Справа № 824/1025/18-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Кушнір В.О.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
11 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,
позивача: ОСОБА_1 ,
предстаника позивача: ОСОБА_2 ,
представника відповідача: Бабчука В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року (повне судове рішення складене 02.04.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання протиправними і скасування припису та постанови,
в жовтні 2018 року позивач, ФОП ОСОБА_1 , звернулась в Чернівецький окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Чернівецькій області, заступника начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області Кушнір Г.М., про
- визнати протиправним та скасування припису Управління Держпраці у Чернівецькій області про усунення виявлених порушень від 28.08.2018 №ЧВ-603/18/424/НД/АВ/П;
- визнання протиправною та скасування постанови заступника начальника Управління Держпраці у Чернівецькій області Кушнір Галини Миколаївни про накладення штрафу від 20.09.2018 №ЧВ-603/18/424/НД/АВ/П/ПТ/ТД-ФС/265.
Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 20.03.2019 в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю. Судове рішення мотивоване тим, що працівники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 виконували трудову функцію, а саме: здійснювали продаж товару, що є підставою для укладання трудового договору, а позивачем як роботодавцем не було укладено трудовий договір у відповідності до вимог статті 24 КЗпП України, за що передбачена відповідальність згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументами на підтвердження вимог скарги позивач зазначає, що суд необґрунтовано вважав встановленим факт допуску двох осіб до робочих місць без укладення трудового договору, оскільки предмет інспекційного відвідування не може охоплювати строк укладеного з ОСОБА_3 цивільно-правового договору, який закінчився 14.07.2018, та на момент інспекційного відвідування її не було в приміщенні. Вважає, що в матеріалах справи взагалі відсутні докази об'єктивної сторони вчиненого порушення трудового законодавства. Висновки Акту інспекційного відвідування та оскаржуваних припису та постанови ґрунтуються на аналізі документів, що отримані відповідачем до початку інспекційного відвідування. Вважає, що надані докази (сумнівні фотодокази) надані представниками відповідачів, що втратили свої повноваження. У своєму рішенні суд першої інстанції надав невірну оцінку цивільно-правовим договорам, укладеним з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в яких відсутні ознаки трудових договорів, оскільки згідно їх показів, вони лише розпаковували та розкладали товар, що є наданням послуг (виконання робіт).
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була викладена Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17. Вказує на те, що в процесі проведення інспекційного відвідування позивач надала документи щодо роботи працівників, які носять ознаки трудових правовідносин. З умов договорів укладених між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 предметом таких є: "виконання роботи по викладці товару на полиці" згідно правил внутрішнього трудового розпорядку. При цьому, в договорах не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які повинні були бути відображені в акті їх приймання. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про спробу підміни трудових відносин цивільними, що є порушенням ст.21, ч.1 та ч.3 ст. 24 КЗпП України - допуск до роботи без укладення трудового договору.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на час проведення інспекційного відвідування, зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 15.06.2006, запис № 20380000000011401, вид діяльності 47.89 - роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами. Здійснює свою підприємницьку діяльність у магазині в ТЦ "Формаркет".
Згідно направлення № 04-221 від 21.08.2018 на проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 , на підставі наказу від 21.08.2018р. №469, листа ГУ ДФС у Чернівецькій області від 22.06.2018 №3241/99/24-13/05 головними державними інспекторами відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів ОСОБА_4 та ОСОБА_4 було проведено інспекційне відвідування.
За результатами відвідування було складено акт інспекційного відвідування №ЧВ-603/18/424/НД/АВ від 28.08.2018, яким зафіксовано порушення законодавства про працю, а саме: ст.21, ч.1,3 ст.24 КЗпП України в частині фактичного допуску до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом власника або уповноваженого ним органу, і без повідомлення ДФС двох працівників - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
На підставі висновків вказаного акту, 28.08.2018 винесено припис про усунення виявлених порушень №ЧВ-603/18/424/НД/АВ, в якому надано строк до 28.09.2018р. на їх усунення.
20.09.2018 заступником начальника Управління Кушнір Г.М. було прийнято постанову №ЧВ-603/18/424/НД/АВ/ПТ/ТД-ФС/265 про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України у розмірі 223 380грн. за порушення вимог ст.21, ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП України.
Позивач, не погодившись із прийнятими контролюючим органом приписом і постановою за результатами проведеної перевірки, звернулася до суду із даним позовом.
В ході розгляду справи судом допитано в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також інспекторів Держпраці Ревуцького Л. І. та ОСОБА_9 .
Згідно пояснень наданих 22.08.2018, ОСОБА_10 , працює в магазині ФОП ОСОБА_1 з 01.05.2017. При прийомі на роботу укладала трудовий договір, працює згідно графіка з вихідними днями серед тижня. Робочий день з 09.00 год. по 20.00 год. Заробітна плата становить 3700 грн., сьогодні працює разом з ОСОБА_11 .
Згідно пояснення ОСОБА_4 від 22.08.2018 вона працює на ФОП ОСОБА_12 по цивільно-правовому договору з 20.08.2018, гнучкий графік роботи, заробітну плату ще не отримувала.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до ч.1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю.
Відповідно до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків передбачена відповідальність фізичних осіб підприємців, які використовують найману працю у вигляді штрафу - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Згідно ч.3 ст.265 КЗпП штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) врегульовані положеннями Закону України від 05.04.2007 року №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (надалі - Закон №877-V).
Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007р. № 877-V (далі - Закон №877) заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Згідно з ч.5 ст.2 Закону №877 зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Управління Держпраці у Чернівецькій області, яке забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Чернівецької області.
Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 (далі - Порядок №295) визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об'єкт відвідування).
Пунктом 2 Порядку №295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Підстави для проведення інспекційних відвідувань передбачені п.5 Порядку №295.
Підпунктом 6 п.5 Порядку №295 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться за інформацією ДФС та її територіальних органів.
За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником (пункти 19, 20 Порядку №295).
Водночас, пунктом 29 Порядку №295 передбачено, що заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509).
Відповідно до п.2 Порядку №509 штрафи мають право накладати начальники територіальних органів Держпраці та їх заступники.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно цивільно-правового договору від 14.06.2018, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 остання зобов'язувалась виконати роботи по викладці товару на полиці. Замовник в свою чергу зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахунки з виконавцем. Умовами договору також визначено, що виконавець підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Термін дії угоди з 15.06.2018 по 14.07.2018.
Предметом цивільно-правового договору від 20.08.2018 між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є виконання роботи по викладці товару на полиці, продаж товару. Термін дії угоди з 20.08.2018 по 20.09.2018. Укладеним договором передбачено обов'язок замовника своєчасно здійснювати розрахунки з виконавцем. Виконавець за умовами вказаного договору підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Також визначена вартість наданих послуг.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку тій обставині, що в ході судового розгляду встановлено, що до позовної заяви позивачем надано цивільно-правові договори, укладені з указаними особами, які не відповідають тим, що надані відповідачу в ході інспекційного відвідування.
Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.3 ст.24 КЗпП України).
Відповідно до ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Слід також зазначити, що згідно ст.626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була викладена Верховним Судом у постановах від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17 та 26 вересня 2018 року у справі №822/723/17.
Тобто, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Отже, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Як встановлено судом першої інстанції, 18 червня 2018 року Головним управлінням ДФС у Чернівецькій області проведено обстеження на ТЦ "Формаркет" з питань дотримання роботодавцями законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками. В ході проведеного заходу у ФОП ОСОБА_1 встановлено роботу двох осіб: ОСОБА_10 та ОСОБА_3 . Згідно пояснень, наданих 18.06.2018 ОСОБА_3 остання з 14.06.2018 стажується у магазині з продажу зоотоварів, власницею якого є ФОП ОСОБА_1 .
В ході проведення інспекційного відвідування за місцем фактичного здійснення діяльності ФОП ОСОБА_1 інспекторами праці виявлено двох працівників, які виконували роботу з обслуговування покупців по продажу товарів: ОСОБА_10 та ОСОБА_4 .
Також встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Проводячи аналіз договорам, укладеними з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції встановив, що вони не містять визначено об'єму робіт. Завдання та обов'язки продавця визначені ФОП ОСОБА_1 як роботодавцем у посадовій інструкції продавця (непродовольчих товарів), відповідно до яких продавець, зокрема: приймає від ФОП або безпосередньо від постачальників товари, забезпечує наявність відповідно оформлених цін на кожній одиниці товару, відпускає товар покупцям, надає покупцям необхідну інформацію про товари, які є в продажу, дотримується правил внутрішнього трудового розпорядку, та ін.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначені цивільно-правовими договорами обов'язки виконавців є ідентичними за своїм змістом обов'язкам працівника за професією "продавець непродовольчих товарів"; праця двох вказаних працівників не є юридично самостійною, а є виконанням трудової функції на посадах продавців, а, отже, вони не могли самостійно організовувати свою роботу. Також у вказаних цивільно-правових договорах не вказано чіткий обсяг робіт, які мають бути виконані, що є характерним саме для трудових відносин. Працівники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 виконували трудову функцію, а саме: здійснювали продаж товару, що є підставою для укладання трудового договору.
Отже, правомірним є висновок відповідача, що позивачем як роботодавцем не було укладено трудовий договір у відповідності до вимог статті 24 КЗпП України, за що передбачена відповідальність згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.
Колегія суддів зазначає, що основною відмінністю договорів цивільно - правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - Кодексом законів про працю України.
Правова основа цивільно - правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.02.2019 у справі №824/766/16-а.
Крім того, у ч. 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги щодо допущення представників відповідача, що втратили повноваження, спростовуються аудіозаписом судового засідання від 23.01.2019, згідно якого встановлено, що начальник відділу Пуріч Ю.С. має право представляти інтереси відповідача, відповідно до довіреності №08/0/16-2/19 від 02.01.2019.
З приводу доводів позивача про те, що предмет інспекційного відвідування не може охоплювати строк укладеного з ОСОБА_3 цивільно-правового договору, оскільки такий закінчився 14.07.2018, суд зазначає, що вказане не спростовує порушення, допущені позивачем у цій частині, як і не виключає відповідальність за його вчинення.
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України 29.05.2017 № 11-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.06.2017 за № 776/30644) затверджено Порядок обміну інформацією про відомості, що містять ознаки використання праці неоформлених працівників та порушень законодавства про працю, який визначає механізм інформаційної взаємодії, що містять ознаки використання праці неоформлених працівників та порушень законодавства про працю, між суб'єктами інформаційного обміну з метою забезпечення реалізації їх повноважень.
Отже, відносини з ОСОБА_3 стали підставою для проведення інспекційного відвідування на підставі листа ГУ ДФС у Чернівецькій області від 22.06.2018 в якому зазначено про використання найманої праці, а саме фактичного допуску до роботи без належного оформлення документів встановлених ст. 24 КЗпП України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що будь-які процедурні порушення, пов'язані із самим процесом оформлення результатів діяльності суб'єктів владних повноважень по фіксації недотримання суб'єктом приватного права вимог законодавства оцінюється судом з урахуванням всіх обставин справи та необхідністю досягнення балансу між інтересами особи правопорушника та публічними інтересами. Такі формальні неточності не можуть бути, за загальним правилом, самостійною підставою для скасування по суті правомірних рішень суб'єктів владних повноважень, спрямованих на забезпечення законності та захист публічних інтересів.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 січня 2019 року у справі №826/382/18.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що відповідачем доведено суду правомірність прийнятих рішень.
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновки суду першої інстанції.
Суд враховує, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 22 липня 2019 року.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.