Справа № 750/2414/17
Провадження № 2-а/750/187/19
24 липня 2019 року м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:
судді Карапута Л.В.,
секретаря Пишенко М.М.,
за участі представника позивача Зазимко А.О. , представника відповідачів Семиразума Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії,
третя особа: ОСОБА_2 ,
У березні 2017 року Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України звернулося до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, третя особа: ОСОБА_2 , з вимогами: зобов'язати відповідача закінчити згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження ВП №53388624 від 10 лютого 2017 року № 52603048 та скасувати п. 3 постанови ВП №53388624 від 10 лютого 2017 року, щодо стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 12800,00 грн.
В обґрунтування позову Управління ПФУ зазначило, що добровільно виконало судове рішення щодо перерахунку пенсії ОСОБА_2 до відкриття виконавчого провадження, що, на його думку, є підставою для звільнення від сплати виконавчого збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом приєднання окремих органів Пенсійного фонду України.
11.06.2019 року припинило свою діяльність Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України. Відповідно до переліку територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізовуються шляхом приєднання, Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України приєднується до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Судом замінено Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України на Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Судом залучено в якості співвідповідача Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав.
Представник відповідачів просив відмовити в задоволенні позову, оскільки пенсія стягувачем отримується в меншому розмірі аніж зазначено в рішенні суду, яке знаходиться на виконанні.
Третя особа ОСОБА_2 подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, просила відмовити в задоволенні позову.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Судом встановлено, що постановою від 10 лютого 2017 року ВП № 53388624 державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 750/6822/16-а, виданого Деснянський районним судом міста Чернігова 31 жовтня 2016 року, про зобов'язання позивача перерахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну службу» у розмірі 15080 грн, починаючи з 16 червня 2016 року.
Тією ж постановою державний виконавець стягнув з боржника у виконавчому провадженні виконавчий збір в сумі 12800,00 грн. На підставі банківських документів (виписки з рахунку) було встановлено, що з 16 червня 2016 року ОСОБА_2 не перерахували і не виплатили пенсії у розмірі 15080 грн. відповідно до судового рішення у справі № 750/6822/16-а.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 26 Закону № 1404-VIII (у редакції, яка діяла на час виникнення спору) виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Відповідно до частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; <…> 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» <…>.
За частиною дев'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1403-VIII відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.
Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з частиною третьою статті 181 КАС відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Норми аналогічного змісту містить стаття 287 КАС у чинній редакції (частини перша, третя).
Таким чином, суд приходить до висновку, що за нормами положень статей 26, 27 Закону № 1404-VIII в аспекті спірних правовідносин, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов'язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню.
Разом з тим, у Законі № 1404-VIII передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується (частина п'ята статті 27), а також умову, за якої виконавчий збір не підлягає стягненню (якщо відсутні визначені законом підстави для звільнення від його сплати).
В останньому випадку йдеться про частину дев'яту статті 27 Закону № 1404-VIII, за якою виконавчий збір не стягується, якщо рішення виконано до того, як відкрито виконавче провадження.
Питання про закінчення виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору (постанова про стягнення якого є окремим виконавчим документом) державний виконавець вирішує під час виконавчого провадження, якщо з'ясує, що для цього є відповідні підстави.
З огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, з яких виник цей спір, тому на дату відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 750/6822/16-а, виданого Деснянський районним судом міста Чернігова 31 жовтня 2016 року, у державного виконавця не було законних підстав для того, щоб не вирішувати/не зазначати у постанові про відкриття виконавчого провадження питання про стягнення виконавчого збору за вказаним виконавчим документом, а тому в частині вимоги про скасування пункту 3 постанови ВП №53388624 від 10.02.2017 про стягнення виконавчого збору у розмірі 12800 грн. 00 коп., слід відмовити.
Разом з тим, позивач заявив позовну вимогу - зобов'язати відповідача закінчити згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIIIвиконавче провадження ВП №53388624 від 10 лютого 2017 року, яке розпочате відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження.
При цьому, суд не може прийняти до уваги посилання представника відповідача про неналежне виконання позивачем судового рішення щодо перерахунку пенсії ОСОБА_2 (у справі № 750/6822/16-а), яке ґрунтується на банківській виписці щодо особового рахунку ОСОБА_2 за період з 01 жовтня 2016 року по 15 травня 2017 року, на підставі цього документа стягувач ( ОСОБА_2 ) отримувала пенсію у меншому розмірі, аніж зазначено в судовому рішенні, за яким видано виконавчий документ.
Водночас, суд констатує, що пенсія є періодичним платежем, виплата якої не обмежена у часі. Вирішуючи питання про зобов'язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі суд, який видав виконавчий лист, не обмежив орган, відповідальний за здійснення їх нарахування їх виплати, певним часовим проміжком. Аналогічна правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 08.07.2014 у справі № 21-222а14.
Крім того, Управлінням ПФУ було виконано постанову Деснянського районного суду м. Чернігова у справі №750/6822/16-а 31.10.2016 року, оскільки такий перерахунок відбувся на підставі розпорядження №190429 від 13 жовтня 2016 року та протоколу від 20 жовтня 2016 року, з якого вбачається сума доплати 28021 грн. 16 коп., а виплата пенсії - 12 листопада 2016 року.
Листом управління від 21.10.2016 №18509/06 було повідомлено відповідача про виконання судового рішення - згідно довідки від 16.06.2016 №03-36/974, яка надавалась ОСОБА_2 , сума доплати 28021 грн. 16 коп. була нарахована та виплачена у листопада 2016 року. Таким чином, позивачем вчинені всі дії щодо виконання судового рішення в добровільному порядку до отримання постанови про відкриття виконавчого провадження.
Крім того, стосовно правомірності/обґрунтованості дій Управління ПФУ слід звернути увагу на законодавчі обмеження щодо розмірів пенсії окремих категорій осіб, встановлені у статті 27 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-XIV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В резолютивній частині рішення по справі №750/6822/16-а від 04.08.2016 не зобов'язано управління виплачувати ОСОБА_2 пенсію без обмеження. Сам факт виплати пенсії у меншому розмірі, якщо для цього були законні підстави, не може свідчити про невиконання/неналежне виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Окрім того, суд перевіривши матеріали виконавчого провадження, зазначає, що у виконавчому провадженні ВП №№53388624 відсутній факт примусового стягнення суми боргу з боржника; під час розгляду справи відповідачем не надано доказів вжиття заходів примусового виконання рішення та вчинення відповідних виконавчих дій.
Проте, суд приходить до висновку, що вимога позивача щодо зобов'язання відповідача закінчити виконавче провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» відноситься до компетенції державної виконавчої служби та відповідно до ч. 3 ст. 17 КАС України не належить до компетенції адміністративного суду, оскільки суд не наділений повноваженнями зобов'язувати відповідний орган державної виконавчої служби, безпосередньо дії чи бездіяльність якого позивачем не оскаржуються, приймати постанови про закінчення виконавчого провадження (аналогічна правова позиція викладена Київським апеляційним адміністративним судом у справі № 751/880/17). За таких підстав в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-
в задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії, третя особа - ОСОБА_2 , відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Карапута Л.В.