Справа № 743/1192/19 Суддя (судді) першої інстанції: Павленко О.В.
23 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 02 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прокордонної служби України до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про продовження строку затримання, -
Чернівецький прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прокордонної служби України звернувся до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з адміністративним позовом до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , в якому просив продовжити строк затримання останнього на 6 місяців з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Позов обґрунтовано тим, що згідно рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 10.01.2019, відповідача примусово видворено та затримано з поміщенням до ПТПІ терміном на шість місяців з метою його ідентифікації.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2019 вказане рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 10.01.2019 в частині примусового видворення відповідача було скасовано, а в решті залишено без змін.
У той же час, оскільки відповідач не має документів, на підставі яких можливе його повернення до Народної Республіки Бангладеш, його особу не було ідентифіковано. Так, позивачем були вжиті заходи для ідентифікації особи відповідача для подальшого прийняття рішення про його примусове видворення, зокрема надсилалися запити через Департамент консульської служби МЗС України до Посольства Бангладеш у м. Варшава, яке є уповноваженим органом щодо ідентифікування та документування громадян Народної Республіки Бангладеш.
Однак, на даний час відповіді на вищезазначені запити не надходили.
Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 02 липня 2019 року адміністративний позов - задоволено. Продовжено строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на шість місяців до 08 січня 2020 року.
Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що відповідач жодним чином не перешкоджав ідентифікації своєї особи, а навпаки сприяв цьому з огляду на наявність у нього паспорту номер НОМЕР_1 , оригінал якого зберігався у його друзів.
Звертає увагу, що звернення позивача до представництва держави походження іноземця стосовно його ідентифікації та не отримання належної відповіді не є підставою для продовження строку затримання за умови співпраці такого громадянина з прикордонним та міграційними органами. Відтак, обмеження свободи може застосовуватись лише як виключний захід.
З урахуванням того, що вказана справа віднесена до категорії термінових адміністративних справ, участь сторін у розгляді справи по суті в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою, а також з огляду на те, що заявник не обґрунтував неможливість забезпечення прибуття свого представника в судове засідання та нічим це не підтвердив, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без представників сторін.
Так, оскільки сторони до суду не з'явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Чернівецького прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України від 09.01.2019 вирішено повернути громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до країни походження - Народної Республіки Бангладеш.
Постановою Герцаївського районного суду Чернівецької області від 11.01.2019 відповідача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді 10 діб адміністративного арешту. Зараховано строк затримання з 08.01.2019 в строк адміністративного арешту.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 10.01.2019 у справі №725/146/19 громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 примусово видворено за межі України та затримано з метою ідентифікації його особи з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на термін шість місяців, починаючи з часу фактичного затримання, а саме з 08.01.2019.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.03.2019 зазначене рішення в частині примусового видворення відповідача було скасовано, а в решті залишено без змін.
Як вбачається з листа Адміністрації ДПС України від 16.05.2019 згідно роз'яснень радника Почесного консула Народної Республіки Бангладеш у м. Києві, Почесне Консульство Народної Республіки Бангладеш у м. Києві не наділено повноваженнями здійснювати заходи щодо ідентифікації громадян Бангладеш та видачі їм паспортних або проїзних документів для повернення до країни походження. Такими повноваженнями наділене виключно Посольство Бангладеш у Варшаві.
09.01.2019 та 14.01.2019 позивачем на адресу Департаменту консульської служби МЗС України, а також 14.01.2019 на адресу Надзвичайного і Повноважного Посла України в Турецькій Республіці, направлялися повідомлення про затримання відповідача та проханням щодо сприяння через можливості Посольства Народної Республіки Бангладеш в Анкарі в ідентифікації особи відповідача.
Листом від 14.03.2019 Адміністрація ДПС України звернулась до Департаменту консульської служби МЗС України з проханням доручити Посольству України в Республіці Польща повторно звернутися до Посольства Бангладеш у м. Варшава з метою встановлення термінів завершення процедур ідентифікації громадян Бангладеш, запити за якими були надіслані у 2018-2019 р.р., а також доручити Посольству України в Республіці Індія надіслати органам Бангладеш запити щодо ідентифікації і документування громадян, які зазначені у списку та інформаційній таблиці, що додаються до листа.
Згідно інформаційної таблиці вбачається, що до зазначеного списку також було включено відповідача.
Однак, станом на час звернення до суду з даним позовом, відповіді на вказані запити не надходили.
Оскільки на час звернення з позовом до суду позивач не отримав інформації про належність відповідача до громадянства Народної Республіки Бангладеш, а також відомостей, які ідентифікують його особу, тому звернувся до суду з метою продовження строку затримання відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем не було отримано інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, відтак наявні підстави для продовження строку затримання відповідача на 6 місяців.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 26 Конституції України закріплено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Стаття 33 Конституції України встановлює, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються судом.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.
Стаття 9 цього Закону визначає, що іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Частиною 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» закріплено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Частиною 1 статті 289 КАС України передбачено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
У відповідності до частин 11 та 12 статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Тобто, у випадку застосування процедури реадмісії до такої особи положення чинного законодавства не містять застережень щодо неможливості її затримання.
При цьому, Закон передбачає застосування процедури реадмісії лише у випадку затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Крім того, згідно положень п. п. 1-2 розділу ІV Інструкції про порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України міжнародних угод про реадмісію осіб, затвердженої наказом МВС України від 16 лютого 2015 року №158 (далі - Інструкція №158), у разі затримання уповноваженими органами на території України іноземців або осіб без громадянства, які порушують законодавство України щодо порядку прибуття на територію України чи перебування або проживання на її території, зазначені особи до вирішення питання щодо їх реадмісії підлягають тимчасовому розміщенню в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), у встановленому законодавством порядку.
Частиною 13 статті 289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою ідентифікації відповідача та забезпечення його примусового видворення, Чопським прикордонним загоном надсилались запити щодо встановлення особи відповідача, зокрема: 09.01.2019 та 14.01.2019 позивачем на адресу Департаменту консульської служби МЗС України, а також 14.01.2019 на адресу Надзвичайного і Повноважного Посла України в Турецькій Республіці, направлялися повідомлення про затримання відповідача та проханням щодо сприяння через можливості Посольства Народної Республіки Бангладеш в Анкарі в ідентифікації особи відповідача.
Крім того, листом від 14.03.2019 Адміністрація ДПС України звернулась до Департаменту консульської служби МЗС України з проханням доручити Посольству України в Республіці Польща повторно звернутися до Посольства Бангладеш у м. Варшава з метою встановлення термінів завершення процедур ідентифікації громадян Бангладеш, запити за якими були надіслані у 2018-2019 р.р., а також доручити Посольству України в Республіці Індія надіслати органам Бангладеш запити щодо ідентифікації і документування громадян, які зазначені у списку та інформаційній таблиці, що додаються до листа, зокрема й щодо відповідача.
Проте, на день звернення до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з відповідним позовом про продовження строку затримання відповідача, відповіді на вказані запити не надходили.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що даний позов про продовження строку затримання підлягає задоволенню, оскільки дії, які вживались позивачем під час перебування громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 в Чернігівському ПТПІ, були спрямовані на отримання документів з метою ідентифікації особи, як того вимагають положення чинного законодавства.
Частиною 18 статті 289 КАС України передбачено, що на час апеляційного оскарження іноземці або особи без громадянства, у яких відсутні документи, що дають право на виїзд з України, продовжують утримуватися у спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях органів (підрозділів) охорони державного кордону чи Служби безпеки України або в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Документи, що дають право на виїзд України у відповідача відсутні та у зв'язку із зверненням до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, відповідач продовжує утримуватись в Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на підставі ч. 18 статті 289 КАС України.
У підпункті «f» п.1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Європейський суд з прав людини у справі «Ливада проти України» (рішення від 26 червня 2014 року) зазначив, що проголошуючи право на свободу, пункт статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в не допущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення пункту 1 статті 5 про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування адміністративного затримання для забезпечення доступності особи для подальшого кримінального провадження становить свавільне позбавлення свободи.
Європейський суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» (рішення від 25 червня 1996 року) та у справі «Дугуз проти Греції» (рішення від 06 березня 2001 року) вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.
З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абзац п'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2003 року №12-рп/2003).
З урахуванням вищенаведеного, з огляду на відсутність у відповідача документа, що дає право перебування на території України, колегія суддів дійшла висновку, що поданий позов є обґрунтованим, а захід застосований у відповідності до вимог законодавства та є співрозмірним.
Посилання апелянта на те, що він жодним чином не перешкоджав ідентифікації та неодноразово намагався надати позивачу копію свого паспорту, оригінал якого знаходився у його друзів, колегія суддів відхиляє, з огляду на відсутність доказів, які свідчили б про відмову позивача у прийнятті таких документів від відповідача та активних дій громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , спрямованих на співпрацю з міграційною службою для його ідентифікації.
Решта доводів апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються рішення суду, не ґрунтуються на законі та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 02 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у випадках, передбачених пп.2 ч.5 статті 328 КАС України безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Є.В. Чаку