Справа № 120/1293/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Альчук Максим Петрович
Суддя-доповідач - Охрімчук І.Г.
23 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Моніча Б.С. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року (м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області про :
- визнання дій щодо проведення перерахунку з 01.07.2018 року та виплати пенсії протиправними;
- зобов'язання проведення перерахунку пенсії з 01.07.2018 року без обмеження у розрахунках максимальним розміром пенсії, а також зобов'язати відповідача здійснити виплату невиплачених сум;
- відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн.;
- встановлення звіту про виконання судового рішення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу призначено пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яка в подальшому перерахована на виконання постанови КМУ від 21.02.2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". Однак, відповідач здійснює виплату пенсії позивача із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії, що є протиправним.
У свою чергу, відповідач на адресу суду першої інстанції надіслав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що відповідно до ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на умовах, порядку, та розмірах передбачених Постановою КМ України № 103 від 21.02.2018 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31.05.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного Фонду України у Вінницькій області (21100, вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 13322403) задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.07.2018 року з урахуванням обмежень максимальним розміром пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату недоплачених сум пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2018 року без урахування обмежень максимального розміру пенсії.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, якою просить суду скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити вимоги адміністративного позову в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує тим, що суд першої інстанції фактично визнав, але не вказав у рішенні щодо визнання дій відповідача протиправними стосовно перерахунку та виплати пенсії з 01.07.2018 року з урахуванням обмежень максимальним розміром пенсії. Разом з тим, судом не з'ясовано в частині позовних вимог щодо протиправності діяння відповідача у відмові щодо виплати моральної шкоди. Позивач вважає, що відповідач продовжує вчиняти протиправні дії, діє не у спосіб, і не в межах повноважень, що визначені законами.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою суду від 16.07.2019 року призначено до апеляційного розгляду.
Відповідач, надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу в якому вказав, що Головне управління не погоджується з доводами викладеними в апеляційній скарзі та просить відмовити у її задоволенні. Водночас зауважує, що здійснення головним управлінням виплати позивачу пенсії з обмеження максимальним розміром не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком такої відмови не стало зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії. Стосовно моральної шкоди, відповідач посилається на те, що оскільки позивачем не надано обґрунтованих пояснень та доказів наявності причинно-наслідкових зв'язків між шкодою та стражданнями позивача і діями відповідача, тому підстави для відшкодування моральної шкоди - відсутні.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість прийнятого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін, з наступних підстав.
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управління ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію як інвалід війни 1 групи відповідно до Закону України від 09.04.1992 року "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". На виконання Постанови КМ України № 103 Вінницьким обласним військовим комісаріатом видано довідку ХЛ 64227 від 06.03.2018 року № 01.01.2018 року на підставі якої ГУ ПФУ у Вінницькій області проведено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 року.
В подальшому, не погоджуючись з діями управління пенсійного фонду позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду. Рішенням від 03.08.2018 року у справі № 802/2034/18-а позов задоволено та визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо перерахунку ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2018 року з урахуванням обмежень максимальним розміром пенсії 13730 грн.; зобо в'язано ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату недоплачених сум пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 року без урахування обмежень максимального розміру пенсії 13730 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ГУ ПФУ у Вінницькій області подано апеляційну скаргу до Сьомого апеляційного адміністративного суду, яка постановою від 05.02.2019 року відхилена, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" з 01.07.2018 року змінено прожитковий мінімум для працездатних осіб та встановлено його в сумі 1435 грн.
У зв'язку з чим, відповідачем проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2018 року та застосовано обмеження максимального розміру пенсії в сумі 14350 грн.
Не погоджуючись із застосуванням обмежень у нарахуванні та виплаті розміру пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки станом на момент перерахунку пенсії позивача положення ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", щодо встановлення максимального розміру пенсії втратили чинність, а тому пенсія ОСОБА_1 , повинна виплачуватись без обмеження максимальним розміром пенсії.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відтак, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб від 21.02.2018 року № 103 постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
З матеріалів справи слідує, що згідно розрахунку пенсії по інвалідності для ОСОБА_1 , відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103, управлінням пенсійного фонду здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.07.2018 року. При цьому, пенсію перераховано з урахуванням обмеження її максимального розміру - 14350 грн., за відповідний період.
Законом України від 24.12.2015 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набув чинності 01.01.2016 року), ч. 5 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" доповнено реченням: Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Згідно з п. 2 розділу 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Законом України від 06.12.2016 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (який набув чинності 01.01.2017 року), у ч. 7 ст. 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб слова і цифри у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року замінено словами і цифрами по 31 грудня 2017 року.
Рішенням Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: ч.7 ст. 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10730 гривень; положення ч.7 ст. 43, першого речення ч. 1 ст. 54 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Відповідно до положень ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, положення ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, щодо встановлення максимального розміру пенсії не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та щодо встановлення максимального розміру пенсії тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, не більше 10740 гривень, - втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016 року.
Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що оскільки станом на момент перерахунку пенсії позивача положення ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", щодо встановлення максимального розміру пенсії втратили чинність, а тому пенсія ОСОБА_1 , повинна виплачуватись без обмеження максимальним розміром пенсії.
Стосовно вимоги позивача, щодо відшкодування моральної шкоди заданої неправомірними діям управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, колегія суддів вважає за доцільне зазначити наступне.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Необхідно надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14/.
З матеріалів справи слідує, що позивач у позовній заяві стверджує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області заподіяно позивачу моральну шкоду, оскільки через постійне нервування погіршився стан його здоров'я, у зв'язку з чим не одноразово перебував на стаціонарному лікуванні (хоча доказів підтвердження позивачем не надано). Розмір моральної шкоди позивач обґрунтовує погіршенням стану здоров'я та частотою нервових зривів, а тому, враховуючи вимоги розумності, оцінює його (розмір) в сумі 50000 грн. Цей розмір позивач вважає достатнім для відновлення фізичного та психологічного стану.
Відповідальність держави за зобов'язаннями визначено у Главі 11 ЦК України та ст. ст. 1173-1175 ЦК України, якими встановлено правило про відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі, незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу державної влади посадових чи службових осіб цих органів та шкоди, завданої у результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта.
Колегія судів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що правові підстави для стягнення моральної шкоди відсутні, оскільки позивачем не доведено у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України факту заподіяння шкоди законами, виходячи з визначень шкоди заст. 22 ЦК України та вини відповідача у її заподіянні, оскільки відповідно до ст. ст.170, 176 ЦК України, якими передбачено, що держава здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, а тому в деліктних правовідносинах зобов'язання держави - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, на яке постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", є тільки виконавцем і тому вимоги для стягнення шкоди з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
Стосовно встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відтак, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком. Таким чином, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконання зазначеного рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Варто зазначити, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить саме від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірних рішень.
Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла до висновку про те, суд прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції у справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у рішенні суд повно і всебічно з'ясував обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 23 липня 2019 року.
Головуючий Охрімчук І.Г.
Судді Моніч Б.С. Капустинський М.М.