22 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/4691/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Бруновської Н.В., Улицького В.З.,
при секретарі судового засідання: Гнатик А.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року у справі №807/245/18 (головуючий суддя Калинич Я.М., рішення проголошене о 10.32 год. у м. Ужгороді повний текст рішення складений 22.03.2019 р. ) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування дисциплінарного стягнення, поновлення на роботі та оплату вимушеного прогулу,-
29 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі відповідач, ГУНП в Закарпатській області) про визнання незаконним та скасування п. 1 Наказу начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області № 371 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Рахівського відділення поліції Тячівського ГУНП в Закарпатській області» від 21 лютого 2018 року, яким на лейтенанта сектору реагування патрульної поліції № 4 Рахівського відділення поліції Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, ОСОБА_1 , накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції України; визнання незаконним та скасування п. 6 наказу начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатської області № 42 о/с «По особовому складу», яким реалізовано дисциплінарне стягнення та звільнено зі служби в Національній поліції України лейтенанта сектору реагування патрульної поліції № 4 Рахівського відділення поліції Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, ОСОБА_1; поновлення ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України; стягнення з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку у вигляді вимушеного прогулу за весь період розгляду справи на момент винесення рішення з розрахунку 437,10 грн. за день; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що п. 1 Наказу начальника ГУНП в Закарпатській області від 21 лютого 2018 року № 371 на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в Національній поліції. У зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби наказом від 26 лютого 2018 року № 42 о/с позивача звільнено зі служби. Вказані накази позивач вважає протиправними, оскільки документи, на підставі яких вони були прийняті, не являються підставою для обґрунтованого накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Так, у протоколі медичного освідчення для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння відсутнє заключення щодо наявності чи відсутності стану алкогольного сп'яніння у позивача. Крім того, до протоколу включено показники не повіреного у визначеному законом порядку засобу вимірювальної техніки, а тому такі показники не можуть братись до уваги та свідчити про стан алкогольного сп'яніння.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що оскаржуване рішення вважає таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, а висновки суду викладені у ньому не відповідають обставинам справи. Зокрема апелянт вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав звільнення позивача не відповідають обставинам справи та не підтверджені належними і допустимими доказами, оскільки до Протоколу по проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння включено показники не повіреного у визначеному законом порядку засобу вимірювальної техніки. Також поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що позивача звільнено зі служби в період тимчасової непрацездатності, що є грубим порушенням Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» та підставою для поновлення на службі. З урахуванням наведених обставин просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, тому просить її залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вважає, що звільнення позивача відбулось відповідно до Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» та Закону України «Про Національну поліцію».
Сторони в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання, шляхом надіслання судових повісток на вказані сторонами електронні адреси. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що лейтенант поліції ОСОБА_1 перебував на службі в поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції № 4 Рахівського відділення поліції Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.
28 січня 2018 року старшим оперуповноваженим в ОВС Закарпатського управління ДВБ НП України ОСОБА_6 разом з оперуповноваженим в ОВС відділу моніторингу та зонального контролю Закарпатського управління ДВБ НП України ОСОБА_7 та старшим оперуповноваженим відділу оперативних розробок Закарпатського управління ДВБ НП України ОСОБА_8 здійснено перевірку несення служби працівниками Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області на стаціонарному посту «Лазещина».
Вказаною перевіркою встановлено перебування поліцейських сектору реагування патрульної поліції № 4 Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_1 , ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на стаціонарному посту «Лазещина» у форменому одязі, з табельною вогнепальною зброєю, у стані алкогольного сп'яніння, про що старшим оперуповноваженим в ОВС Закарпатського управління ДВБ НП України ОСОБА_6. був складений рапорт.
Наказом ГУНП в Закарпатській області «Про призначення службового розслідування» від 30 січня 2018 року № 204 призначено службове засідання за вказаним фактом. Службове розслідування проводилось у відповідності до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від № 230 від 12 березня 2013 року.
Про результати службового розслідування складено висновок від 21 лютого 2018 року, який затверджений начальником ГУНП в Закарпатській області. Відповідно до вказаного висновку відомості, що стали підставою для проведення службового розслідування, - підтвердилися.
Наказом начальника ГУНП в Закарпатській області № 371 від 21 лютого 2018 року «Про притягнення до відповідальності окремих працівників Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП» за порушення вимог ст. ст. 1, 2, 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», п. 2 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України № 1179 від 09 листопада 2016 року та вимог п. 1, пп. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», що проявилося у вживанні алкогольних напоїв на робочому місці, перебуваючи в однострої з табельною зброєю та, як наслідок подальшому несенні служби у стані алкогольного сп'яніння, що негативно вплинуло на імідж поліції в цілому та могло призвести до негативних наслідків, інспектора сектору реагування патрульної поліції № 4 Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 відповідно до п. 8 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України звільнено зі служби в Національній поліції України.
Наказом ГУНП в Закарпатській області № 42 о/с від 26 лютого 2018 року лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора сектору реагування патрульної поліції № 4 Рахівського відділення поліції Тячівського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області звільнено зі служби в поліції відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» за п. 6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) з 26 лютого 2018 року.
Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що дії позивача, що знайшли своє відображення у грубому порушенні службової дисципліни, не виконанні вимог Закону України «Про Національну поліцію» в частині неухильного дотримання Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, Присяги поліцейського, Правил етичної поведінки поліцейських, що підтверджується матеріалами справи, - є проступком, несумісним з перебуванням на службі в поліції.
Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію».
Згідно зі статтею 3 вказаного Закону у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно зі ст. 18 Закону поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
За приписами ч. 1 ст. 19 Закону у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Частиною 2 статті 19 цього ж Закону визначено підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Пунктом 9 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширити на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».
Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ», службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
У відповідності до ст. 2 цього ж Закону, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
За приписами ст. 7 цього Закону, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначено ст. 14, відповідно до частини першої якої з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.
Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.
Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено.
Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.
За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Так, під час проведеного службового розслідування за фактом перебування на службі в стані алкогольного сп'яніння окремих працівників Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП встановлено, що 28 січня 2018 року близько 17:30 год. співробітниками Закарпатського управління ДВБ Національної поліції України спільно з працівниками ВІОС УКЗ ГУНП здійснено перевірку несення служби працівниками Рахівського ВП Тячівського ВН ГУНП на стаціонарному посту «Лазіщина» Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП.
У ході проведення перевірки було встановлено, що згідно розстановки нарядів Рахівського відділення поліції на стаціонарному посту «Лазещина» у період часу з 08:00 год. 28 січня 2018 року по 08:00 год. 29 січня 2018 року несли службу поліцейські сектору реагування патрульної поліції № 4 Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області, зокрема і інспектор сектору реагування патрульної поліції № 4 Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_1 Крім того, на стаціонарному посту «Лазещина» Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП було виявлено попередній наряд Рахівського відділення поліції, а саме - інспектора сектору реагування патрульної поліції № 4 Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_4 та поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 4 Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_5, які згідно розстановки нарядів Рахівського відділення поліції несли службу у період часу з 08:00 год. 27 січня 2018 року по 08:00 год. 28 січня 2018 року.
Працівниками Закарпатського управління ДВБ Національної поліції України та ВІОС УКЗ ГУНП встановлено, що вказані працівники сектору реагування патрульної поліції № 4 Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП, серед яких і позивач, які знаходилися на посту «Лазещина», перебували в однострої, з табельною зброєю та в стані алкогольного сп'яніння. У зв'язку з цим їм було запропоновано проїхати до Рахівської районної лікарні для проходження медичного огляду з метою встановлення ступеню алкогольного сп'яніння.
Згідно протоколу медичного освідчення для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння, виданого Рахівською районною лікарнею 28 січня 2018 року № 28 ОСОБА_1 (0,37 проміле) перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Опитані особи, зокрема і ОСОБА_1 категорично заперечив вживання алкогольних напоїв на службі. Разом з цим, пояснити виявлені у медичному закладі проміле алкогольного сп'яніння не зміг.
Отже, оскільки позивач 28 січня 2018 року заступив на службу о 08:00 год., о 17:30 год. співробітниками Закарпатського управління ДВБ Національної поліції України та працівниками ВІОС УКЗ ГУНП здійснено перевірку несення служби працівниками Рахівського ВП Тячівського ВП ГУНП, зокрема і позивача, а саме медичне освідчення для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння такого було здійснено в 22:00 год. Відповідно матеріалами службового розслідування підтверджено факт перебування позивача у стані алкогольного сп'яніння під час служби.
Судом першої інстанції допитано в якості свідків старшого оперуповноваженого Закарпатського управління ДВБ Національної поліції ОСОБА_6, старшого оперуповноваженого Закарпатського управління ДВБ Національної поліції ОСОБА_8. , які в судовому засіданні також підтвердили факт перебування ОСОБА_1 на службі у стані алкогольного сп'яніння.
Вказані обставини повністю відповідають фактам, викладеним у рапорті старшого оперуповноваженого ОСОБА_6 від 31 січня 2018 року, на підставі якого було проведено службове розслідування.
Крім цього, судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 28 січня 2018 року медичне освідчення позивача для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння здійснювала ОСОБА_9 , та за результатами зазначеного медичного освідчення складено протокол № 28. Вказане медичне освідчення здійснювалося за допомогою газоаналізатору Drager Аlcotest 5510. Згідно результатів тесту позивач знаходився у стані алкогольного спяніння (0,37 проміле), про що ОСОБА_9 внесено запис до протоколу медичного освідчення. При цьому, нею не було зазначено заключення медичного освідчення у п. 14 вказаного протоколу.
Разом з тим, судом встановлено, що стан алкогольного сп'яніння позивача підтверджується записом ОСОБА_9 у журналі реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Із п. 10 протоколу медичного освідчення ОСОБА_1 слідує, що з його слів, за останні 12 годин алкогольні напої він не вживав.
Щодо посилань позивача та його представника на те, що під час огляду позивача на стан алкогольного сп'яніння до протоколу медичного освідчення включені показники не повіреного у визначеному законом порядку засобу вимірювальної техніки, які не можуть братися до уваги та свідчити про стан алкогольного сп'яніння, то суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до свідоцтва № 12-01/8843 про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, Газоаналізатор Drager Alcotest 5510 відповідає вимогам експлуатації. Вказане свідоцтво чинне до 28 грудня 2017 року.
Медичне освідчення позивача для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння здійснювалося 28 січня 2018 року.
Разом з тим, відповідність вказаного засобу вимірювальної техніки встановленим вимогам свідчить його наступна повірка, що підтверджується свідоцтвом № 35/18-1425 від 01 березня 2018 року.
Крім того, згідно листа Рахівської районної лікарні від 27 червня 2018 року підтверджено справність газоаналізатора Drager Alcotest 5510 в проміжок часу з 29 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
Позивачем не надано доказів несправності вказаного засобу вимірювальної техніки у вказаний період та судом не здобуто такі докази під час розгляду справи, тому відсутність у період з 29 грудня 2017 року по 28 лютого 2018 року свідоцтва про повірку засобу вимірювальної техніки не являється свідченням його несправності чи невідповідності встановленим вимогам.
Також суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач був ознайомлений з результатами медичного освідчення, що підтверджує його підпис у пункті 15 вказаного Протоколу від 28 січня 2018 року № 28, однак не вказав, що не згідний з результатом проведення огляду спеціальним технічним засобом.
Крім того, відповідно до абз. 2 п. 25 постанови Пленуму від 06 листопада 1992 року № 6 (зі змінами і доповненнями) «Про практику розгляду судами трудових спорів» нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.
Так, факт перебування позивача 28 січня 2018 року у стані алкогольного сп'яніння, окрім протоколу медичного освідчення, підтверджується матеріалами службового розслідування, поясненнями свідків, наданими в судовому засіданні, та встановленими під час розгляду справи обставинами.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ № 1179 від 09 листопада 2016 року, під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; поважати і не порушувати права та свободи людини, до яких, зокрема, відносяться права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла; на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; на свободу світогляду і віросповідання; володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на мирні зібрання; на свободу пересування, вільний вибір місця проживання; інші права, які передбачені Конституцією та законами України, міжнародними договорами України; у кожному окремому випадку обирати той захід з-поміж заходів, передбачених законодавством України, застосування якого призведе до настання найменш негативних наслідків; неухильно дотримуватись антикорупційного законодавства України, обмежень, пов'язаних зі службою в Національній поліції України, визначених Законами України «Про Національну поліцію», «Про запобігання корупції» та іншими актами законодавства України; виявляти повагу до гідності кожної людини, справедливо та неупереджено ставитися до кожного, незважаючи на расову чи національну приналежність, мову, стать, вік, віросповідання, політичні чи інші переконання, майновий стан, соціальне походження чи статус, освіту, місце проживання, сексуальну орієнтацію або іншу ознаку; поводитися стримано, доброзичливо, відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку; мати охайний зовнішній вигляд, бути у встановленій формі одягу; дотримуватися норм ділового мовлення, не допускати використання ненормативної лексики; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Отже, законодавець висуває підвищені вимоги до поліцейського, що пов'язано з особливим статусом Національної поліції, а також спрямованістю діяльності поліції на служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно пп. 6 п. 2 Правил етичної поведінки поліцейських під час виконання службових обов'язків поліцейському заборонено: перебувати на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, уживати тютюнові вироби під час безпосереднього виконання службових обов'язків і в невстановленому місці.
У свою чергу, недотримання поліцейським вищезазначених вимог є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення.
Враховуючи встановлені службовим розслідуванням обставини, які підтверджуються обставинами, встановленими під час судового розгляду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вони в достатній мірі підтверджують факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку.
У постановах Верховного Суду України від 29 вересня 2015 року (справа №21-1288а15) та від 20 жовтня 2015 року (справа №21-2103а15) зазначено, що дискредитація звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (національної поліції) за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет таких органів і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.
У відповідності до ст. 12 Дисциплінарного статуту одним з видів дисциплінарного стягнення є звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до п. 6 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Крім цього, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що хоча застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень. Відтак, відсутність дисциплінарних стягнень, попередня поведінка, на які посилається позивач, не можуть слугувати підставою для залишення позивача на службі, - з огляду на встановлені в ході службового розслідування обставини вчинення позивачем істотного дисциплінарного проступку.
Отже, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що дії позивача, що знайшли своє відображення у грубому порушенні службової дисципліни, не виконанні вимог Закону України «Про Національну поліцію» в частині неухильного дотримання Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, Присяги поліцейського, Правил етичної поведінки поліцейських, що підтверджується матеріалами справи, - є проступком, несумісним з перебуванням на службі в поліції.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши оскаржені позивачем рішення, апеляційний суд вважає, що такі відповідають критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а представлені відповідачем докази у своїй сукупності не дають підстави вважати що рішення відповідача є протиправними, прийнятими відповідачем необґрунтовано, без дотриманням вимог законів України.
З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до переконання про правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції у зв'язку з вчиненням ним дисциплінарного проступку, який компрометує його як поліцейського та дискредитує поліцію в цілому тому відсутні підстави для скасування оскаржених наказів та поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ.
Що стосується доводів апелянта про те, що він був звільнений у період тимчасової непрацездатності, колегія суддів зазначає наступне.
Судом було скеровано запит про надання інформації з приводу перебування позивача на лікуванні під час його звільнення.
Відповідно до наданої відповідачем відповіді, згідно листа Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області за вих. № 19516/106/29/1-19 ОСОБА_1 про своє перебування на лікуванні не повідомляв та листків непрацездатності у період з 01.01.2018 р. по 26.02.2018 р. до Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області не надсилав ( дані відповідно до Журналу вхідної кореспонденції). Крім цього, при ознайомленні із наказом про звільнення жодної інформації про перебування на лікуванні ОСОБА_1 не надав.
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 13 листопада 2001 року №455 затверджена Інструкція про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян.
Відповідно до пункту 1.1. вказаної інструкції, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.
Листок непрацездатності (довідка) в амбулаторно-поліклінічних закладах видається лікуючим лікарем (фельдшером) переважно за місцем проживання чи роботи. У разі вибору особою лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються за наявності заяви-клопотання особи, погодженої з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного закладу, або його заступником, засвідченої підписом та круглою печаткою лікувально-профілактичного закладу ( п. 1.9. Інструкції).
Згідно із пунктом 2.22. цієї ж Інструкції, тимчасова непрацездатність осіб рядового і начальницького складу засвідчується довідкою органу, у сфері управління якого перебувають заклади охорони здоров'я. У разі вибору особою рядового і начальницького складу лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи довідка видається відповідно до пункту 1.9 розділу 1 цієї Інструкції.
Відповідно до ст.18 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності.
Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ, накладені на осіб рядового і начальницького складу, які тимчасово непрацездатні або перебувають у відпустці, відрядженні, виконуються після їх прибуття до місця проходження служби, та вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу
З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, апеляційний суд вважає, що оскільки позивачем не було надано належних доказів на підтвердження обставини про перебування його на лікуванні та не повідомлено відповідача про перебування на лікуванні під час ознайомлення із наказом про звільнення, тому відповідно відсутні підстави для визнання оскаржуваних наказів протиправними з урахуванням доводів ОСОБА_1 про те, що такі прийняті в період його тимчасової непрацездатності.
Крім цього, відповідач вправі внести зміни до наказу після прибуття ОСОБА_1 до місця проходження служби.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року у справі №807/245/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Н. В. Бруновська
В. З. Улицький
Повний текст постанови складено 23.07.2019 р.