ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 липня 2019 року Справа № 903/644/16
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Демидюк О.О.
секретар судового засідання Соколовська О.В.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача 1: не з'явився
відповідача 2: не з'явився
відповідача 3: Бондарчук Б.В.
прокуратури: Равко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луцького міського центру зайнятості на ухвалу господарського суду Волинської області від 10 червня 2019 року у справі №903/644/16 при розгляді скарги Луцького міського центру зайнятості від 19 квітня 2019 року на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області
по справі №903/644/16 (суддя Воціховський В.А.)
за позовом Першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради, м.Луцьк
до відповідачів: 1) Луцького міського голови, 2) Виконавчого комітету Луцької міської ради, 3) Луцького міського центру зайнятості
про скасування розпорядження та частково рішення виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів
Ухвалою господарського суду Волинської області від 10 червня 2019 року у справі №903/644/16 за позовом Першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до відповідачів: 1) Луцького міського голови, 2) Виконавчого комітету Луцької міської ради? 3) Луцького міського центру зайнятості про скасування розпорядження та частково рішення виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів, відмовлено в задоволені скарги Луцького міського центру зайнятості від 19 квітня 2019 року на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області.
Вказана ухвала мотивована тим, що Луцький міський центр зайнятості, як стягувач за виконавчим документом, маючи в наявності лише копію відповідного виконавчого документа (з моменту постановлення ухвали суду, тобто з 07 листопада 2016 року), маючи змогу знати та володіти положеннями законодавчих актів і проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати, що для звернення до органів ДВС із заявою про примусове виконання ухвали суду від 07 листопада 2016 року необхідно подати оригінал виконавчого документа, а немаючи оригіналу міг та повинен був звернутися до господарського суду із заявою про видачу оригіналу виконавчого документа чи його дубліката з послідуючим повторним зверненням до органів ДВС з відповідною заявою, визначених дій не вчинив, звернувшись при цьому до Державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання ухвали суду від 07 листопада 2016 року та свідомо надавши при цьому органам примусового виконання рішень копію виконавчого документа.
Не погодившись із вказаною ухвалою, Луцький міський центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу господарського суду Волинської області від 10 червня 2019 року у справі №903/644/16 та ухвалити нове рішення, яким визнати неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління юстиції у Волинській області Трофимюка П.В. щодо повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, оформлене повідомленням від 05 квітня 2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання; зобов'язати відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області відкрити виконавче провадження по виконанню ухвали господарського суду Волинської області від 07 листопада 2016 року у справі №903/644/16 в частині виконання Луцькою міською радою пункту "2.1 Позивач зобов'язується забезпечити (за умови наявності вільних приміщень в комунальній власності) та/або сприяти в забезпеченні протягом одного року аналогічним приміщенням відповідача 3 для розміщення Луцького міського центру зайнятості. Під аналогічним приміщенням сторони розуміють - приміщення аналогічне по технічним характеристикам, в тому числі площі, транспортній доступності і т.п...".
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт вважає, що підставою оскарження ухвали є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню. Зокрема, апелянт зазначає, що судом не взято до уваги, що до заяви про відкриття виконавчого провадження додано примірник ухвали, яка надійшла з суду на адресу Луцького міського центру зайнятості по даній справі. На даному примірнику ухвали наявна відмітка "Згідно з оригіналом", відбиток печатки канцелярії господарського суду Волинської області, посада, підпис та прізвище працівника суду. Відповідно до пунктів 2.6.7, 2.6.10, 2.6.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації №28 від 20 лютого 2013 року, оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи, а учасникам судового процесу надсилаються (надаються) копії судових рішень, засвідчених відміткою "Згідно з оригіналом". Отже, ухвала господарського суду Волинської області повністю відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження" і є виконавчим документом, а тому правомірно була подана Луцьким міським центром зайнятості до примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Волинській області з заявою про примусове виконання рішення суду. Крім того, апелянт зазначає, що підставою для звернення з заявою про видачу дублікату виконавчого документа є саме факт його втрати, однак, ухвала господарського суду Волинської області від 07 листопада 2016 року у справі №903/644/16 Луцьким міським центром зайнятості не була втрачена, а тому в центру зайнятості були відсутні підстави для звернення до суду з заявою про видачу дублікату ухвали. З огляду на вищевикладене, державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області не мав підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 липня 2019 року у справі №903/644/16 поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Волинської області від 10 червня 2019 року у справі №903/644/16, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Луцького міського центру зайнятості та призначено розгляд апеляційної скарги на 23 липня 2019 року об 12:00 год.
Від Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, прийнятою у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а ухвалу у справі залишити без змін. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу заявник просить розгляд справи здійснювати без участі особи, що подала відзив на апеляційну скаргу.
Безпосередньо в судовому засіданні представник Луцького міського центру зайнятості повністю підтримала вимоги і доводи викладені в апеляційній скарзі. Прокурор заперечила проти апеляційної скарги.
Представники інших учасників в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог статті 269 ГПК України.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача та прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, ухвалу місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ухвалою господарського суду Волинської області від 07 листопада 2016 року по справі №903/644/16 за позовом Першого заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Луцького міського голови, Виконавчого комітету Луцької міської ради, Луцького міського центру зайнятості про скасування розпорядження та частково рішення виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів, було затверджено мирову угоду, укладену між Луцькою міською радою та Луцьким міським центром зайнятості 07 листопада 2016 року у справі №903/644/16; провадження у справі припинено.
При цьому зазначено, що ухвала є виконавчим документом, який набирає законної сили з 07 листопада 2016 року і дійсний для пред'явлення до виконання до 07 листопада 2019 року.
Згідно з пунктом 2.1. мирової угоди позивач (Луцька міська рада) зобов'язується забезпечити (за умови наявності вільних приміщень в комунальній власності) та/або сприяти в забезпеченні протягом одного року аналогічним приміщенням відповідача - 3 для розміщення Луцького міського центру зайнятості. Під аналогічним приміщенням сторони розуміють - приміщення аналогічне по технічним характеристикам, в тому числі площі, транспортній доступності і т.п.
Відповідно до пункту 2.2. ухвали господарського суду Волинської області відповідач 3 (скаржник-Луцький міський центр зайнятості) зобов'язувався передати приміщення по АДРЕСА_1 . Луцьку позивачу на підставі акту прийому-передачі, протягом одного року з дня набрання чинності мировою угодою. Ухвала набрала законної сили 07 листопада 2016 року.
Отже, строк виконання зобов'язань Луцького міського центру зайнятості в частині передачі приміщення встановлений до 07 листопада 2017 року.
Як вбачається судами з матеріалів справи, на даний час Луцькою міською радою приміщення для розміщення Луцького міського центру зайнятості не надано, а отже рішення суду залишається невиконаним.
21 березня 2019 року за №649/08/19 Луцький міський центр зайнятості звернувся до заступника начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області із заявою про примусове виконання ухвали господарського суду Волинської області від 07 листопада 2016 року, якою було затверджено мирову угоду від 07 листопада 2016 року по справі №903/644/16, укладену між Луцькою міською радою та Луцьким міським центром зайнятості.
Однак, 05 квітня 2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Трофимюком П.В. було винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Повідомлення державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Трофимюка П.В. від 05 квітня 2019 року за №04-35/1705 мотивоване тим, що Луцьким міським центром зайнятості при звернені із заявою про відкриття виконавчого провадження подано копію, а не оригінал (дублікат) ухвали господарського суду Волинської області від 07 листопада 2016 року у справі №903/644/16, яка є виконавчим документом.
Луцький міський центр зайнятості звернувся до господарського суду із скаргою від 19 квітня 2019 року в якій просить визнати неправомірним рішення державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Трофимюка П.В. щодо повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, оформлене повідомленням від 05 квітня 2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, а також зобов'язати відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області відкрити виконавче провадження по виконанню ухвали Господарського суду Волинської області від 07 листопада 2016 року в частині виконання Луцькою міською радою пункту 2.1.
Згідно статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Статтею 341 ГПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
У відповідності до статті 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Статтею 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Згідно статті 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, надаючи оцінку діям державного виконавця на їх відповідність вимогам чинного законодавства щодо повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, оформлених повідомленням від 05 квітня 2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Повідомлення державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Трофимюка П.В. від 05 квітня 2019 року за №04-35/1705 мотивоване тим, що Луцьким міським центром зайнятості подано копію, а не оригінал (дублікат) ухвали Господарського суду Волинської області від 07 листопада 2016 року у справі №903/644/16, яка не є виконавчим документом.
При цьому, в правове обґрунтування вказаного рішення державний виконавець послався на пункт 6 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", якими визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу приписів статті 19 Конституції України, статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням Закону України "Про виконавче провадження", а й відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону з певного питання, цей Закон не ставився під сумнів (зокрема, шляхом його невиконання), а сторони, яких він стосується, мають обґрунтовано очікувати, що він буде застосовуватися.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13 грудня 2012 року вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 червня 2013 року зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України (заява № 60750/00), від 27.07.2004 по справі "Ромашов проти України" (заява № 67534/01), від 19.03.1997 "Горнсбі проти Греції" зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (справа "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66).
У справі "Кайсин проти України" Європейський суд наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов'язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.
У справі "Бурдов проти Росії" Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя.
Відповідно до частин 2, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно статті 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.
Виконання судових рішень здійснюється виконавчою службою у відповідності до вимог ЗУ "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.
Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Виконавче провадження, згідно статті 2 Закону України "Про виконавче провадження", здійснюється, з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; судові накази; ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Згідно із статтею 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право, зокрема, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим законом.
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Відповідно до частини 5 цієї статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви або повідомлення, передбачених частиною першою цієї статті, отримує в Єдиному державному реєстрі виконавчих документів електронну копію виконавчого документа та виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Пунктом 6 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.
У випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.
Згідно статті 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Статтею 193 ГПК України визначено, що виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Згідно із статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
З дослідженого місцевим судом та перевіреного апеляційною інстанцією вбачається, що в ухвалі господарського суду від 07 листопада 2016 року зазначена назва, і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування стягувача та боржника, їх місцезнаходження, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника. Щодо пункту "резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень", то в даному випадку судовий розгляд справи закінчився затвердженням судом мирової угоди і винесенням ухвали про припинення провадження по справі на підставі пункту 7 частини 1 статті80 Господарського процесуального кодексу України, що діяв на момент винесення ухвали. Дата набрання рішенням законної сили (в даному випадку ухвали) - 07 листопада 2016 року і дійсна вона для пред'явлення до 07 листопада 2019 року. Отже, ухвала Господарського суду Волинської області повністю відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження" і є виконавчим документом.
Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
Судами встановлено, що 05 квітня 2019 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Трофимюком П.В. було винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція), заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску, крім випадків, коли стягувач звільняється від сплати авансового внеску відповідно до частини другої статті 26 Закону та у разі виконання рішення Європейського суду з прав людини.
Виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа (пункт 4 розділу ІІІ Інструкції).
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Враховуючи вищенаведене, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про те, що дії державного виконавця при винесенні повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження", Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року, відтак в задоволені скарги Луцького міського центру зайнятості від 19 квітня 2019 року на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області правомірно відмовлено.
Безпідставним є посилання апелянта на те, що відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом ДСА №28 від 20 лютого 2013 року не передбачено проставлення гербової печатки на ухвалі суду, а сторонам по справі надсилаються лише копії судових рішень, оскільки відповідно до пункту 1.6.6. Інструкції гербова печатка суду використовується у випадках, передбачених законодавством, а саме: для засвідчення виконавчих документів суду (у даній справі ухвали про затвердження мирової угоди).
Таким чином, доводи Луцького міського центру зайнятості, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені в ухвалі місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
За таких обставин підстав для зміни, скасування ухвали місцевого господарського суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Луцького міського центру зайнятості на ухвалу господарського суду Волинської області від 10 червня 2019 року у справі №903/644/16 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Волинської області від 10 червня 2019 року у справі №903/644/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №903/644/16 повернути до господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "25" липня 2019 р.
Головуючий суддя Савченко Г.І.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Демидюк О.О.