ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.07.2019Справа № 910/6746/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., при секретарі судового засідання Максимець В.О., розглянувши матеріали господарської справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
за позовом комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до приватного акціонерного товариства "ВФ Україна"
про стягнення 233 070, 22 грн.
Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про стягнення 233 070, 22 грн.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання за договором № БМС-06-Б/635 про встановлення сервітуту від 22.06.2015.
Відповідно до частини першої статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6746/19. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 14.06.2019 представник відповідача подав письмовий відзив на позов, в якому проти позову заперечував, посилаючись, що розміщення обладнання згідно договору № БМС-06-Б/635 здійснюється на підставі підписаного сторонами акту на умовах сервітуту, який не підписаний ПАТ "ВФ Україна", оскільки останнє прийняло рішення про відмову від розміщення обладнання. З урахування наведеного, вважає недійсним договір № БМС-06-Б/635 від 22.06.2015.
Через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярію) 19.06.2019 представник позивача подав письмову відповідь на відзив.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (позивач) та приватним акціонерним товариством "МТС Україна" (відповідач) 22.06.2015 укладено договір № БМС-06-Б/635 про встановлення сервітуту, предметом якого є обмежене право користування відповідачем частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівлі комунальної власності, розташованої у місті Києві по вулиці Леся Курбаса, 18-б.
Згідно пункту 1.2 договору № БМС-06-Б/635 від 22.06.2015 об'єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв'язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж у визначеному сторонами місці відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання відповідача (додаток № 2 до договору).
Пунктом 2.1 та 2.2 договору № БМС-06-Б/635 від 22.06.2015 передбачено, що встановлення сервітуту позивачем для розміщення обладнання в місті Києві по вулиці Леся Курбаса, 18-б , розпочинається з моменту укладення означеного договору.
Відповідно до статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша статті 402 Цивільного кодексу України).
Встановлення сервітуту на підставі договору означає, що сторони висловлюють свою згоду на встановлення права користування чужим майном шляхом погодження умов договору.
Сервітутний договір - це договір про встановлення речового права на чуже майно, тобто таким договором передається у користування не річ, а встановлюється право - речове право користування такою річчю.
Відповідно до частини шостої статті 31 Закону України "Про телекомунікації" суб'єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.
Відповідно до пунктів 3.1-3.3 договору № БМС-06-Б/635 від 22.06.2015 відповідач зобов'язався вносити позивачу щомісячну плату за користування об'єктом розміщення відповідно до умов договору, розрахунок якої наводиться у додатку № 1 до даного договору та становить 4 627, 06 грн. в місяць. Щомісячний розмір плати за договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється позивачем не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається відповідачу шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв'язку відповідно до реквізитів останнього, вказаних в договорі. Розмір плати за договором змінюється з моменту внесення змін до розміру складових формули розрахунку розміру щомісячної плати визначеної у додатку № 1 до договору (пункт 3.10 договору).
Плата відповідно до пункту 3.4 договору № БМС-06-Б/635 від 22.06.2015 сплачується відповідачем протягом семи банківських днів з моменту отримання рахунку від позивача.
Дослідивши зміст поданих доказів, судом встановлено, що в матеріалах справи містяться належні докази надіслання на адресу відповідача рахунків на оплату, актів наданих послуг за період з жовтня 2015 року по серпень 2018 року.
Згідно підпункту 4.1.1 пункту 4.1 договору № БМС-06-Б/635 від 22.06.2015 відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі вносити плату за договором, у тому числі у разі внесення змін в складові розрахунків плати.
Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати вартості користування майном не виконав належним чином, у зв'язку з чим за період з жовтня 2018 року по серпень 2018 року виникла заборгованість у розмірі 233 070, 22 грн.
Відповідач, у письмовому відзиві зазначив, що розміщення обладнання згідно договору № БМС-06-Б/635 здійснюється на підставі підписаного сторонами акту на умовах сервітуту, який не підписаний ПАТ "ВФ Україна", у зв'язку з чим після укладення договору відповідач в односторонньому порядку прийняв рішення про відмову від розміщення обладнання на об'єкті.
Відповідач вважає укладений сторонами у справі господарський договір недійсним, проте, факт недійсності цього договору не підтверджується поданим доказом.
Договір № БМС-06-Б/635 від 22.06.2015 розділяє у визначеннях дві окремі дії щодо користування частиною приміщення: 1) встановлення сервітуту (пункт 2.1); 2) розміщення обладнання (пункт 2.2).
Плата відповідно до пункту 3.1 договору є платою за користування об'єктом розміщення. За умови пункту 3.5 її нарахування починається з моменту дії договору, тобто, з 03.08.2015 (пункт 9.1 договору).
Таким чином, складення сторонами акту, на який посилається відповідач не є обставиною, що визначає початок нарахування плати за користування об'єктом розміщення, оскільки остання має сплачуватись починаючи з 03.08.2015 незалежно від наявності або відсутності факту встановлення у цьому приміщенні обладнання відповідача.
Згідно частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 638 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
З наведеного та умов договору вбачається, що за своєю правовою природою правочин, що був укладений між сторонами, має зміст сервітуту, який полягає у наданні відповідачу права користування частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: місто Київ, вулиця Л. Курбаса , 18-б для встановлення обладнання останнього. Отже, сервітут (право користування) у даному випадку встановлений договором № БМС-06-Б/635 від 22.06.2015.
Відповідач, уклавши договір, погодився із тим, що дане право обмеженого користування об'єктом (встановлення сервітуту), розпочинається саме з моменту укладення договору сервітуту (пункт 2.1), а не з моменту підписання акта розміщення обладнання, який передбачається пункт 2.2 договору.
Суд зазначає, що акт розміщення обладнання, про який зазначається в пункті 2.2 договору, погоджує лише місце розташування обладнання відповідача на об'єкті, а не факт виникнення самого права користування означеним об'єктом (встановлення сервітуту), визначеним нормами права.
Враховуючи наведене, доводи відповідача, наведені у письмовому відзиві, до уваги судом не приймаються.
Щодо доводів відповідача про недійсність договору № БМС-06-Б/635 від 22.06.2015, суд зазначає наступне.
Виходячи з умов договору № БМС-06-Б/635 від 22.06.2015 вбачається, що сторони погодили як предмет (з урахуванням додатків до договору) так і ціну та строк дії договору, що свідчить про досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов договору та про укладення договору у відповідності з вимогами Законодавства.
Водночас, відповідачем не надано доказів, що підтверджують припинення сервітуту в порядку статті 406 Цивільного кодексу України чи доказів розірвання договору в установленому Законом порядку.
За приписами статті 406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут.
Відповідно до пункту 9.3 договору сторони погодили можливість припинення користування об'єктом розміщення, підтвердженням якої є укладений акт закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.
Разом з тим, строк дії договору (в редакції додаткової угоди № 1 до договору) згідно пунктів 9.1- 9.2 сторонами погоджено з 19.10.2015 до 18.10.2016. У разі, якщо жодна із сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, останній вважається пролонгованим на один календарний рік на тих же умовах.
Матеріали справи не містять та суду не надано доказів, що підтверджують припинення дії договору, відсутні докази розірвання сторонами договору сервітуту у судовому порядку.
Таким чином, договір сервітуту є дійсним та обов'язковим для виконання.
Відповідно до частини третьої статті 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Положеннями пункту 3.5 договору сторони узгодили, що нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до частини першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, установлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення зобов'язань можуть бути різні юридичні факти. Зобов'язання можуть виникати з договорів, у тому числі з кредитних правовідносин.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки відповідач не здійснив щомісячну плату за користування об'єктом розміщення, позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 233 070, 22 грн. підлягає задоволенню.
За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про стягнення 233 070, 22 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (01601, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 15, ідентифікаційний код 14333937) на користь комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А, ідентифікаційний код 03366500) 233 070 (двісті тридцять три тисячі сімдесят) грн. 00 коп. - заборгованості та 3 496 (три тисячі чотириста дев'яносто шість) грн. 05 коп. - судового збору.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.Ю. Кирилюк