ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
24 липня 2019 року № 640/8216/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області
про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Державної міграційної служби України (далі також - ДМС України, відповідач-1) та Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі також -відповідач-2), в якому позивач просить суд:
- визнати неправомірним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 454/1 від 13 листопада 2018 року про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 54-19 від 12 квітня 2019 року про відхилення скарги на рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну служби України розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою суду від 16 травня 2019 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено, у зв'язку з її належністю до категорії справ незначної складності у відповідності до вимог п. 11 ч. 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), враховуючи вимог ч.ч. 1-2 статті 257 КАС України, здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки законні підстави відмови у наданні статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, відсутні. Зазначає, що він був змушений покинути свою країну, оскільки на території Сомалі триває внутрішній збройний конфлікт та в районі де він мешкає відбуваються напади угруповань «Аш-Шабааб», в результаті яких, гине мирне населення країни. Крім того, позивач вказує на те, що побоюється за своє життя і не може повертатись на територію Сомалі, оскільки відмовився приєднуватись до терористичного угрупування «Аш-Шабааб».
На адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просить відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного рішення.
За час розгляду справи до суду не надходило відзиву відповідача-2 або інших документів, з яких можливо було б встановити його ставлення до заявлених позовних вимог.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Громадянин Сомалі ОСОБА_1 , звернувся до із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і був документований довідкою про звернення за захистом в Україні № 009326 від 25 жовтня 2018 року.?
27 листопада 2018 року позивач отримав повідомлення Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 191/1 від 13 листопада 2018 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі наказу відповідача-1 № 454/1 від 13 листопада 2018 року. Відмову було вмотивовано очевидною необґрунтованістю поданої заяви, а саме, відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також недоведеністю загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо позивача смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Не погоджуючись із таким рішенням позивач подав скаргу до Державної міграційної служби України на рішення Управління Державної міграційної служби України у Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Повідомленням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 112 від 02 травня 2019 року позивача повідомлено про відхилення скарги на рішення територіального органу Державної міграційної служби про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення відповідача-1 № 54-19 від 12 квітня 2019 року.
Необхідно зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України № 732 від 12 вересня 2018 року реорганізовано Управління Державної міграційної служби у Київській області та Головне управління Державної міграційної служби у м. Києві та утворено Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області як юридичну особу публічного права.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У відповідності до п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з ч. 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У силу статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (ч. 1 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (ч. 4 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
У силу ч. 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи (ч. 8 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (ч. 2 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Водночас, порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачено статтею 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Зокрема, вказаною статтею встановлено, що працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником; орган міграційної служби спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону; у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається й такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України; орган міграційної служби направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; документи, отримані або підготовлені органом міграційної служби під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника; після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.
Відповідно до ч. 3 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
Частиною 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачами не в повній мірі дотримано наведені законодавчі приписи, оскільки було проведено лише одну співбесіду з позивачем 09 листопада 2018 року, проте додаткових відомостей з метою уточнення інформації щодо ситуації у країні громадянської належності позивача відповідачами не вимагалось. При цьому, відповідачі не дослідили належним чином чи існувала небезпека для позивача в країні його громадянської належності станом на час прийняття спірного рішення, відповідачами не вживались заходи щодо встановлення дійсних обставин, з яких позивач покинув країну свого походження і чи дійсно у позивача були реальні побоювання стати жертвою угруповання «Аш-Шабааб».
Звертаючись із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач, зокрема, зазначав про те, що він не може повернутись до своєї країни через страх за своє життя, оскільки на території Сомалі відбуваються військові дії, в результаті яких, гине мирне населення країни. Крім того, позивач вказує на те, що побоюється за своє життя і не може повертатись на територію Самалі , оскільки відмовився приєднуватись до терористичного угрупування «Аш-Шабааб» і після цього втік з країни.
Як вбачається з позовної заяви на підтвердження обставин військового конфлікту у Сомалі, позивач надав повідомлення з інформаційного джерела Інтернет: Позиція УВКБ ООН щодо повернення громадян у Південну і Центральну частини Сомалі (Редакція 1), травень 2016 року.
Крім того, позивачем під час розгляду справи було здійснено посилання на наступну актуальну інформацію про країну свого походження, вільно розміщено в мережі Інтернет, яка відповідачами спростована за час розгляду справи не була:
- Велика Британія: Міністерство внутрішніх справ, політика та інформаційна записка по Сомалі (Південна та Центральна частини): «За даними Організації Об'єднаних Націй, кількість вбивств з боку кланових збройних груп зросла порівняно з попередніми роками, ймовірно, внаслідок посилення напруженості у зв'язку з недостатніми процесами формування держави.
Загальна ситуація безпеки в Сомалі визначається головним чином кількома факторами. Головним чинником є довготривалий збройний конфлікт між Національною армією Сомалі (СНА), що підтримується Місією Африканського Союзу в Сомалі (АМІСОМ), та антиурядовими елементами або повстанцями, головним з яких є «Аль- Шабааб ».
Іншими чинниками виступають: насильство всередині кланів та між кланами, приватні збройні групи та злочинці. Ці фактори часто взаємопов'язані і їх важко розділити. Іншими факторами, що впливають на ситуацію в галузі безпеки, є небезпека на дорогах, посуха, повені та земельні спори. Кілька джерел вважають, що ситуація в Сомалі є неміжнародним збройним конфліктом».
- Велика Британія: Міністерство внутрішніх справ, політика та інформаційні довідка Сомалі (Південна та Центральна): безпека та гуманітарна ситуація, вересень 2018 року, «На засіданні Ради Безпеки ООН 07 червня 2018 року в заяві Голови Ради Безпеки зазначалося, що «Рада Безпеки висловлює серйозну стурбованість з приводу постійної загрози, яку створює «Аль-Шабааб».
- Звіт Генерального секретаря ООН про події з 23 серпня по 13 грудня 2018 року [8/2018/1149]: «Ситуація з безпекою в Сомалі залишається нестабільною, та «Аль-Шабааб» залишається головною загрозою для безпеки країни. У Могадішо також спостерігалося зростання кількості повідомлень про про-ісламську державу Ірак та Левант. У суперечливому районі Соул напруга продовжувалася в місті Туркарак та прилеглих районах, з поодинокими збройними зіткненнями між силами безпеки «Сомаліленд» і Пунтлендом. Найбільша кількість випадків тероризму за рік було зафіксовано в листопаді, більшість випадків повідомлялося в Могадішо, а також у районах Нижньої Шабелі та Хірану ».
- Державний департамент США, Доповідь країни про практику у сфері прав людини 2018 - Сомалі, 13 березня 2019 року: «Конфлікт протягом року за участю уряду, озброєних формувань, АМІСОМ і «Аль-Шабааб» призвів до смертей, травм і переміщення цивільних осіб. Ісламська держава - Сомалі заявила про напади на сомалійську владу та інших в Пунтленді, де вона розташована, і навколо Могадішо, але в місцевих звітах про це згадувалось мало. Державні та федеральні сили вбивали мирних жителів і здійснювали сексуальне та гендерне насильство, особливо в Нижній Шабеллі та навколо нього. Політичне насильство, засноване на кланах, включало в себе вбивство в результаті помсти та напади на цивільні поселення. Зіткнення між клановими силами і «Аль- Шабаабом » в Пунтленді і Галмудуг, Нижній Шабеллі , Середній Шабелі, Нижній Цжубі, Байдоа і Хірані також призвели до смерті».
Проте, відповідачами не проаналізовано інформацію щодо ситуації в Сомалі та не прийнято до уваги вищезазначені позиції з приводу біженців міжнародного суспільства.
Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
При цьому, саме обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є головним у переліку критеріїв щодо визначення біженця, проте ці побоювання повинні бути реальними.
Суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.
Заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Разом з тим, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
Викладене та встановлені судом обставини свідчить про те, що у випадку, що розглядається, відповідачі не встановили об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право позивачу на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, що дає підстави для висновку про необґрунтованість і передчасність оскаржуваного рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та, відповідно, про його протиправність.
Таким чином, обґрунтованими є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 454/1 від 13 листопада 2018 року про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання Державної міграційної служби України розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд зазначає, що в наведеній частині наведена вище позиція узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, наведеній, зокрема, у його постанові від 05 червня 2019 року (справа № 826/6949/16).
Щодо вимог позивача про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 54-19 від 12 квітня 2019 року про відхилення скарги на рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами п. 8 ч. 1статті 4 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Згідно з ч. 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Разом з тим, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
З огляду на викладене вище, дії або рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі дії або рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача-1 вбачається, що Державною міграційною службою України було відхилено скаргу позивача на рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Отже, вказане рішення саме по собі не є юридично значимими для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки останнього шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право, або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, рішення про результати розгляду скарги безпосередньо не порушують права та інтереси позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, 9; код ЄДРПОУ 37508470), Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, 4-А; код ЄДРПОУ 42552598), визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 454/1 від 13 листопада 2018 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну служби України розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк