Справа № 404/2876/19
Номер провадження 2/404/760/19
23 липня 2019 року Кіровський районний суд м. Кіровограда
в складі: головуючого судді - Бершадської О.В.
за участі секретаря - Коноваленко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
У квітні 2019 року позивач звернулась в суд із позовом, яким просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 ; судові витрати покласти на відповідача.
Вимоги мотивує тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_3 від 21.06.1999 року. Однак, на сьогодні в квартирі зареєстрований відповідач, який був її цивільним чоловіком, проте з 2014 р. у квартирі не проживає, добровільно з реєстрації не знявся.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Бершадську О.В. для розгляду справи про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Ухвалою судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 травня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання позивач, через канцелярію суду, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, погодження на ухвалення заочного рішення, позовні вимоги підтримала.
Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся, правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався. За таких обставин, згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Зі згоди сторони позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи відповідно до ст. 280 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо задоволення заявлених вимог, виходячи з наступного. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_3 від 21 червня 1999 року ( а.с. 11).
В квартирі АДРЕСА_1 з 02.07.2014 року зареєстрований відповідач ОСОБА_2 (а.с. 6, 18).
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачка звернулась до суду із позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом з підстав передбачених ч. 2 ст. 405 ЦК України, який без поважної причини не проживає у цьому житлі понад один рік. Звертаючись із таким позовом позивач визнавала, що відповідач вселився до житла, яке є її власністю, як член сім'ї.
Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За своєю правовою природою це право проживання є правом сервітутного типу і відноситься до особистих сервітутів. Об'єктом даного сервітуту є право обмеженого користування частиною житлового приміщення визначеною власником житлової площею. Власник житла і член його сім'ї можуть домовитись про інші умови припинення права користування житлом.
На позивача, як особу яка ставить питання щодо виселення членів своєї сім'ї, покладається обов'язок довести, що вони не проживають у житлі, яке є його власністю понад один рік. Доказами які б підтверджували не проживання відповідача за місцем його реєстрації можуть бути покази свідків, та акти про відсутність відповідача у місці реєстрації.
Позивач надала до суду, як доказ відсутності відповідача за місцем реєстрації, акти від 03 квітня 2019 року ( а.с. 9, 10).
З урахуванням встановлених судом обставин справи, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати причини не проживання відповідача за зазначеною адресою неповажними, та таким, що втратив право на користування жилим приміщенням за даною адресою з підстав, що він більше року там не проживає, однак, будучи зареєстрованим за вказаною адресою створює перешкоди власнику (позивачу) в користуванні даним житлом на власний розсуд, відтак позов є обгрунтованим та підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивача- 768,40 грн. внесеного судового збору ( а.с. 1). Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням-задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі -768,40 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 23.07.2019 року
Суддя Кіровського О. В. Бершадська
районного суду
м.Кіровограда