Справа № 826/15421/18 Головуючий у 1-й інстанції: Паратій О.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
16 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.
при секретарі Баглай О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київського квартирно-експлуатаційного управління про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Київського квартирно-експлуатаційного управління щодо надання неповної інформації на письмовий запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 03.09.2018 згідно з вимогами Закону України «Про доступ до публічної інформації»;
- зобов'язати Київське квартирно-експлуатаційне управління надати ОСОБА_1 достовірний, повний та точний список осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, за формою згідно з додатком 11 до Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями станом на 01.01.2018.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2019 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 03.09.2018 ОСОБА_1 звернувся до Київського квартирно-експлуатаційного управління із запитом на отримання публічної інформації - списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень за формою згідно з додатком 11 до Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями станом на 01.01.2018.
Даний запит відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримано відповідачем 05.09.2018.
У відповідь на запит відповідачем було надіслано лист-відповідь від 10.09.2018 № 303/25-5372, до якого було додано список осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень по гарнізону міста Київ на 01.01.2018, який не містить заповнення за встановленою формою - прізвище, ім'я, по-батькові військовослужбовця та членів його сім'ї, які перебувають разом з ним на обліку.
Позивач вважає таку відповідь неповною, такою що надана з порушенням ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ч. 3 ст. 5, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» у зв'язку з чим просить зобов'язати відповідача надати достовірний, повний та точний список осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень.
Як зазначає позивач, протягом семи років з часу взяття його на квартирний облік з категорією пільги «позачерговий» йому не надано жилого приміщення для постійного проживання, хоча впродовж вказаного часу відповідачем розподілено 274 квартири. При цьому, як вказує позивач, в черзі позачерговиків перед ним було лише 72 особи, що підтверджує факт порушення його права на одержання жилого приміщення для постійного користування.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину. Тобто, законодавцем даною нормою, фактично, закріплено виключення інформації, доступ до якої не може бути обмежено. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що запитувана позивачем інформація не є конфіденційною, не може бути обмежена в доступі і підлягає наданню на запит.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що особи, які перебувають у списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилого приміщення не отримували ні бюджетні кошти, ні майно, в розумінні ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». За таких умов, персональні дані осіб, які перебувають у списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилим приміщенням підлягають знеособленню, відповідно до положень Закону України «Про захист персональних даних».
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Як визначено у частині першій статті 1 Закону України від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Надаючи тлумачення наведеному визначенню, суд враховує судову практику застосування адміністративними судами положень Закону України "Про доступ до публічної інформації", зазначену у довідці Вищого адміністративного суду України про вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 01.06.2013, згідно з якою можна виокремити такі ознаки публічної інформації:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону №2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, серед іншого, суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Статтею 19 Закону №2939 визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (частина перша). Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга). Запит на інформацію має містити: - ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; - загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; - підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (частина п'ята).
Частиною першою статті 22 Закону №2939 визначено випадки, коли розпорядник інформації має право відмови в задоволенні запиту на інформацію, а саме:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Згідно з частиною четвертою статті 22 Закону №2939 у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Пунктом 2.1 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 30.11.2011 року №737 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.01.2012 року № 24/203378 передбачено, що облік військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у квартирно-експлуатаційних органах, військових частинах та гарнізонах. Узагальнені списки осіб, що перебувають на обліку, всіх військових частин знаходяться у ГКЕУ ЗС України.
Як вбачається з доданого до листа-відповіді від 10.09.2018 списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень по гарнізону міста Київ на 01.01.2018р., останній не містить у відповідних колонках заповнення за встановленою формою - прізвище, ім'я, по-батькові військовослужбовця та членів його сім'ї, які перебувають разом з ним на обліку.
Щодо доводів апелянта про те, що персональні дані осіб, які перебувають у списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилим приміщенням підлягають знеособленню, відповідно до положень Закону України «Про захист персональних даних» та про те, що персональні дані про особу є конфіденційною інформацією та на них розповсюджується відповідний правовий режим, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Згідно з ст. 11 Закон України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII (далі - Закон № 2657-XII) інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Відповідно до ст.ст. 20, 21 Закону № 2657-XII будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
Правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних регулюються Законом України "Про захист персональних даних" від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон № 2297-VI).
Відповідно до ст. 5 Закону № 2297-VI об'єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформлені за формою і в порядку, встановленими Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції". Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.
Виходячи з норм Закону №2939-VI визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами і на будь-яких носіях та знаходилась у володінні розпорядника на момент звернення особи з запитом.
Системний аналіз визначення публічної інформації, наведеного у Законі № 2939-VI, у взаємозв'язку з положеннями статті 13 Закону №2297-VI, якими передбачено перелік розпорядників публічної інформації, дає підстави для висновку, що інформація стосовно використання бюджетних коштів юридичними особами, які фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, є публічною.
За загальним правилом публічна інформація є відкритою. Винятки з цього правила встановлені, серед іншого, статтею 6 Закону №2939-VI та статтею 21 Закону №2657-XII, які відносять інформацію про фізичну особу (персональні дані) до конфіденційної, яка, у свою чергу, є інформацією з обмеженим доступом, що може бути поширена виключно за згодою особи.
Перелік відомостей, що є інформацією про фізичну особу (персональними даними), визначений законодавством, зокрема, частиною 2 статті 21 Закону №2657-XII та Законом №2297-VI і не є вичерпним та може доповнюватись шляхом прийняття нових нормативно-правових актів.
Однак, частиною 3 статті 5 Закону № 2297-VI визначено, що до такої інформації не може бути віднесена інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону №2657-XII.
Частина 5 статті 6 №2657-XII також встановлює заборону обмеження доступу до інформації про розпорядження бюджетними коштами, зокрема, до інформації про прізвища, імена, по батькові фізичних осіб, які отримали ці кошти за винятком випадків коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 815/623/16.
Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" надано визначення поняття «публічна інформація з обмеженим доступом», відповідно до якої інформацією з обмеженим доступом є:
1) конфіденційна інформація;
2) таємна інформація;
3) службова інформація.
Відповідно до ст. 7 України "Про доступ до публічної інформації" конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 по справі №1-9/2012 до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Разом з тим, як вірно було встановлено судом першої інстанції, ні даним рішенням Конституційного Суду України, ні Конституцією України, ні Законом України «Про доступ до публічної інформації», ні Законом України «Про інформацію» не віднесено до конфіденційної інформації прізвище, ім'я, по-батькові особи.
При цьому, як вбачається з запиту на надання публічної інформації, позивачем не порушувалося питання про надання відповідачем даних про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреси, дати і місця народження осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, а він просив надати лише перелік цих осіб.
Більш того, відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
Тобто, законодавцем даною нормою фактично закріплено виключення інформації, доступ до якої не може бути обмежено.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що запитувана позивачем інформація не є конфіденційною, не може бути обмежена в доступі та підлягає наданню на запит ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2019 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І. Шурко О.І.
Повний текст постанови виготовлений 23.07.2019.