Іменем України
24 липня 2019 року
м. Київ
справа №266/3680/16-а, адміністративне провадження №К/9901/23228/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в спрощеному провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017р. (судді - Компанієць І.Д., Сухарьок М.Г., Ястребова Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Маріуполя Донецької області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У вересні 2016р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо незастосування йому при призначенні пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2013-2015 роки; зобов'язати відповідача врахувати йому при призначенні пенсії за віком показник середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2013-2015 роки, з 28 липня 2016 року; зобов'язати управління пенсійного фонду здійснити перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2013-2015 роки, з 28 липня 2016 року.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що йому було здійснено не перерахунок, не перехід з одного виду пенсії на інший за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а перше призначення нового виду пенсії. Тому відповідач повинен врахувати положення частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме для визначення розміру пенсії враховувати середню заробітну плату (дохід), з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Тобто дії відповідача щодо застосування показника середньої заробітної плати за 2007 рік при обчисленні пенсії є неправомірними.
Постановою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14.12.2016р. позов задоволено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.
З рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим було помилково скасовано законне рішення суду першої інстанції.
Зокрема посилався на те, що при призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідачем було застосовано положення частини 3 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не частина 2 статті 40 цього Закону. Тобто було застосовано показник заробітної плати, який було враховано при призначенні попереднього виду пенсії (за вислугу років), а не за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (за віком).
Крім того посилався на неправильне застосування норм матеріального права, оскільки пенсію раніше було призначено відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення», який визначає умови призначення цього виду, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який лише визначає, що розмір пенсії визначається відповідно до норм цього Закону.
Заперечення на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до пункту «д» частини 1 статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 «д» Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 12.07.2005р. до 28.07.2016р.
Після досягнення 60 років позивач вважає що набув право на пенсію за віком на загальних підставах відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з чим 28.07.2016 р. звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до цього Закону.
Листом від 07.09.2016р. №12770/04 відповідач повідомив позивача, що відповідно до частини 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням змін, внесених Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», в редакції, що діяла на час звернення , переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Також повідомлено, що при переведені з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. (а.с.10)
Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за бажанням пенсіонера при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Суд дійшов висновку, що відповідач не надав будь-який доказів, які б свідчили про те, що позивач висловлював таке бажання.
Крім того, суд виходив з того, що в частині 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мова йде про переведення з одного виду пенсії на інший вид пенсії, які передбачені статтею 9 цього Закону (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), тому положення частини 3 статті 45 цього Закону в частині переведення з одного виду пенсії на інший до спірних відносин не підлягають застосуванню. В цьому випадку пенсія призначається із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Суд дійшов висновку, що позивачу було здійснено не перерахунок, не перехід з одного виду пенсії на інший за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а перше призначення нового виду пенсії. Тому відповідач повинен враховувати положення частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме для визначення розміру пенсії враховувати середню заробітну плату (дохід), з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач отримував пенсію за вислугу років, порядок призначення якої визначений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та звернувся до відповідача з заявою про переведення на пенсію за віком, яка не передбачає інший порядок призначення пенсії, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно було застосовано до спірних правовідносин положення частини 3 статті 45 цього Закону.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції безпідставно зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2013-2015 роки, з 28 липня 2016 року.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком норми Закону України «Про пенсійне забезпечення», були чинними. Цей закон не скасований Верховною Радою України, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.
Крім того, статтею 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років. Разом з тим, частина 3 статті 45 зазначеного Закону регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону України «Про пенсійне забезпечення», до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що, в свою чергу свідчить про наявність підстав для застосування показника середньої заробітної плати працівників зайнятих у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом у постановах від 18.01.2019р. у справі №562/557/17, від 07.02.2019р. у справі №33638/18, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.
Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Колегія суддів прийшла до висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції залишенню в силі, проте з мотивів, викладених в редакції даної постанови.
Керуючись статтями 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017р. - скасувати, а постанову Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14.12.2016р. - залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук