Справа № 295/6152/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Полонець С.М.
Суддя-доповідач - Охрімчук І.Г.
18 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Капустинського М.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 травня 2019 року (м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліціїї Захарчука Руслана Володимировича про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову відповідача ДП18 №021589 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.125, ч.2 ст.122 КУпАП. При цьому посилається на те, що поліцейський неправомірно виніс постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, так як Правил дорожнього руху не порушував.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 23.04.2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.
Відповідач надіслав до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи диску з відеофіксацією події із письмовими запереченнями по суті позову.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17.05.2019 року позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 .) до інспектора роти №3 батальйону УПП в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Захарчука Руслана Володимировича (місце знаходження: м. Житомир, вулиця Покровська, 96.) про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, залишено без задоволення.
Постанову інспектора роти №3 батальйону УПП в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Захарчука Руслана Володимировича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 12.04.2019 року серії ДП18 №021589, залишено без змін.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, якою просить суд скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17.05.2019 року та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що позивач мав достатньо підстав рухатися саме у лівій смузі, тому що права смуга була пошкоджена, важким транспортом та не відповідала вимогам ДСТУ 3587-1997. Разом з тим додав, що перед постом розмежувальна лінія між полосами суцільна, що унеможливлює без порушень повернутися до правого ряду. При цьому, позивач не заперечував, що рухався у лівій смузі, однак в даному випадку, виїзд на неї передбачений пунктом 11.5 ПДР має рекомендаційний характер, а не забороняючий.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2019 року відкрито апеляційне провадження та призначено до апеляційного розгляду.
Відповідач, правом подати до суду відзив на апеляційну скаргу не скористався, інших заяв чи клопотань суду теж не надав.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуально права дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами встановлено, що інспектором роти №3 батальйону УПП в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Захарчуком Русланом Володимировичем 12.04.2019 року складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 №021589, відповідно до якої ОСОБА_1 12.04.2019 року об 11 год. 32 хв. на а/д Київ-Чоп 235 км. Керував транспортним засобом «Geely MR 7151А», номерний знак НОМЕР_1 та не ввімкнув лампи фар ближнього світла в світлу пору доби поза населеним пунктом, рухався на дорозі, яка має дві смуги для руху в одному напрямку в крайній лівій смузі для руху, коли права смуга не зайнята не маючи наміру здійснювати поворот ліворуч, розворот та не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію на вимогу поліцейського, чим порушив п.п. 9.8, 9.9Б та 11.5 ПДР України.
Вказаною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.122, ст.125 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.
Вважаючи постанову протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції керувався тим, що вирішуючи питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, поліцейський, який є посадовою особою та виконує посадові інструкції, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись Правилами дорожнього руху України та своєю правосвідомістю, встановив порушення ОСОБА_1 вимог п.п. 9.8, 9.9Б та 11.5 Правил дорожнього руху України та виніс законну постанову у справі про адміністративне правопорушення. Стягнення інспектором поліції застосовано без порушень, в межах статті КУпАП, за якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 ст. 2 КАС України встановлено критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого ст. 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про дорожній рух" регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Відповідно до ст. 14 зазначеного Закону, учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Диспозиція ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачає відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, в тому числі про порушення правил дорожнього руху, визначені частиною другою статті 122 та статтею 125 КУпАП.
За змістом статті 31 вказаного Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Так, з наявного у матеріалах справи відеозапису слідує, що 12.04.2019 року об 11 год. 32 хв. на а/д Київ-Чоп 235 км. інспектором поліції Захарчуком Р. В. було зупинено автомобіль позивача, який керував транспортним засобом «Geely MR 7151А», номерний знак НОМЕР_1 . Інспектор, пояснивши водію причину зупинки та перевіривши необхідні документи зауважив, що оскільки позивач не ввімкнув лампи фар ближнього світла в світлу пору доби поза населеним пунктом; рухався на дорозі, яка має дві смуги для руху в одному напрямку в крайній лівій смузі для руху, коли права смуга не зайнята не маючи наміру здійснювати поворот ліворуч, розворот; та не ввімкнув аварійну світлову сигналізацію на вимогу поліцейського, порушив п.п. 9.8, 9.9Б та 11.5 ПДР України. Факт вчинення трьох самостійних правопорушень випливає також зі змісту оскаржуваної постанови. Разом з тим, інспектор роз'яснив, що за вчинене адміністративне правопорушення, встановлене ч.2 ст.122, ст.125 КУпАП передбачено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Крім того, інспектором поліції Захарчуком Р. В. роз'яснено позивачу права, відповідно до ст.268 КУпАП. В подальшому, працівник поліції прийняв постанову, надав позивачу для ознайомлення та підпису, отримання її копії. При цьому, пояснив, що штраф слід сплатити в 15-денний термін, а у разі незгоди із прийнятою постановою, позивач має право оскаржити її до суду в 10-денний термін.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 9.1.Правил дорожнього руху обумовлено, що попереджувальними сигналами є: a) сигнали, що подаються світловими покажчиками повороту або рукою; б) звукові сигнали; в) перемикання світла фар; г) увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби; ґ) увімкнення аварійної сигналізації, сигналів гальмування, ліхтаря заднього ходу, розпізнавального знака автопоїзда; д) увімкнення проблискового маячка оранжевого кольору.
За приписами п.9.8., з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар.
Факт неувімкнення позивачем ближнього світла фар у світлу пору доби підтверджується відеозаписом, що міститься в матеріалах справи.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржувану постанову винесено також за порушення позивачем пп. б п. 9.9. ПДР України, яке полягало у тому, що після зупинки на вимогу працівника поліції ОСОБА_1 не увімкнув аварійну світлову сигналізацію.
Згідно з пп. б п. 9.9 Правил дорожнього руху, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар.
При цьому, пунктом 8.9 Правил передбачено, що вимога про зупинку транспортного засобу подається поліцейським за допомогою: сигнального диска з червоним сигналом чи світлоповертачем або руки, що вказує на відповідний транспортний засіб та подальше місце його зупинки; увімкненого проблискового маячка синього і червоного або лише червоного кольору та (або) спеціального звукового сигналу; гучномовного пристрою; спеціального табло, на якому зазначається вимога про зупинку транспортного засобу.
Водій повинен зупинити транспортний засіб у вказаному місці з дотриманням правил зупинки.
З відеозапису з нагрудної камери поліцейського, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що, дійсно, після зупинки на вимогу поліцейських, позивачем не була увімкнена аварійна сигналізація, що є порушенням п. 9.9 Правил. Таким чином, після зупинки позивач повинен був увімкнути аварійну сигналізацію, чого зроблено не було, навіть, після того, як працівники поліції пояснили останньому причину зупинки транспортного засобу у зв'язку з порушенням правил дорожнього руху та початку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Посилання позивача на те, що він не порушував правил дорожнього руху, за що був зупинений поліцейськими та що встановлено судом першої інстанції, не спростовує висновку про те, що він був зобов'язаний увімкнути аварійну сигналізацію після зупинки незалежно від того, порушував він Правила чи ні.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що постанова містить посилання на п. 11.5 ПДР України, оскільки ОСОБА_1 рухався на дорозі, яка має дві смуги для руху в одному напрямку в крайній лівій смузі для руху, коли права смуга не зайнята не маючи наміру здійснювати поворот ліворуч чи розворот.
Згідно пункту 11.5. ПДР на дорогах, які мають дві і більше смуги для руху в одному напрямку, виїзд на крайню ліву смугу для руху в цьому ж напрямку дозволяється, якщо праві зайняті, а також для повороту ліворуч, розвороту або для зупинки чи стоянки на лівому боці дороги з одностороннім рухом у населених пунктах, коли це не суперечить правилам зупинки (стоянки).
Дана вимога Правил дорожнього руху введена для чіткого роз'яснення порядку руху дорогами, які мають більше однієї смуги для руху в одному напрямку. Вона базується на принципах руху якомога ближче до правого краю проїзної частини (п. 11.2 Правил дорожнього руху).
На підтвердження порушення позивачем пункту 11.5 ПДР відповідачем, відповідно до статті 251 КУпАП, надано, зокрема, відеозапис, із зафіксованим фактом вчинення адміністративного правопорушення. Зокрема, вказаним відеозаписом зафіксовано, що позивач протягом довгого часу рухався у лівій крайній полосі дороги , не маючи наміру з'їхати на крайню праву смугу.
З приводу твердження позивача щодо неправомірності складання інспектором постанови на місці вчинення правопорушення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію", поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Законом України "Про Національну поліцію" та "Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі" (надалі - Інструкція), затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395, передбачена можливість застосовувати відеофіксацію обставин правопорушення, в тому числі використовувати відеорегістратори.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07.11.2015 № 1395, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 р. за № 1408/27853 (далі - Інструкція № 1395), визначає процедуру оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (п. 1 розділу І Інструкції № 1395).
Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції № 1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, частинами 2 і 3 статті 122, статті 126 КУпАП.
Відповідно до пункту 1 та 2 розділу III Інструкції № 1395 справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частиною 2 статті 122, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Аналіз вищезазначених норм свідчить, що посадова особа Національної поліції наділена повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, які реалізуються, зокрема, у разі виявлення правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зокрема, порушень, передбачених ч. 2 ст. 122 КУпАП, розглядати справи про адміністративне правопорушення та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, без складення відповідного протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верхового Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 725/2755/17 (№ К/9901/5670/17), від 11 квітня 2018 року у справі № 592/8797/16-а (№ К/9901/10822/18) .
Таким чином, справа про адміністративне правопорушення розглянута у законний спосіб. Складання Інспектором роти №3 батальйону Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Захарчуком Русланом Володимировичем постанови на місці вчинення правопорушення також здійснено правомірно.
Відповідно ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Положеннями статей 245, 251, 252, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показань свідків. Таким чином, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.
Враховуючи наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач під час винесення оскаржуваної постанови діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови, а відтак колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Судова колегія враховує також позицію Європейського суду з прав людини в справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03) від 3 квітня 2008 року вказав, що сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для сумніву, що відповідач діяв неправомірно. Навпаки, відповідно до пункту 2 статті 86 КАС України ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Пояснення позивача вказують лише на його намагання уникнути несприятливих для нього наслідків у зв'язку із притягненням до адміністративної відповідальності, але не вказують на неправомірність дій відповідача.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, тобто на відповідача.
Суд, зважаючи на обов'язок доказування відповідачем у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідно до норми ч.2 ст.77 КАС України, та зважаючи на встановлення вказаною нормою презумпції вини відповідача, вважає, що презумпція вини не є абсолютною, оскільки не звільняє суд від обов'язку ухвалити справедливе та правосудне рішення, встановивши обставини справи.
Колегія суддів вважає вірним твердження суду першої інстанції щодо питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Відтак, поліцейський, який є посадовою особою та виконує посадові інструкції, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись Правилами дорожнього руху України та своєю правосвідомістю, встановив порушення ОСОБА_1 вимог п.п. 9.8, 9.9Б та 11.5 Правил дорожнього руху України та виніс законну постанову у справі про адміністративне правопорушення. Стягнення інспектором поліції застосовано без порушень, в межах статті КУпАП, за якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності. Постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням вимог чинного законодавства.
При цьому, позивач не зробив посилань на обставини та не надав відповідних доказів, які б свідчили про відсутність в його діях порушень Правил дорожнього руху України, з чого можна було б зробити висновок про те, що постанову у справі про адміністративне правопорушення було складено з порушенням діючих норм законодавства. Доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого судового рішення. Рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 травня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Постанова суду складена в повному обсязі 18 липня 2019 року.
Головуючий Охрімчук І.Г.
Судді Капустинський М.М. Моніч Б.С.