Справа № 240/5696/18
Головуючий у 1-й інстанції: Єфіменко Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач: Сушко О.О.
22 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Смілянця Е. С.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2019 року (м. Житомир, 08 лютого 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Житомирській області про стягнення 23871,20 грн,
позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути з Управління Служби безпеки України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.10.2018 до 23.11.2018 у розмірі 23871,20 грн.
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти рішення, яким задовольнити позов.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України з 10.07.2001 р. до 26.06.2006 р. на курсантських посадах, з 27.06.2006р. до 01.10.2018 р. на офіцерських посадах. За останнім перед звільненням місцем служби в Управлінні Служби безпеки України в Житомирській області займав посаду старшого слідчого в особливо важливих справах.
З військової служби звільнений за п.п.“а” п.61, п.п.“б” (за станом здоров'я - непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 р. №1262/2007, п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у запас Служби безпеки України наказом Служби безпеки України від 14.09.2018 р. №1191-ОС та виключений зі списків особового складу з 01.10.2018 р. наказом Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 28.09.2018 №229-ОС.
Станом на день звільнення позивачу не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яку відповідачем проведено лише 23.11.2018 року.
Позивач, вважає, що оскільки при звільненні зі служби з ним не було проведено повністю розрахунок, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити на користь позивача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 23850,00 грн..
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі-Закон) передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу у суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст. 2 Закону).
За змістом ч. 1 ст. 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 78).
Пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
В силу п.п. 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
При цьому, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», встановлено виключний перелік місць, де військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
- на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
- на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок повернення до місця служби;
- поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
- під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
- під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Жоден із перелічених підпунктів не може бути застосований до позивача на момент 23 листопада 2018 року, оскільки на той час він вже був виключений зі списків особового складу Управління і звільнений від виконання обов'язків військової служби. А тому логічним є висновок про те, що відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно не за місцем військової служби чим, порушив п. 4 Порядку №178.
Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що жоден із нормативно-правових актів, що регулює питання проходження військової служби в Службі безпеки України та звільнення з неї (Закон України «Про Службу безпеки України» 2229-ХІІ від 25.03.1992 р., Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України №1262/2007 від 27.12.2007 р. та Інструкція про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженою Наказом Служби безпеки України №772 від 14.10.2008 р.) не врегульовує момент повного розрахунку з військовослужбовцем при звільненні.
Разом з тим, такі відносини врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 р. Зокрема, відповідно до п. 242 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу, з матеріалів справи встановлено, що 28.09.2018 року, після того як позивач у встановлені строки здав посаду, начальником Управління видано наказ №229-ос про виключення позивача зі списків особового складу з 01.10.2018 року, про виплату позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 38 928,23 грн. та про направлення позивача на військовий облік в сектор мобілізації та територіальної оборони Управління. Проте, на момент виключення позивача зі списків особового складу 01.10.2018 року розрахунок за неотримане речове майно отримано не було, чим допущено протиправну затримку у розрахунку при звільнені загальною тривалістю 53 дні.
Слід зазначити, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненій військовослужбовця.
Водночас, за загальним правилом пріоритетним є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.
Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначений Кодексом законів про працю.
Згідно з ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, обчислення середньої заробітної плати, зокрема, у випадку вимушеного прогулу визначене Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. Відповідно до абз. 3 пункту даного Порядку в усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (в т.ч. у випадку вимушеного прогулу) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна дата.
У відповідності до довідки про доходи № 57/85-1926 від 10.10.2018 року, що міститься в матеріалах справи, середньоденний заробіток позивача за останні 2 календарні місяці становигь 450,40 гривень. А середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить: 450,40 гривень (середньоденний заробіток) х 53 дні (час затримки розрахунку з 01.10.2018 р. по 23.11.2018 р. - день виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно) = 23 871,20 гривень.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2019 року скасувати.
Стягнути з Управління Служби безпеки України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.10.2018 р. до 23.11.2018 р. у розмірі 23 871,20 грн.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Залімський І. Г. Смілянець Е. С.