ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
22.07.2019Справа № 910/9362/19
Суддя Господарського суду міста Києва Данилова М.В., розглянувши матеріали за позовом Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації на прилюдних торгах, -
16 липня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 16.07.2019 року до ОСОБА_1 (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку в рахунок часткового погашення заборгованості, за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 24-12/202 від 05.09.2007р. звернути стягнення на предмет іпотеки - об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 521855980000 - а саме, нежилі приміщення з №1 по №9, 30% балкону (групи приміщень НОМЕР_1) (колишня квартира № НОМЕР_1) в літері А, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , шляхом реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Дослідивши дану позовну заяву з доданими до неї матеріалами, суд дійшов до висновку про відмову у відкритті провадження у справі з огляду на наступне.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» посилається на те, що 05.09.2007р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником щодо всіх прав та обов'язків якого є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк») та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕДИЧНО ЛІКУВАЛЬНИЙ ЦЕНТР ХЕЛСІ» укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 24-12/202 (надалі - Кредитний договір). Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язався надавати Боржнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а Боржник зобов'язався погашати кредит, сплачувати відсотки, комісії, інші платежі та виконувати інші зобов'язання.
Відповідно до умов Кредитного договору Банком було надано ТОВ «МЕДИЧНО ЛІКУВАЛЬНИЙ ЦЕНТР ХЕЛСІ» грошові кошти окремими частинами в межах максимального ліміту заборгованості 452 871 доларів США, сплатою 13, 5 % річних та з кінцевим терміном повернення коштів не пізніше 04.09.2012р.
04.03.2008р. між Банком та Боржником було укладено Додаткову угоду № 2 до вказаного Кредитного договору, відповідно до умов якої було збільшено розмір максимального ліміту заборгованості до 704 905 доларів США, а 25.03.2008р. було укладено Додаткову угоду № 3, якою було змінено тарифи на послуги банку, пов'язані з наданням кредиту.
З 2009 року Боржник припинив виконувати свої зобов'язання за Кредитним договором, надані кредитні кошти не повертав, проценти за користування кредитом не сплачував, у зв'язку з чим, позивач змушений був вживати визначені законом та Кредитним договором дії щодо захисту своїх порушених прав.
Зокрема, у 2009 році позивач звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням вказаного суду № 1478/09 від 25.12.2009р. було задоволено позов та солідарно стягнуто з Боржника та ОСОБА_2 (фінансового поручителя) заборгованість по Кредитному договору станом на 14.10.2009 року в сумі 3 853 247,03 грн. Проте, як зазначає позивач, вказане третейське рішення станом на сьогоднішній день не виконано ні в добровільному, ні в примусовому порядку.
Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між позивачем та ОСОБА_3 було укладено Іпотечний договір № 02-10/2982, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. 05.09.2007р. за реєстровим № 5103, за умовами якого в іпотеку Банку передано нерухоме майно, а саме трикімнатну квартиру № НОМЕР_1 (НОМЕР_1) , загальною площею 124,00 ( сто двадцять чотири цілих ) квадратних метра, житловою площею 64,70 (шістдесят чотири цілих сім десятих) квадратних метра, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (сорок шість дріб два) та належала іпотекодавцю на праві приватної власності.
04.03.2008р. між позивачем та іпотекодавцем було укладено Договір про внесення змін до Іпотечного договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., за реєстровим № 1967.
В 2013 року ОСОБА_3 звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Банку про розірвання Іпотечного договору.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.05.2014р. в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11.09.2014р. вказане рішення суду першої інстанції було скасовано та постановлено нове, яким позовну заяву ОСОБА_3 задоволено, Іпотечний договір № 02-10/2982 від 05.09.2007р. розірвано, припинено обтяження іпотекою нерухомого майна, а саме - квартири № НОМЕР_1, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.12.2014р. касаційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк» було задоволено, рішення Апеляційного суду м. Києва від 11.09.52014р. скасовано, залишено в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 21.05.2014р.
При цьому, позивач зазначає, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, колишня квартира НОМЕР_1 , зареєстрована як об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 521855980000 - а саме, нежилі приміщення з № 1 по № 9, 30% балкону (групи приміщень № НОМЕР_1) (колишня квартира № НОМЕР_1) в літері А, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , новим власником даного майна вказано ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 01.12.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П. та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 8378.
Згідно Висновку експерта № 02/06-19 від 06.06.2019р., нежитлове приміщення з №1 по №9, 30% балкону (групи приміщень № НОМЕР_1) розташовані за адресою АДРЕСА_1 є одним і тим самим приміщенням з квартирою № НОМЕР_1 , загальною площею 124,00 квадратних метри, розташованою за адресою АДРЕСА_1 , яка була передана в іпотеку АТ «Укрсоцбанк» на підставі іпотечного договору № 02-10/2982 від 05.09.2007р., укладеного між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 .
З огляду на вищевикладене, АТ «УКРСОЦБАНК» пред'являє свої позовні вимоги до нового власника предмета іпотеки - ОСОБА_1 , відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України, визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Частиною третьою статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Як вбачається зі змісту рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 р. №9-зп слідує, що не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Статтею 125 Конституції України встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно із ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Відповідачем за вказаною позовною заявою визначено: Фізичну особу - ОСОБА_1 , як нового власника майна (нежилих приміщень з №1 по №9, 30% балкону (групи приміщень № НОМЕР_1) (колишня квартира № НОМЕР_1) в літері А, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ) на підставі договору купівлі-продажу. З викладеного вище слідує, що відповідачем виступає саме фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Отже суб'єктний склад правовідносин, що підпадають під юрисдикцію господарських судів у даному випадку обмежений юридичними особами та фізичними особами-підприємцями, в тому числі і за договорами, укладеними для забезпечення виконання зобов'язань.
Як встановлено судом, відповідач (власник оспорюваного майна) не є фізичною особою-підприємцем та не є стороною ані основного кредитного договору, ані іпотечного договору, тому даний спір не належить до юрисдикції господарських судів, а відноситься до юрисдикції місцевого загального суду.
Отже, спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Відтак, враховуючи ту обставину, що відповідачем є фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, а також те, що однією стороною як правочину, укладеного для забезпечення виконання зобов'язання так і самого зобов'язання є фізична особа без статусу суб'єкта підприємницької діяльності, з огляду на зміст ст.ст. 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в господарських судах.
З урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що вказаний спір віднесений до юрисдикції загальних судів.
Дійшовши висновку про відмову у прийнятті позовної заяви суд приймає до уваги те, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права. В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 р. у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 р. у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Здійснення правосуддя судом, встановленим законом, поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом норм, що регулюють його діяльність. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20 липня 2006 року). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Занд проти Австрії", Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Відмова господарського суду в прийнятті даної позовної заяви не суперечить ч. 3 ст.124 Конституції України, оскільки це не позбавляє позивача права на захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів у спосіб і в порядку, встановленому Конституцією України та законами України, зокрема подання відповідної позовної заяви до суду іншої юрисдикції в порядку цивільного судочинства з врахуванням суб'єктного складу сторін.
Згідно із ч. 3 ст. 175 ГПК України про відмову у відкритті провадження у справі, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви, постановлюється ухвала. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановляння в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.
Зважаючи на вказане, виходячи з аналізу суб'єктного складу, надаючи правову оцінку позову, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
При цьому, згідно з п. 6 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Приписами ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Сторонами в цивільному процесі у відповідності до ч. 2 ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Отже, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Також, суд зазначає, що подані позивачем разом з позовною заявою клопотання б/н від 16.07.2019 року про витребування доказів та заява б/н від 16.07.2019 року про забезпечення позову не розглядаються судом, у зв'язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Окрім того, відповідно ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 254 ГПК України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Таким чином, якщо позивач незгоден з процесуальним рішенням судді він у відповідності до чинного законодавства має право оскаржити таке рішення в апеляційному порядку.
Керуючись ст.ст. 4, 20, 175, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Відмовити у відкритті провадження у справі № 910/9362/19 за позовною заявою б/н від 16.07.2019 року Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації на прилюдних торгах.
2. Позовну заяву б/н від 16.07.2019 року (вх. № 9362/19 від 16.07.2019 року) повернути позивачу.
3. Копію ухвали надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення (позивачу з матеріалами позовної заяви).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Дата підписання - 22 липня 2019 року.
Ухвала підлягає оскарженню в порядку передбаченому ст.ст. 254, 255 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя М.В. Данилова