Іменем України
23 липня 2019 року
Київ
справа №813/6014/15
адміністративне провадження №К/9901/14962/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Кухар Н.А. від 21 січня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Пліша М.А., Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В. від 18 квітня 2016 року,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта банк», відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) № 006-13110-130215 від 13 лютого 2015 року укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 , оформлене листом № 8821/2310 від 23 вересня 2015 року;
- зобов'язати відповідача надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо збільшення розміру суми, яка підлягає виплаті за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_1 як вкладнику ПАТ «Дельта Банк» на 134 322,53 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач, з посиланням на норми статей 3, 4, 11, 12, 26, 27, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статей 1058, 1059 та 1062 Цивільного кодексу України, вказує на протиправність бездіяльності відповідачів та відсутність підстав визнавати договір банківського вкладу (депозиту) № 006-13110-130215 від 13 лютого 2015 року нікчемним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , яким перераховано кошти на рахунок позивача, має право вільно розпоряджатись коштами, які є його власністю. Суд дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів, що дії останнього щодо перерахунку коштів з власного банківського рахунку на рахунок іншої фізичної особи суперечать закону. Таким чином, доводи відповідача, щодо нікчемності договору банківського вкладу з мотивів перерахування коштів на рахунок позивача іншою фізичною особою, не ґрунтуються на нормах законодавства. Крім того, відповідачем не надано доказів наявності інших підстав визначених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», внаслідок яких правочин позивача з ПАТ «Дельта Банк» є нікчемним.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково, зокрема: зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) № 006-13110-130215 від 13 лютого 2015 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, визнаючи протиправним та скасовуючи рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) № 006-13110-130215 від 13 лютого 2015 року, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року, поза увагою залишив ту обставину, що до вказаного наказу внесено зміни наказом № 836 від 22 вересня 2015 року щодо незастосування наслідків нікчемності договорів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 року та постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року в частині задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційну скаргу подано 16 травня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/6014/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 813/6014/15 суддею Верховного Суду Берназюком Я.О.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13 лютого 2015 року між ПАТ Дельта Банк та ОСОБА_1 укладено договір № 006-13110-130215 банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США.
Відповідно до пункту 1.2 договору сума вкладу складає 5000.00 (п'ять тисяч доларів США 00 центів).
Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору № 006-13110-130215 від 13 лютого 2015 року пункт 1.8 вказаного договору викладено в наступній редакції: зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого у банку, або шляхом перерахування з відкритого у банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору.
Відповідно до платіжного доручення від 13 лютого 2015 року кошти у сумі 5000 доларів США надійшли на рахунок позивача шляхом перерахування з банківського рахунку ОСОБА_2 відкритого в ПАТ «Дельта Банк».
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк2.
Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В.
На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 11 червня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» починає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 03 березня 2015 року включно та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки).
Відповідно до протоколу засіданні Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» призначеної наказом від 29 травня 2015 року № 408 та наказу від 16вересня 2015 року № 813, застосовано наслідки нікчемності догорів банківського вкладу (депозиту) згідно з додатком та, зокрема, договір банківського вкладу (депозиту) від 13 лютого 2015 року № 006-13110-130215.
Листом від 23 вересня 2015 року позивача повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 13 лютого 2015 року № 006-13110-130215.
Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк», визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що у силу статті 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України видає обов'язкові для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб акти, відтак, постанова Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою, зокрема, встановлено заборону банку щодо проведення будь-яких операцій, результатом яких може стати збільшення гарантованої суми відшкодування за вкладами, також є обов'язковою до виконання всіма суб'єктами. Крім того, Правилами обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» встановлено, що зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи не допускається. Таким чином, перерахування коштів на рахунок позивача з рахунку третьої особи суперечить вимогам вищезгаданої постанови та правилам.
Від позивача відзиву або заперечення на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року, якою частково скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 року, відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Отже, Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_1 , відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу № 006-13110-130215 від 13 лютого 2015 року, знаходилась сума 5000 доларів США.
Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані шляхом перерахування із рахунку ОСОБА_2 у ПАТ «Дельта Банк», що підтверджується випискою з рахунку.
Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.
Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).
Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.
Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.
Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стосовно доводів скаржника щодо того, що перерахування коштів на рахунок позивача з рахунку третьої особи суперечить вимогам Правил № 14, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4452-VI вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Частиною першою статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з положеннями частини першої статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, зарахування коштів з рахунку однієї особи на банківський рахунок іншої не суперечить законодавству України, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» укладена додаткова угода № 1 до договору банківського вкладу (депозиту) № 006-13110-130215 від 13 лютого 2015 року , згідно якої сторони домовились викласти пункт 1.8 договору в такій редакції «зарахування вкладнику на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку у день укладення сторонами цього договору».
Колегія суддів також враховує правову позицію що висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 квітня 2019 року у справі № 816/4666/15, відповідно до якої посилання Уповноваженої особи Фонду на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Дельта банк» як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту Правил (у редакції, чинній на час укладення договорів банківського вкладу) забороняли зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами чинного законодавства або продуктами банку. За таких обставин укладення між банком і позивачем додаткової угоди № 1 про застосування пункту 1.8 до вказаних договорів в іншій редакції не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Дельта банк».
При цьому згідно з приписами пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Дельта банк» у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються Сторонами до взаємовідносин, які виникають/діють відповідно до договору, якщо в конкретному договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили протилежне. Враховуючи викладене, пріоритетну силу мають саме положення додаткових угод № 1, а не пункту 5.11 Правил.
Відтак, відсутні підстави вважати договір банківського вкладу № 006-13110-130215 від 13 лютого 2015 року нікчемним та застосовувати до нього наслідки нікчемності з огляду на внесення суми коштів на депозит шляхом перерахування з рахунку іншої особи, оскільки така можливість передбачена додатковою угодою № 1.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 823/5408/15, від 21 грудня 2018 року у справі № 826/27994/15.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу № 006-13110-130215 від 13 лютого 2015 року нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2016 року, якою частково скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2016 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко