Постанова
Іменем України
18 липня 2019 року
м. Київ
справа № 750/873/18
провадження № 51-462км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
в режимі відеоконференції
засудженого ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 травня 2018 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270010007903, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз 17 листопада 2015 року вироком Деснянського районного суду м. Чернігова за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 травня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання приєднано невідбуте покарання за вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 листопада 2015 року у виді штрафу і остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років з конфіскацією всього майна та штрафу. На підставі ч. 3 ст. 72 КК України вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 листопада 2015 року постановлено виконувати самостійно.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 07 вересня 2017 року, приблизно о 03:00, маючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном, будучи таким, що раніше вчиняв кримінальне правопорушення, передбачене ст. 187 КК України (розбій), перебуаючи біля будинку № 78 на вул. Коцюбинського у м. Чернігові, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, вчинив напад на потерпілого ОСОБА_8 , застосовуючи до нього насильство небезпечне для життя та здоров'я, що виразилося в нанесенні одного удару ногою в ділянку стопи лівої ноги потерпілого, чим спричинив останньому тілесне ушкодження у вигляді: закритого перелому основи 5 - ї плюснової кістки лівої ступні без зміщення уламків, яке відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, після чого наніс кілька ударів рукою в область обличчя, чим спричинив останньому легкі тілесні ушкодження, після чого ОСОБА_7 дістав з кишень штанів потерпілого мобільний телефон марки «Huawei Y6 TIT-U02», вартістю 3278,07 грн, гаманець, який для потерпілого матеріальної цінності не становить, з грошовими коштами в сумі 1000 грн, та заволодів вказаним майном на загальну суму 4343,07 грн, що належать ОСОБА_8 , чим заподіяв останньому майнову шкоду на вказану суму.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та стверджує, що його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 122 КК України. Зазначає, що свідки не вказували на те, що він що-небудь віднімав у потерпілого. Крім того наголошує, що сам потерпілий вказував на те, що не бачив, хто саме в нього взяв телефон та кошти. Вказує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам його апеляційної скарги та скарги захисника.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні засуджений та захисник підтримали подану скаргу, прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Проте під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв'язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілого ОСОБА_8 , який пояснив, що 27 вересня 2017 року, приблизно о 02:00, він йшов по проспекту Перемоги у м. Чернігові. Його наздогнав ОСОБА_7 і став казати, що він намагався його обікрасти і що у нього є свідки. Після чого штовхнув його. Він став тікати від обвинуваченого у двори, але останній збив його з ніг. Він опинився спиною на землі, а зверху нього був обвинувачений, який придушував його і наносив удари. Навколо них ніяких інших осіб не було. В один з моментів він відчув, що хтось нишпорить по кишенях. Коли обвинувачений піднявся, то він кинув в його бік гаманець, щоб той відстав, але там грошей не було. Він погукав курсантів академії і попросив викликати поліцію. У нього були викрадені мобільний телефон марки «Huawei Y6 TIT-U02» та гроші в сумі приблизно 1000 грн. В його мобільному телефоні встановлене програмне забезпечення, яке автоматично фотографує особу, яка намагається розблокувати мобільний телефон і відсилає на його аккаунт. Крім того, свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 підтвердили, що обвинувачений біг за потерпілим, наздогнав його та вдарив його по ногам і той впав. Щоб обвинувачений від нього відчепився потерпілий кинув йому гаманець. ОСОБА_7 подивився, що нічого там не має і викинув його. При цьому, свідок ОСОБА_11 пояснив, що він бачив як обвинувачений нахилився до потерпілого і щось в нього брав.
Такі показання узгоджуються з письмовими матеріалами кримінального провадження, а саме: протоколом слідчого експерименту, протоколами пред'явлення особи для впізнання; висновком експерта та іншими доказами.
Досліджені судом показання потерпілого є логічними, послідовними, узгоджуються з іншими доказами та не викликають у суду сумнівів у їх правдивості, а у своїй сукупності з іншими доказами підтверджують те, що ОСОБА_7 здійснив напад на ОСОБА_8 з метою заволодіння його майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя особи.
Що стосується доводів касаційної скарги засудженого, щодо неправильної кваліфікації його дій, то вони є безпідставними з огляду на наступне.
Розбій як злочин проти власності - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечний для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.
Під нападом за ст. 187 КК України слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства. Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.
Фізичним насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи охоплюється: легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, а також середньої тяжкості тілесне ушкодження, завдання побоїв, що мало характер мордування.
Як слідує з вироку суду та як випливає з встановлених судом фактичних обставин справи, дії ОСОБА_7 були сплановані та поєднані єдиним умислом на подолання опору потерпілого і заволодіння його майном. Застосовуючи фізичне насильство, небезпечне для життя та здоров'я потерпілого, ОСОБА_7 діяв саме з метою залякати потерпілого та подолавши опір, заволодіти його майном.
Твердження засудженого ОСОБА_7 про те, що він не заволодівав належним потерпілому телефоном і грошовими коштами останнього, були предметом перевірки судом першої інстанції, а в подальшому і судом апеляційної інстанції та були спростовані наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, зокрема показаннями потерпілого та свідків, протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, згідно якого свідок ОСОБА_12 впізнав ОСОБА_7 , як особу, яка 27 вересня 2017 року передала йому мобільний телефон, який в подальшому здав у ломбард, протоколом проведення слідчого експерименту за участю вказаного свідка, договором про надання фінансового кредиту від 27 вересня 2017 року.
З урахуванням наведеного дії ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 187 КК України.
Даних про неправильне застосування кримінального закону не встановлено.
Крім того, аналогічні за змістом доводи касаційної скарги засудженого щодо невідповідності вироку суду вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними.
Так, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 належним чином проаналізував усі доводи поданих на вирок місцевого суду апеляційних скарг засудженого та його захисника, на кожний з доводів, що в них містяться, дав повну та вичерпну відповідь.
Зокрема, предметом перевірки суду апеляційної інстанції окрім інших доводів сторони захисту, були і твердження про те, що суд першої інстанції не допитав свідка ОСОБА_12 , який був безпосереднім очевидцем злочину та здав в ломбард телефон потерпілого. Так, судом апеляційної інстанції було допитано вказаного свідка, який змінив свої показання, які він давав під час досудового розслідування та вказав, що він був очевидцем подій і телефон ОСОБА_7 у потерпілого не брав і йому не передавав. Проте, вказані показання були відхилені апеляційним судом як неправдиві і дані з метою полегшення становища ОСОБА_7 . Суд послався на те, що даний свідок та ОСОБА_7 тривалий час перебувають у слідчому ізоляторі та між ними встановлений зв'язок та спілкування. З вказаними висновками суду погоджується і колегія суддів.
Окрім того, апеляційним судом були перевіренні та обґрунтовано з відповідною мотивацією спростовані доводи сторони захисту про те, що судом першої інстанції безпосередньо не досліджувалося дані про встановлення програмного забезпечення мобільного телефону потерпілого, яке автоматично фотографує особу, яка намагається розблокувати телефон та безпідставно покладено в основу обвинувального вироку.
Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст.ст. 50, 65, 71 КК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 травня 2018 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 грудня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3