК України учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; з врахуванням наведеного судом задоволено клопотання Відповідача від 20.05.2019р. за вх.№20668/19 про ознайомлення з матеріалами справи.
У відзиві на позовну заяву від 07.06.2019р. (вх.№24013/19 Відповідачем зазначено, що він ознайомився з позовною заявою. Крім того, на підставі заяви від 07.06.2019р. за вх.№23914/19 представники Відповідача ознайомились з матеріалами справи.
Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.05.2019р. у даній справі судом постановлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Енергопромгруп” від 20.05.2019р. вх.№1327/19 в частині продовження строку на подання відзиву на позовну заяву відмовити.
Проте, ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.06.2019р. у даній справі судом постановлено підготовче засідання відкласти на 02.07.2019р.; продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю “Компанія “Енергопромгруп” строк для подання відзиву по 07.06.2019р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.07.2019р. судом постановлено закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 16.07.2019р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи не визнавалась обов'язковою.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.
Крім того представник Позивача зазначила, що, з врахуванням наявності відомостей про направлення Відповідачу ухвали суду від 02.07.2019р. з повідомленням про дату, час і місце судового засідання та відсутності повідомлення Відповідача про причини неявки в судове засідання, відсутні передбачені ст.ст.202, 216 ГПК України правові підстави до відкладення судового засідання з розгляду справи по суті.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, підтвердженням чого є відомості про направлення та вручення Відповідачу ухвали суду у даній справі від 02.07.2019р.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Відповідача є 79016, м.Львів, вул.Замкнена, будинок 3, квартира 2.
Відповідно до опису вкладення з відбитком поштового штемпеля від 20.03.2019р. та поштовою накладною від 20.03.2019р. №2900501234085 Позивачем надіслано позовну заяву з доданими до неї документами Відповідачу.
30.05.2019р. за вх.№22585/19 Позивачем надано письмові пояснення, в яких зазначено, що з приводу не отримання відповідачем позовної заяви Відділення, вважаємо за необхідне повідомити, що відповідно до вимог статей 162, 164 ГПК України Відділення направило копію позовної заяви Відповідачу на адресу: АДРЕСА_1 , що підтверджується конвертом, описом вкладення до цінного листа та накладною №2900501234085 від 20.03.2019 року. Однак, 04.04.2019 року АТ «Укрпошта» повернула конверт з позовною заявою та додатками Відділенню у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується довідкою АТ «Укрпошта» на конверті.
Підтвердженням наведеного є копія конверту з відміткою Укрпошти, додана до додаткових пояснень Позивача від 30.05.2019р. вх..№22585/18.
Крім того, у відзиві на позовну заяву від 07.06.2019р. (вх.№24013/19 Відповідачем зазначено, що він ознайомився з позовною заявою. Крім того, на підставі заяви від 07.06.2019р. за вх.№23914/19 представники Відповідача ознайомились з матеріалами справи.
Представник Відповідача був присутній в судовому засіданні 11.06.2019р., в якому оголошено вступну та резолютивну частини ухвали суду від 11.06.2019р. про відкладення підготовчого засідання на 02.07.2019р.
Судом встановлено, що поштова кореспонденція із процесуальними документами суду із відміткою «Судова повістка», в тому числі - ухвалою суду у даній справі 02.07.2019р., надіслана Відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 (трек-номер НОМЕР_1 ), а також представнику Відповідача за адресою: АДРЕСА_3 (трек-номер 7901412579014).
Відповідно до даних сайту АТ «Укрпошта» (http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku), поштове відправлення за трек-номером 7901412579006 05.07.2019р. вручене особисто.
Відтак, Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, в тому числі 16.07.2019р.
Водночас Суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду справи у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб.
Крім цього суд зазначає, що ухвалою суду у даній справі від 02.07.2017р. явка повноважних представників не визнавалась обов'язковою.
При цьому, на виконання вимог ч.6 ст.202 ГПК України 16.07.2019р. в судовому засіданні головуючим оголошено стислий зміст відзиву на позовну заяву.
Позиція Позивача:
Позивач просить суд стягнути з Відповідача 68000грн. штрафу, постановленого до стягнення пунктом 2 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.07.2018р. №28 р/к у справі №03-66/55-17, а також 68000грн. пені за прострочку сплати штрафу згідно вказаного Рішення.
Позиція Відповідача:
Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав відсутності проведення Позивачем процедури досудового врегулювання спору між Сторонами.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, враховуючи те, що Відповідача належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.
За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
Адміністративною колегією Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення від 13.07.2018р. №28р/к у справі №03-06/55-17 (далі - Рішення), яким вирішено визнати дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопромгруп» (вул.Кульпарківська, 93 А, м.Львів, Львівська обл.., ЄДРПОУ 34668455), Товариства з обмеженою відповідальністю «Тетра-Агро» (вул.Будівельна, 5/35, м.Червоноград, Львівська обл.., ЄДРПОУ 33775353), які полягали узгодженні своєї конкурентної поведінки під час підготовки та проведення у червні-серпні 2017р. Філією «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал» ПАТ «Укрзалізниця» процедури відкритих торгів (UA-2017-06-01-001172-a) по закупівлі: «цемент (порт ланд цементу ПЦ1 500-Н)» за кодом ДК 021:2015 44110000-4 - конструкційні матеріали, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій шляхом спотворення результатів торгів.
Пунктом 2 резолютивної частини Рішення за порушення, викладене у пункті 1 резолютивної частини Рішення, на Відповідача накладено штраф у розмірі 68000грн.
Листом від 17.07.2018р. вих. №72-02/1546 Позивач 18.07.2018р. надіслав Відповідачу Повідомлення про прийняття Рішення та копію вказаного Рішення. Вказаного листа Відповідачем отримано 20.07.2018р., що підтверджується відміткою уповноваженої особи Відповідача на повідомленні про вручення поштового відправлення №2900101281599.
Відповідачем вказаного листа залишено без відповіді та реагування, постановленого Рішенням до стягнення з Відповідача штрафу не сплачено. Докази повного або часткового виконання Відповідачем Рішення в матеріалах справи відсутні, станом на час розгляду спору по суті Сторонами суду не заявлені та не подані.
З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача 68000грн. штрафу, постановленого до стягнення пунктом 2 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.07.2018р. №28р/к у справі №03-06/55-17, а також 68000грн. пені за прострочку сплати штрафу згідно вказаного Рішення.
07.06.2019р. Відповідачем подано до суду Відзив на позовну заяву (вх. №24013/19), у якому проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав відсутності проведення Позивачем процедури досудового врегулювання спору між Сторонами.
13.06.2019р. Позивачем надіслано на адресу суду Відповідь на відзив від 13.06.2019р. вих. №72-02/1094 (вх. №25115/19 від 18.06.2019р.), у якому, в спростування викладених Відповідачем у відзиві на позовну заяву доводів покликається на те, що чинним законодавством України не передбачено обов'язку досудового врегулювання спору у правовідносинах, які виникли між Сторонами.
Окрім того, Позивач зазначає, що звертався до Відповідача Листом від 17.01.2019р. вих. №72-02/108, у якому зазначав про необхідність сплати штрафу і пені та попереджав останнього про звернення до суду у випадку його несплати.
У відповідь на вказаного Листа Відповідач листом від 25.01.2019р. вих. №0101 зазначав про пропуск строку на оскарження Рішення та просив відстрочити сплату штрафу. Листом від 30.01.2019р. вих. №72-02/186 Позивач повторно просив Відповідача сплатити штраф та пеню у добровільному порядку.
24.06.2019р. Відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив від 24.06.2019р. б/н (вх. №26053/19), у якій зазначає про невідповідність листування між сторонами вимогам досудового врегулювання спору, а також неправомірне, на думку Відповідача, зволікання протягом шести місяців із поданням позову до суду.
У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною третьою статті 42 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Частиною 1 статті 25 Господарського кодексу України визначено, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Аналогічне за своєю суттю поняття відображено і в статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Згідно з ч.1 та ч.6 ст.40 Господарського кодексу України, державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом. Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, передбачені законом.
Згідно із ст.5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
У відповідності до ч.1 ст.7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв'язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції тощо.
Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України приймається від імені територіального відділення Антимонопольного комітету України (згідно з положеннями статей 1, 6, 12-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).
У відповідності з пунктом 11 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Комітету від 23.02.2001р. № 32-р, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30.03.2001р. за №129/5482 передбачено, що діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України, а також Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджуються Комітетом.
Згідно статті 27 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» процесуальні засади діяльності органів Антимонопольного комітету України щодо захисту від недобросовісної конкуренції, зокрема розгляд справ про недобросовісну конкуренцію, порядок виконання рішень та розпоряджень органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень, їх перевірка, перегляд, оскарження та гарантії учасників процесу, інші питання щодо захисту від недобросовісної конкуренції регулюються законодавством про захист економічної конкуренції з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Статтею 30 вищевказаного Закону визначено, що органи Антимонопольного комітету України у справах про недобросовісну конкуренцію приймають обов'язкові для виконання рішення, зокрема, про визнання факту недобросовісної конкуренції; накладання штрафів, тощо.
Відповідно до ч.1 ст.22 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1 ст.48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу тощо.
Відповідно до ч.2 ст.56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.
Рішення Позивача станом на момент розгляду справи по суті не оскаржено у встановленому законодавством порядку та є дійсним, а отже обов'язковим до виконання.
Законом України «Про захист економічної конкуренції» встановлено спеціальний порядок виконання рішень органів Антимонопольного комітету України, тобто, під час виконання Рішення від 13.07.2018р. №28р/к у справі №03-06/55-17 необхідно дотримуватись наступного порядку щодо:
виконання рішення - частина 2 статті 56 Закону - рішення органів Антимонопольного комітету України є обов'язковими до виконання;
сплати штрафу - частина 3 ст.56 Закону - особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», рішення органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема внаслідок відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, - рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України «Голос України», газета Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр», «Офіційний вісник України», друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).
Листом від 17.07.2018р. вих. №72-02/1546 Позивач 18.07.2018р. надіслав Відповідачу Повідомлення про прийняття Рішення та копію вказаного Рішення. Вказаного листа Відповідачем отримано 20.07.2018р., що підтверджується відміткою уповноваженої особи Відповідача на повідомленні про вручення поштового відправлення №2900101281599.
Відповідно до ч.3 ст.56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» - особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Відповідно до ч.5 ст.56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу; розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.
Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України», де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, зокрема, відсутність доказів оскарження чи скасування, повного чи часткового виконання рішення Адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України в від 13.07.2018р. №28р/к у справі №03-06/55-17, перевіривши правильність визначення Позивачем строку та розміру нарахування пені, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на користь Державного Бюджету України 68000грн. штрафу, накладеного рішенням Адміністративної колегії Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.07.2018р. №28р/к у справі №03-06/55-17 та 68000грн. пені за прострочку сплати штрафу згідно вказаного Рішення є документально та нормативно обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2040грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору. Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат Позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 21.03.2019р. №57 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 2040грн. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №2 до позовної заяви.
Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався, у поданому 07.06.2019р. за вх. №24013/19 до суду Відзиві на позовну заяву від 07.06.2019р. б/н зазначає, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які Відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, буде з'ясованим згодом. Доказів понесення Відповідачем судових витрат у справі станом на час розгляду спору по суті не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2040грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2040грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2040грн. судового збору.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 1, 11, 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.ст. 25, 40 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 5, 6, 7, 22 Закону України «Про антимонопольний комітет України», ст.ст. 1, 7, 48, 50, 56, 59, 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст.ст. 27, 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопромгруп» (79016, Львівська область, м.Львів, вул.Замкнена, буд.3, кв.2; ідентифікаційний код 34668455) в доход Державного Бюджету України 68000грн. штрафу та 68000грн. пені.
Стягувач: Хмельницьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (29001, Хмельницька область, м.Хмельницький, вул.Героїв Майдану, буд.54; ідентифікаційний код 21312821).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопромгруп» (79016, Львівська область, м.Львів, вул.Замкнена, буд.3, кв.2; ідентифікаційний код 34668455) на користь Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (29001, Хмельницька область, м.Хмельницький, вул.Героїв Майдану, буд.54; ідентифікаційний код 21312821) 2040грн. судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 25.07.2019р.
Головуючий суддя Фартушок Т. Б.