79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.07.2019 справа №914/769/19
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Сало О.А., розглянувши справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод»
до відповідача: Акціонерного товариства «Українська залізниця»
в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про: стягнення 4418414,67 грн.,
Представники:
позивача: Винник Р.О. (довіреність №40-21/5 від 14.01.2019р.);
відповідача: Плесканка О.В. (ордер на надання правової допомоги серії ЛВ №155336 від 27.05.2019р.),
18.04.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 4418414,67 грн.
23.04.2019р. Господарський суд постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 22.05.2019р.
20.05.2019р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№20646/19.
Представники сторін у підготовче засідання 22.05.2019р. з'явилися.
При цьому, представником позивача подано заяву №40-21/163 від 17.05.2019р. про збільшення розміру позовних вимог (зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№1343/19), яку ухвалою від 22.05.2019р. прийнято судом.
У підготовчому засіданні 22.05.2019р. оголошено перерву до 10.06.2019р.
27.05.2019р. від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№21992/19.
Після завершення перерви, у підготовче засідання 10.06.2019р. представники сторін з'явилися. При цьому, 10.06.2019р. позивачем подано до суду заяву №40-21/195 від 07.06.2019р. про збільшення розміру позовних вимог, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№1516/19.
10.06.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти заяву Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» №40-21/195 від 07.06.2019р. (вх.№1516/19 від 10.06.2019р.) про збільшення розміру позовних вимог; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 02.07.2019р.
Представники сторін у судове засідання 02.07.2019р. з розгляду спору по суті з'явилися, надали пояснення по суті спору. При цьому, 02.07.2019р. позивачем подано заяву щодо прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу та сум, які підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, яке зареєстроване відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№1785/19.
У судовому засіданні 02.07.2019р. оголошено перерву до 15.07.2019р.
03.07.2019р. позивачем подано до суду клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, яке зареєстроване відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№27145/19.
Після завершення перерви, у судове засідання 15.07.2019р. представники сторін з'явилися. При цьому, у судовому засіданні 15.07.2019р. представник позивача повідомив, що усі докази понесення позивачем судових витрат ним подано, в тому числі разом із клопотанням (вх.№27145/19 від 03.07.2019р.), а тому просив суд не розглядати клопотання (вх.№1785/19 від 02.07.2019р.) про прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат та здійснити розподіл судових витрат під час ухвалення рішення у цій справі.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
Позиція позивача:
Позивач з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості поставленого ним відповідачу товару, що виникло на підставі укладеного між сторонами договору поставки №СВР3-03-22-18-153/ю від 06.11.2018р., просить суд, з врахуванням прийнятих судом заяв про збільшення розміру позовних вимог, стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 4104000,00грн.
Крім того, позивачем нараховано 337427,40грн. пені, 56669,76грн. трьох процентів річних та 141289,66грн. інфляційних втрат.
Позиція відповідача:
Відповідач не заперечив позовні вимоги по суті. При цьому, відповідач просить зменшити належний до сплати розмір штрафних санкцій на 50% у зв'язку з тим, що строк прострочення оплати товару є незначний, а позивач не надав доказів наявності реальних збитків від прострочення відповідачем платежів.
За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив таке:
06.11.2018р. між Публічним акціонерним товариством «Кременчуцький сталеливарний завод» (надалі по тексту - «позивач», «постачальник») та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця», найменування якого в подальшому змінено на Акціонерне товариство «Українська залізниця», в особі відокремленого підрозділу Філія «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», найменування якого в подальшому змінено на Філія «Стрийський вагоноремонтний завод» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі по тексту - «відповідач», «покупець») укладено договір поставки №СВР3-03-22-18-153/ю (надалі по тексту - «Договір»), відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов'язується протягом 2018 року поставити покупцю товари, зазначені в Специфікації №1 (Додаток №1) до цього Договору, що є невід'ємною частиною Договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно з умовами Договору.
Ціна цього Договору становить 4104000,00грн., у тому числі ПДВ 20% - 684000,00грн. (п.3.1. Договору). Згідно зі Специфікацією №1, сторони погодили поставку товару загальною вартістю 4104000,00грн.
Згідно листа №2620 від 30.11.2018р., відповідач просив відвантажити у грудні 2018 року відповідно до Договору зазначений у Специфікації № 1 товар.
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, 03.12.2018р. позивач здійснив поставку відповідачеві товару, а саме: балка надресорна, рама бокова - код ДК 021:2015-34630000-2 частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу, кількістю 108 (сто вісім штук), визначеного у Специфікації №1 (разом надалі по тексту - «Товар»), загальною вартістю 4104000,00 грн., що також підтверджується накладною №КС3-0001207 від 03.12.2018р., залізничною накладною №43126283 від 03.12.2018р. та актом приймання-передачі товару №12 від 03.12.2018р.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру №КСЗ - 100492 від 03.12.2018р. на оплату вищевказаного товару. При цьому, податкову накладну №13/1 від 03.12.2018р. за господарською операцією з поставки Товару зареєстровано 22.12.2018р.
Проте, як зазначає позивач, відповідачем не здійснено оплату вищевказаного товару, внаслідок чого утворився борг.
З метою досудового врегулювання спору, 29.01.2019р. позивач надіслав відповідачеві претензію №4021/64 від 28.01.2019р. про сплату основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Зважаючи на викладене, з врахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог, позивач звернувся із позовом про стягнення 4104000,00грн. основного боргу. Крім того, позивачем нараховано 337427,40грн. пені, 56669,76грн. трьох процентів річних та 141289,66грн. інфляційних втрат.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з такого:
згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як встановлено судом, 06.11.2018р. між сторонами укладено Договір, відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов'язується протягом 2018 року поставити покупцю товари, зазначені в Специфікації №1 (Додаток №1) до цього Договору, що є невід'ємною частиною Договору, а покупець - прийняти і оплатити такі товари згідно з умовами Договору.
03.12.2018р. позивач здійснив поставку відповідачеві Товару, загальною вартістю 4104000,00 грн., що підтверджується накладною №КС3-0001207 від 03.12.2018р., залізничною накладною №43126283 від 03.12.2018р. та актом приймання-передавання товару №12 від 03.12.2018р.
Частиною 1 ст.691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2 ст.692 ЦК України).
Частина 1 ст.530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до п.4.2 Договору, відповідач здійснює оплату поставленого товару протягом 10 (десяти) банківських днів з дати отримання товару на підставі виставленого позивачем рахунку, але не раніше дати реєстрації податкової накладної. Датою отримання товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передавання.
Податкова накладна №13/1 від 03.12.2018р. за господарською операцією з постачання позивачем відповідачу Товару зареєстрована 22.12.2018р.
Згідно з ч.5 ст.254 ЦК України, Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Враховуючи наведене, зокрема те, що податкову накладну зареєстровано 22.12.2018р., тобто пізніше дати отримання відповідачем Товару, а також те, що 23.12.2018р. - вихідний день, то останній день строку, наданого відповідачу для здійснення оплати за поставлений позивачем Товар, був 24.12.2018р.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до пп.7.1.1.1 п.7.1. Договору, покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
З урахуванням п.30.1 ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з п.8.1 ст.8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, у встановлений Договором строк та станом на момент звернення до суду з даним позовом відповідач не сплатив вартість прийнятого Товару, внаслідок чого у відповідача виник борг у розмірі 4104000,00грн. Крім того, доказів оплати відповідачем вартості отриманого Товару сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.
Згідно з ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого Товару, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 4104000,00грн. основного боргу є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення.
Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору, а саме зобов'язання щодо оплати поставленого Товару, позивачем, з врахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог, нараховано 337427,40грн. пені.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
У відповідності до ч.1 ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.
Згідно з ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 ст.549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Приписами ч.1 ст.612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п.8.2. Договору, у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення включаючи день оплати.
Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що такий здійснено позивачем вірно, а тому, враховуючи вищевказане, заявлені позовні вимоги, з врахування заяв про збільшення розміру таких, про стягнення з відповідача на користь позивача 337427,40грн. пені є підставними та обґрунтованими.
При цьому, суд, розглянувши заяву про зменшення розміру неустойки на 50%, викладену у відзиві на позовну заяву (вх.№20646/19 від 20.05.2019р.), зазначає наступне:
подану заяву відповідач обґрунтовує тим, що строк прострочення оплати Товару незначний, а доказів наявності збитків від такого прострочення відповідачем не подано.
Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч.3 ст.551 ЦК України.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Суд враховає правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013р. про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в п.18 постанови від 19.03.2019р. у справі № 910/3652/18).
Суд звертає увагу на таке:
1) прострочення виконання відповідачем зобов'язань, яке є значним, оскільки з моменту виникнення відповідного грошового зобов'язання до моменту ухвалення цього рішення пройшло 202 календарних дня;
2) ступінь виконання відповідачем зобов'язань та його поведінку, зокрема, на те, що оплату Товару відповідачем станом на момент ухвалення цього рішення не здійснено в повному обсязі. Крім того, відповідь на надіслану з метою досудового врегулювання спору позивачем претензію відповідачем не було надано та в матеріалах справи відсутні й сторонами не подано доказів вжиття відповідачем заходів до виконання зобов'язання щодо оплати Товару. При цьому, в матеріалах справи відсутні та сторонами не заперечується, що відповідачем не вчинено будь-яких дій, спрямованих на добровільне усунення порушення умов Договору щодо оплати Товару. Також, в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які б унеможливлювали чи ускладнювали для відповідача виконання його обов'язку за Договором;
3) відсутність в матеріалах справи, а також те, що сторонами не подано будь-яких доказів наявності причини (причин) неналежного виконання та невиконання відповідачем, передбачених умовами Договору, зобов'язань;
4) відсутність можливості оцінити майновий стан обох сторін з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, підтверджуючих такий стан позивача (при цьому, судом враховано те, що відповідно до консолідованого звіту про власний капітал відповідача, розмір такого станом на 31.12.2018р. становив 210117926) та відсутність доказів неспівмірності розміру відповідальності відповідача в порівнянні із спричиненими позивачу невиконанням Договору збитками, а також на те, що від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів;
5) те, що грошові суми, які позивач просить стягнути з відповідача, як неустойку за порушення останнім виконання зобов'язань, та, які у сумі становлять 8% (337427,40/4104000=0,082219152?0,08) від суми вартості Товару, зобов'язання щодо оплати якого виникли на підставі Договору, не є надмірними, а тому можливість стягнення таких не змінює дійсне правове призначення неустойки.
Крім того, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Застосований позивачем за неналежне виконання відповідачем умов Договору розмір штрафних санкцій, а саме пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, погоджений сторонами при укладенні Договору. Вказаний договір на момент розгляду справи не визнаний судом недійсним, зокрема в частині відповідальності сторін за неналежне виконання його умов, а також відсутні докази внесення змін до нього сторонами.
Оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, враховуючи зазначене вище, а також те, що відповідачем жодним чином не підтверджено наявність підстав для зменшення розміру неустойки, а в матеріалах справи такі докази відсутні, даний випадок не є винятковим, а тому, зважаючи на інтереси обох сторін, а також те, що норми чинного законодавства про зменшення розміру штрафних санкцій не є імперативними та застосовуються за визначених вище умов на розсуд суду, підстави для зменшення розміру неустойки відсутні.
Враховуючи наведене, заявлені позовні вимоги, з врахуванням заяв про збільшення розміру таких, про стягнення з відповідача на користь позивача 337427,40грн. пені підлягають задоволенню повністю.
Також, позивач, з врахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь 56669,76грн. трьох процентів річних та 141289,66грн. інфляційних втрат.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат за заявлені періоди суд встановив, що такий здійснено вірно, а тому заявлені позовні вимоги, з врахуванням заяв про збільшення розміру таких, про стягнення з відповідача на користь позивача 56669,76грн. трьох процентів річних та 141289,66грн. інфляційних втрат є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивачем за подання позову у цій справі, з врахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог, сплачено судовий збір у розмірі 69590,80грн., що підтверджується платіжними дорученнями №34942 від 04.04.2019р. на суму 66726,22грн., №36644 від 17.05.2019р. на суму 2657,66грн. та №37458 від 06.06.2019р. на суму 206,92грн.
Крім того, позивачем зазначено про понесення ним 48816,71грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме:
- 40000,00грн. витрат на професійну правничу допомогу,;
- 8816,71грн., що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (проїзд до місця судового розгляду справи та на винайм житла).
Частиною 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст. 126 ГПК України).
У відзиві на позовну заяву (вх.№20646/19 від 20.05.2019р.), відповідач зазначив, що розмір витрат на правову допомогу у розмірі 30000,00грн. є неспівмірним, оскільки дана позовна заява є аналогічною позовній заяві у справі №914/375/19, крім того, згідно даних офіційного сайту позивача, представник позивача Винник ОСОБА_1 є в.о. директора по кадрам і побуту позивача, а тому просить зменшити розмір таких витрат до 5000,00 грн.
Розглянувши подане відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, суд зазначає наступне:
відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 126 ГПК України).
Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Пунктом 2.4. укладеного 24.01.2018р. між позивачем та його представником договору про надання правової допомоги адвокатом (надалі по тексту - «Договір про надання правової допомоги») передбачено обов'язок позивача сплатити його представнику гонорар в розмірі та на умовах, визначених договором.
Відповідно до п.3.1. Договору про надання правової допомоги, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 4500 грн. (чотири тисячі п'ятсот гривень). Оплата правової допомоги з виконання окремих (разових) доручень клієнта визначається прейскурантом цін на правову допомогу, з яким клієнт ознайомлений при укладенні цього договору (п.3.2. Договору про надання правової допомоги).
Додаток №2 до Договору про надання правової допомоги, в якому сторони погодили прейскурант цін на послуги з надання професійної правової допомоги адвокатом в господарських справах, який діє з 01.01.2019 р.
Угодою від 16.01.2019р. (з врахуванням змін, внесених угодою від 19.04.2019р.) до Договору про надання правової допомоги, позивач та його представник погодили, що остаточна вартість професійної правничої допомоги адвоката, яка була надана клієнту на стадії досудового врегулювання спору та буде надана адвокатом під час судового розгляду в Господарському суді Львівської області визначається за прейскурантом цін до основного договору в редакції від 28.12.2018р. (введеній в дію з 01.01.2019р.) і на дату укладення цієї угоди складає 40000,00грн. з урахування податків, зборів, інших обов'язкових платежів та без врахування сум, які підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з п.3.5. Договору про надання правової допомоги, фактичні витрати адвоката на ведення справи чи виконання іншого доручення клієнта відшкодовуються окремо і до суми гонорару не входять. Для покриття фактичних витрат адвоката, пов'язаних з наданням правової допомоги, клієнт оплачує усі погодженні та документально підтверджені витрати адвоката не пізніше 3 днів з дати отримання повідомлення адвоката про відшкодування понесених витрат.
Згідно ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до акту приймання-передавання наданих послуг від 03.07.2019р. до Договору про надання правової допомоги, який містить детальний опис наданих послуг, представником позивача, з врахуванням прейскуранта цін до Договору про надання правової допомоги, надано позивачу послуги з професійної правничої допомоги, загальна вартість яких становить 40000,00грн. Крім того, відповідно до вказаного акту, загальна сума витрат представника на проїзд та винайм житла, котра підлягає сплаті позивачем його представнику в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги становить 8816,71грн. Також, позивачем разом із заявою (вх.№1785/19 від 02.07.2019р.) подано окремий документ в якому міститься детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) по справі, вартість яких ідентична зазначеній вище.
Проте, як доказ понесення вищевказаних витрат в частині оплати послуг з професійної правничої допомоги позивачем надано платіжне доручення №37066 від 30.05.2019р. на суму 22000,00грн.; в частині витрат представника на проїзд та винайм житла на загальну суму 8799,71грн. а саме, квитанції до прибуткових касових ордерів №192 від 21.05.2019р. про оплату проживання з 21.05.2019 по 22.05.2019р. на суму 1400,00грн., №243 від 09.06.2019р. про оплату проживання з 09.06.2019р. по 10.06.2019р. на суму 1400,00грн., №263 від 01.07.2019р. про оплату проживання з 01.07.2019 по 02.07.2019р. на суму 1400,00грн., посадочні документи від 20.05.2019р. на суму 840,14грн. та 794,03грн., від 08.06.2019р. на суму 1110,64грн. та 1019,76грн., від 14.06.2019р. на суму 835,14грн.
Враховуючи наведене, позивачем надано докази понесення судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, в загальному розмірі 30799,71грн. (22000+8799,71=30799,71) із заявлених 48816,71грн. При цьому, як усно зазначено представником позивача в судовому засіданні 15.07.2019р., позивачем подано до суду докази понесення ним усіх судових витрат. Разом з тим, платіжний документ на суму 18 000 грн., як доказ понесення витрат в частині оплати послуг з професійної правничої допомоги, в матеріалах справи відсутній.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд звертає увагу, зокрема, на таке:
- вищевказані витрати пов'язані з розглядом цієї справи;
- розмір витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката та докази понесення яких надано позивачем, є обґрунтованим та співмірним з ціною позову, оскільки загальна сума таких, становить 2% (30799,71 /4639386,82= 0,007504803 ?0,02) від ціни позову;
- розмір витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, є співмірним, з обсягом та складністю наданих адвокатом послуг, в тому числі щодо здійснення розрахунку заявлених до стягнення сум під час подання позову та заяв про збільшення розміру позовних вимог, а також співмірним з часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, в тому числі на проїзд до Господарського суду Львівської області для участі в судових засіданнях, у яких участь позивача було визнана обов'язковою, а також на підготовку відповідних документів;
- в матеріалах справи відсутні та сторонами не подано доказів вчинення відповідачем дій щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду цієї справи;
- перебування в трудових відносинах представника позивача з позивачем не вказує на відсутність обов'язку у позивача здійснити оплату вартості наданих представником, як адвокатом, послуг;
Враховуючи вищенаведене, заявлені позивачем витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, докази понесення яких надано позивачем, у загальному розмірі 30799,71грн., є такими, що відповідають критерію розумності їхнього розміру та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Отже, судові витрати у загальному розмірі 100390,51грн., з яких 69590,80грн. - сплачений судовий збір та 30799,71грн. - витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, підлягають покладенню на відповідача, без зменшення розміру таких.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: 82400, Львівська область, місто Стрий, вулиця Зубенка, будинок 2; ідентифікаційний код: 40123439) на користь Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» (місцезнаходження: 39621, Полтавська область, місто Кременчук, вулиця Івана Приходька, будинок 141; ідентифікаційний код: 05756783) 4104000,00грн. основного боргу, 337427,40грн. пені, 56669,76грн. трьох процентів річних, 141289,66грн. інфляційних втрат та 100390,51грн. судових витрат.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено та підписано 23.07.2019р.
Суддя Король М.Р.