Справа № 140/1339/19
Провадження № 33/801/619/2019
Категорія: 147
Головуючий у суді 1-ї інстанції Царапора О. П.
Доповідач: Сопрун В. В.
24 липня 2019 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі судді Сопруна В.В.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 18 червня 2019 року,
16 травня 2019 року о 09-10 год на автодорозі Р-36 1км+300 м, ОСОБА_1 керував транспортним засобом MAN T6X 18.440 д/н НОМЕР_1 буксируючи причіп BODEX KIS 3B д/н НОМЕР_2 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу «Драгер» Алкотест» 6810 в присутності двох свідків. Результат тесту 0,40 проміле.
Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, чим порушив вимоги п.2.9а ПДР України.
Постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 18 червня 2019 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 10200 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 384,20 грн на користь держави.
Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою, суд першої інстанції порушив вимоги ст.268 КУпАП право на захист, безпідставно розглянув справу у його та адвоката відсутність. Крім того, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, оскільки не врахував, що для притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, необхідна наявність однієї з альтернативних правопорушень, відповідальність за які передбачена цією статтею. Просив оскаржувану постанову суду скасувати та закрити провадження у справі.
В судове засідання призначене на 24 липня 2019 року правопорушник ОСОБА_1 та його адвокат Майструк Н.Р. не з'явились, повідомлялись про дату та час розгляду апеляційної скарги належним чином, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. За таких обставин, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, сформованої у справі «Пономарьов проти України», де зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження та що заявник має сприяти розгляду справи, оскільки він є найбільш зацікавленим в її розгляді та враховуючи те, що саме ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції, тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у його відсутність.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положення ч.1 ст.130 КУпАП вказують на притягнення особи до адміністративної відповідальності за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортними засобами особі, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пункт 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР України) передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
У п. 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.2.9(а) ПДР України водієві забороняється керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції загалом дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за порушення ним п. 2.9а Правил, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами, а зміст постанови відповідає вимогам ст. ст. 283, 284 КУпАП.
Вина ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП у порушенні п. 2.9а ПДР знайшла підтвердження в ході апеляційного розгляду справи і підтверджується наступними доказами:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №203111 від 16 травня 2019 року, згідно якого 16 травня 2019 року о 09-10 год на автодорозі Р-36 1км+300 м, ОСОБА_1 керував транспортним засобом MAN T6X 18.440 д/н НОМЕР_1 буксируючи причіп BODEX KIS 3B д/н НОМЕР_2 в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння зі згоди водія у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу «Драгер» Алкотест» 6810 в присутності двох свідків. Результат тесту 0,40 % проміле, чим порушив п.2.9а ПДР (а.с.2-4);
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками, а саме різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння рук, не чітка вимова (а.с.5);
- направленням на огляд водія транспортного засобу, згідно якого ОСОБА_1 направлено до Немирівської ЦРЛ, однак він відмовився від огляду в лікарні, про що і зазначив в направленні, поставивши підпис (а.с.6).
Крім того, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №203111 від 16 травня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 підписав вказаний протокол, був ознайомлений з правами та обов'язками, передбаченими ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП, зокрема в графі пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 зазначив, що «Вчора вживав спиртне 200 грам, з протоколом згоден, двічі продував драгер, результат показав 0,40%».
Твердження апелянта про те, що результати приладу газоаналізатора Драгер «Алкотест 6810» не можна вважати належним доказом, апеляційний суд розцінює як такі, які не ґрунтуються на законі.
Вказаний виріб був зареєстрований в Україні згідно Порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення, затверджений Постановою КМУ від 09 листопада 2004 року №1497, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію №7261/2007 від 10 лютого 2010 року, термін дії до 10 лютого 2015 року.
Відповідно до роз'яснень наданих ДП «Український медичний центр сертифікації» №45 від 18 січня 2018 року включення, газоаналізатора Драгер «Алкотест 6810» у реєстр медичної техніки та виробів медичного призначення означало можливість його ввезення на митну територію України та введення їх у експлуатацію (початок використання), закінчення ж терміну дії свідоцтва означало припинення можливості їх ввезення та введенню в експлуатацію, але не впливало на вироби, які вже були введені у експлуатацію.
З огляду на вищевикладене, використання медичних виробів газоаналізатора Драгер «Алкотест 6810», які були завезені та реалізовані на території України та введені в експлуатацію користувачем протягом терміну дії Свідоцтва та знаходження його у реєстрі медичної техніки та виробів медичного призначення у період з 10 лютого 2010 року по 10 лютого 2015 року, є законним.
Доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на необґрунтованість прийнятої у справі постанови щодо визнання апелянта винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Посилання апелянта на те, що працівниками поліції не було дотримано порядку проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, суд розцінює, як спосіб уникнення правопорушника від адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.
Крім того, ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) скаржник не надав.
Таким чином, доводи, що наведені в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та зібраними доказами.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для його учасників.
Застосований судом першої інстанції до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що вимоги статті 268 КпАП України судом першої інстанції не були порушені, оскільки ОСОБА_1 неодноразово належним чином було повідомлено про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення .
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності повинна добросовісно використовувати надані їй процесуальні права, не зловживати ними та зобов'язана демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.
Європейський суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник (зацікавлена особа) зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не знайшов підтвердження стосовно доводів апелянта щодо порушення його процесуальних прав при розгляді справи судом першої інстанції.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди уповноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 9 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі "Шабельника проти України" від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Судом першої інстанції під час розгляду справи вимоги ст. 280 КУпАП дотримано, докази перевірено на їх допустимість та належність відповідно до ст.252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для її вирішення, судом з наведенням відповідних мотивів встановлено, правильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, з огляду на що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.294 КУпАП, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 18 червня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП залишити без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Вінницького апеляційного суду: /підпис/ В. В. Сопрун
Згідно з оригіналом: В.В. Сопрун