ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.07.2019Справа № 910/5821/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи
за позовом публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод»
до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення грошових коштів
за участю представників сторін:
від позивача Максименко А.Ю. (довіреність № 40-21/6 від 14.01.2019)
від відповідача Боряк Є.В. (довіреність № б/н від 05.11.2018)
У травні 2019 року публічне акціонерне товариство «Кременчуцький сталеливарний завод» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем обов'язку оплатити товар поставлений позивачем на підставі договору поставки № 11-18-02-02-Т від 02.11.2018.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача 115 558,86 грн. пені, 19 009,81 грн. 3% річних та 74 195,32 грн. інфляційної складової боргу. Крім того, позивач просив покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2019, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі № 910/5821/19 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 02.07.2019.
13.06.2019 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву. Відповідач вважав, що позивачем невірно обраховано строк здійснення оплати поставленого товару та, відповідно, період нарахування пені, 3% річних та інфляційної складової боргу, оскільки за умовами п. 6.1 договору такий строк повинен обраховуватись не з дати поставки товару, а з дати реєстрації податкової накладної. Відповідач також вказав, що ним оплачена вартість поставленого позивачем товару у повному обсязі, тому у позивача відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій та матеріальних втрат. Крім того, відповідач вказував не безпідставність позовної вимоги про стягнення пені з огляду на відсутність умови про таку відповідальність відповідача за порушення грошового зобов'язання в укладеному сторонами договорі поставки. Враховуючи викладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
24.06.2019 до суду надійшла подана позивачем відповідь на відзив на позовну заяву, в якій сторона вказала, що за наявності порушення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним сторонами договором, відсутні підстави для звільнення його від відповідальності, передбаченої чинним законодавством за таке порушення договору, а тому заявлені позивачем вимоги вважав обґрунтованими та правомірними. Крім того, позивач вказав, що під час розрахунку пені ним було помилково використано подвійну облікову ставку НБУ, оскільки в даному випадку слід застосовувати приписи ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.
Крім того, позивачем була подана заява щодо прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
27.06.2019 до суду надійшли подані відповідачем заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач підтримав позицію, викладену у відзиві на позов, просив врахувати суд те, що на момент розгляду та вирішення даного спору у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем, а позивач не зазнав збитків у зв'язку з порушенням строку виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором, у зв'язку з цим відповідач зазначав про право, надане суду при ухваленні рішення, зменшити розмір штрафних санкцій.
02.07.2019 позивачем була подана заява щодо прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
У судовому засіданні 02.07.2019 судом оголошено перерву до 11.07.2019.
08.07.2019 до суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких він підтримав раніше викладену ним правову позицію та навів власний розрахунок позовних вимог.
У судовому засіданні 11.07.2019 позивач заявлені ним вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, у судовому засіданні 11.07.2019 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
12.08.2016 між акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» (замовник) та публічним акціонерним товариством «Кременчуцький сталеливарний завод» (постачальник) був укладений договір поставки № 11-18-02-02-Т (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі.
Пунктами 1.2, 1.3 договору визначені:
- найменування продукції: ДК 021:2015 ЄЗС 34630000-2 Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (рама бокова крес. 7055.00.020-ОСБ (укомплектована деталлю рама бокова крес. 7020.00.002-0) і балка надресорна крес. 7055.00.010 СБ (укомплектована деталлю балка надресорна крес. 7020.00.001-02);
- виробники продукції: ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод», м. Кременчук, Полтавська обл., Україна.
Згідно зі специфікацією № 1 до договору позивач зобов'язувався поставити відповідачу продукцію загальною вартістю 4 104 000,00 грн.
Судом встановлено, що позивач здійснив поставку замовленого відповідачем товару в повному обсязі, а відповідач такий товар прийняв, що підтверджується залізничними накладними № 44856110від 08.11.2018, № 44947026 від 16.11.2018, а також накладними № КСЗ-0001088 від 08.11.2018 на суму 1 313 280,00 грн., № КСЗ-0001133 від 16.11.2018 на суму 2 790 720,00 грн., підписаними представниками обох сторін.
Відповідач, у свою чергу, вищевказаний товар оплатив також у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 1535681 від 22.01.2019 на суму 1 313 280,00 грн., № 1535679 від 22.01.2019 на суму 2 790 720,00 грн., проте здійснив таку оплату з порушенням строку, встановленого умовами укладеного сторонами договору.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача 115 558,86 грн. пені, 19 009,81 грн. 3% річних та 74 195,32 грн. інфляційної складової боргу.
Розглядаючи даний спір та оцінюючи правомірність заявлених позивачем вимог, вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що сторони погодили у договорі строк поставки товару.
Так, згідно з п. 6.1 договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10-ти банківських днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п. 7.1 та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника (п. 6.2 договору).
Судом також встановлено, що поставка товару була здійснена 08.11.2018 за накладною № КСЗ-0001088 та 16.11.2018 за накладною № КСЗ-0001133, отже, зважаючи на умови вищенаведеного п. 6.1 договору, товар, поставлений 08.11.2018, повинен бути оплачений до 22.11.2018 (включно), а товар, поставлений 16.11.2018, повинен бути оплачений до 30.11.2018 (включно), однак відповідач здійснив оплату вказаного товару лише 22.01.2019.
Суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача про те, що строк оплати поставленого позивачем товару настав після здійснення позивачем реєстрації податкових накладних, оскільки положення п. 6.1 укладеного сторонами договору не встановлюють таку обставину як реєстрація податкової накладної, як відкладальну умову виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи свідчать, що відповідач поставлений позивачем товар оплатив несвоєчасно, відтак допустив порушення зобов'язання.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Разом з тим, пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 14) роз'яснено, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
У свою чергу, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями ст. 1 якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Таким чином, в силу наведених положень норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою у договорі, а також встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
З огляду на те, що укладений сторонами договір поставки № 11-18-02-02-Т від 02.11.2018 не містить положень, якими сторони визначили б розмір та базу нарахування пені за порушення грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення пені, обґрунтована посиланнями на ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 19 009,81 грн. та інфляційну складову боргу в розмірі 74 195,32 грн.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних за період з 23.11.2018 по 21.01.2019 та інфляційної складової боргу за період з 01.12.2018 по 21.01.2019, суд встановив, що розмір 3% річних становить 18 403,91 грн., а розмір інфляційної складової боргу - 72 200,32 грн., тобто є меншим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційної складової боргу заявлені позивачем правомірно, проте підлягають задоволенню у розмірах, визначених судом, а саме: 3% річних в розмірі 18 403,91 грн., інфляційної складової боргу в розмірі 72 200,32 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 3% річних в розмірі 18 403,91 грн. та інфляційної складової боргу в розмірі 72 200,32 грн.
Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії «Дарницький вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Алматинська, 74, ідентифікаційний код ВП 40081263) на користь публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» (39621, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Івана Приходька, буд. 141, ідентифікаційний код 05756783) 3% річних в розмірі 18 403,91 грн. (вісімнадцять тисяч чотириста три грн. 91 коп.), інфляційну складову боргу в розмірі 72 200,32 грн. (сімдесят дві тисячі двісті грн. 32 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 359,06 грн. (одна тисяча триста п'ятдесят дев'ять грн. 06 коп.).
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 25.07.2019.
Суддя О.Г. Удалова