ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
23 липня 2019 року № 640/9953/19
Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Закарпатської митниці ДФС третя особа Державна фіскальна служба України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Закарпатської митниці ДФС (надалі також -відповідач), третя особа Державна фіскальна служба України (надалі також - третя особа) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, а саме:
визнати бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу на підставі заяви від 05.03.2019 відпустки для догляду за дитиною без збереження заробітної плати, протиправною;
зобов'язати відповідача надати позивачу відпустку по догляду за дитиною без збереження заробітної плати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно вчиняються дій, які пов'язані з ненадання позивачу відпустки по догляду за дитиною без збереження заробітної плати.
Відповідачем надано суду письмовий відзив на заявлений адміністративний позов в якому зазначив про відсутність порушень з боку відповідача при вчинення ним оскаржуваних дій.
Третьої особою суду не надано пояснень на заявлений позов.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив.
Позивач, починаючи з 13.12.2017 обіймає посаду заступника начальника Закарпатської митниці ДФС - начальник управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії.
Як зазначає позивач, 05.03.2019 малолітній дочці позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 видано довідку №18/6 про потребу дитині (дитині - інваліду) у домашньому догляду та встановлено про потребу догляду з 11.03.2019 та визначено батька, як доглядачем дитини.
Адвокатом позивача, 06.05.2019 на ім'я начальника Закарпатської митниці ДФС подано заяву з додатками, зокрема: заява ОСОБА_1 від 05.03.2019 про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною з 11.03.2019 по 09.03.2020 на підставі п.3 ч.1 ст.25 Закону України «Про відпустки», довідка від 05.03.2019 №18/6, копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 від 26.03.2016, оригінал листа нотаріуса Іванової Ю.О. від 04.03.2019 та інші документи.
Подання заяви про надання відпустки обумовлено тим, що дружина позивача - ОСОБА_4 перебуває у трудових відносинах з приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Іванової Ю.О. та не можливість останньої перебувати у відпустці по догляду за дитиною.
В подальшому, відповідач листом від 12.03.2019 №317/29/07-70-04/36/АВД повідомив адвоката позивача про необхідність здійснення перевірки на автентичність довідки № 18/6 від 05.03.2019 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді, у зв'язку з чим направлено запит у відповідну установу та зазначено, що після отримання відповіді буде прийнято відповідне управлінське рішення по суті.
Крім того, 18.03.2019 на ім'я приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Іванової Ю.О. направлено лист Закарпатської митниці ДФС про необхідність підтвердити або спростувати факт трудових відносин з ОСОБА_4 , незважаючи на наявність відповідної довідки про трудові відносини у додатках до заяви ОСОБА_1 від 06.03.2019.
22.03.2019, листом №16/01-24 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Іванової Ю.О. підтверджено перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах з ПП Ужгородського міського нотаріального округу Іванової Ю.О. згідно трудового договору від 07.08.2018 та наказу №2/01-03 від 07.08.2018.
Листом від 19.03.2019 Закарпатської митниці ДФС повідомлено представника ОСОБА_5 , що рішення по суті заяви позивача буде прийнято після отримання відповіді від Комунального некомерційного підприємства «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги».
Листом Комунального некомерційного підприємства «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 19.03.2019 №210/29/01-10, підтверджено автентичність довідки №18/6 від 05.03.2019.
26.03.2019 листом Закарпатської митниці ДФС повідомлено представника позивача, що заява про надання відпустки потребує погодження із заступником голови ДФС у відповідності до п. 5 наказу ДФС України від 02.06.2016 року за№ 2219-0 «Про надання повноважень».
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 6 та 7 статті 179 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Як передбачає частина сьома цієї ж статті відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.
Законом України «Про відпустки» встановлено державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Статтею 18 Закону України «Про відпустки» передбачено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину та одним із прийомних батьків.
Частиною 3 статті 25 Закону України «Про відпустки» встановлено, що відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку.
Отже, у позивача виникло право на отримання відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до терміну, визначеному у медичній довідці, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Це право не може ставитись у залежність від внутрішніх наказів та правил погодження відпусток установи, де я перебуваю на роботі; безпідставних сумнівів щодо автентичності медичних документів; повторних перевірок про трудові відносини мамою дитини; відсутність батька, який здійснює нагляд за дитиною на роботі тощо.
Не приймаючи рішення за заявою про надання відпустки, відповідачем порушено права та інтереси малолітньої дитини, яка пов'язана з належним доглядом за нею. Неможливість перебування на робочому місті зумовлено доглядом за дитиною у зв'язку з перебуванням дружини на повній робочій зайнятості.
Суд критично ставиться до посилань відповідача на наказ ДФС України від 20.03.2019 №538-о «Про внесення змін до наказу ДФС від 02.06.2016 №2219-о», яким визначено обов'язковість погодження надання відпустки із заступником голови ДФС, оскільки позивачем заяву про надання відпустки по догляду за дитиною (дитина - інвалід) подано 05.03.2019, в зміни до наказу внесено 20.03.2019.
Крім того, судом вбачається бездіяльність відповідача в не розгляді заяви позивача про надання відпустки по догляду за дитиною (дитина - інвалід), шляхом направлення різних запитів, оскільки при подання відповідної заяви позивачем/представником позивача (адвокатом) надано необхідний пакет документів.
На думку суду, на надання відповідачем відпустки позивачеві по догляду за дитиною (дитиною - інвалідом) порушує права та інтереси дитини на належний її захист.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Зазначене узгоджується з пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (пункт 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28.06.1990 у справі "Обермейєр проти Австрії" (CASE OF OBERMEIER v. AUSTRIA); пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 04.03.2014 у справі "Гранд Стівенс проти Італії" (CASE OF GRANDE STEVENS v. ITALY)).
Судовий контроль за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31.07.2008 у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки".
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Пунктом 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись статтями 77, 78, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати бездіяльність Закарпатської митниці ДФС щодо ненадання ОСОБА_1 на підставі заяви від 05.03.2019 відпустки для догляду за дитиною без збереження заробітної плати, протиправною.
Зобов'язати Закарпатську митницю ДФС надати ОСОБА_1 відпустку по догляду за дитиною без збереження заробітної плати.
Присудити на користь ОСОБА_1 (рнкопп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39515893) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1536,80грн.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Смолій