Справа № 826/12998/17 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.
16 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Ключковича В.Ю.
Парінова А.Б.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Народного депутата України ОСОБА_2, Національного антикорупційного бюро України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року у справі за позовом Народного депутата України ОСОБА_5 до Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника Артема Сергійовича, Народного депутата України ОСОБА_2, третя особа - Національне антикорупційне бюро України про визнання протиправними дій та зобов'язання утриматись від вчинення дій, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся народний депутат України ОСОБА_5 з позовом до директора Національного антикорупційного бюро України (Відповідач-1), народного депутата України ОСОБА_2 (Відповідач-2), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії директора Національного антикорупційного бюро України щодо розголошення та розповсюдження інформації про громадянина США ОСОБА_1 , Глави штабу (на час вчинення протиправних дій) кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_3, стосовно наявності прізвища та підписів ОСОБА_1 в списках «чорної бухгалтерії Партії регіонів» в матеріалах досудового розслідування, що мало наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року та завдало шкоди інтересам держави Україна;
- визнати протиправними дії ОСОБА_2 з приводу втручання у зовнішню політику держави Україна, які були здійснені шляхом поширення інформації щодо громадянина США ОСОБА_1 , Глави штабу (на час вчинення протиправних дій) кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_3 , що мало наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року та завдало шкоди інтересам держави Україна;
- зобов'язати відповідачів утриматись від дій щодо втручання у зовнішню політику держави України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на переконання позивача, відповідачі протиправно поширювали недостовірну інформацію про громадянина США ОСОБА_1 , який (на час вчинення протиправних дій) обіймав посаду Глави штабу кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_3, а саме: щодо наявні прізвища та підписів ОСОБА_1 в списках «чорної бухгалтерії Партії регіонів». Позивач зауважує, що відповідні протиправні дії відповідачів мали наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року, а також зовнішньополітичну діяльність України, чим завдали шкоди інтересам держави.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії директора Національного антикорупційного бюро України щодо розголошення та розповсюдження інформації про громадянина США ОСОБА_1 , Глави штабу (на час вчинення протиправних дій) кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_3, стосовно наявності прізвища та підписів ОСОБА_1 в списках «чорної бухгалтерії Партії регіонів» в матеріалах досудового розслідування, що мало наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року та завдало шкоди інтересам держави Україна.
- визнано протиправними дії народного депутата України ОСОБА_2 з приводу втручання у зовнішню політику держави Україна, які були здійснені шляхом поширення інформації щодо громадянина США ОСОБА_1 , Глави штабу (на час вчинення протиправних дій) кандидата в Президенти Сполучених Штатів Америки ОСОБА_3 інформації, що мало наслідком втручання у виборчі процеси Сполучених Штатів Америки 2016 року та завдало шкоди інтересам держави Україна.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, народний депутат України ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновки суду, покладені в основу прийнятого рішення, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а також вказує про те, що позивачем не наведено обґрунтованих доводів і не надано відповідних доказів стосовно того, яким чином на момент звернення до суду першої інстанції діями відповідачів були порушені його права та законні інтереси. Крім того, ОСОБА_2 також зауважує, що позивачем було пропущений строк звернення до суду. Апелянт зазначає, що відповідні обставини були викладені у запереченнях на позовну заяву, проте не були враховані судом першої інстанції під час прийняття рішення у справі, що підтверджується відсутністю правової оцінки доводам заперечень на позов у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
У свою чергу, не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) також звернулось до суду з апеляційною скаргою та посилаюсь на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення в частині задоволених позовних вимог просить суд його скасувати у відповідній частині та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Обгрунтування вимог апеляційної скарги аналогічне апеляційній скарзі ОСОБА_2 . Крім того, вказує, що народним депутатом ОСОБА_5 не доведено наявності причинного зв'язку між діями НАБУ та завданням шкоди інтересам держави Україна. Крім того, НАБУ зазначає, що позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження існування його порушених прав та інтересів оскаржуваними діями відповідачів. Також НАБУ звертає увагу на порушення позивачем шестимісячного строку звернення до суду, що має наслідком залишення позовної заяви без розгляду.
Позивачем було подано відзив на вказані апеляційні скарги відповідно до змісту якого наполягає на законності рішення суду першої інстанції та доводах викладених у позові. Разом з цим, зауважує, що відповідачами не спростовано підстав позову на вчинення ними протиправних дій, які виразились в розголошенні та розповсюдженні недостовірної інформації про громадянина США ОСОБА_1 . З огляду на зазначене, позивач вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Під час апеляційного розгляду справи учасники судового процесу підтримали доводи та вимоги викладені в апеляційних скаргах та відзиві відповідно.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що доводи позивача, викладені в обґрунтування протиправних дій відповідачів щодо розголошення недостовірних відомостей про громадянина США ОСОБА_1 - глави штабу кандидата в президенти США ОСОБА_3 знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи, у тому числі на підставі наявних у справі доказів.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи на підтвердження обставин викладених у позовній заяві та обґрунтування позовних вимог позивачем було надано суду виключно роздруківки з різних засобів масової інформації, а також соціальної мережі Facebook.
Зокрема, судом апеляційної інстанції перевірено твердження позивача про те, що Національне бюро неофіційно та з порушенням процедури розслідування передало неперевірену та недостовірну інформацію про причетність ОСОБА_1 до «чорної бухгалтерії Партії регіонів» та можливість отримання ним 12,7 млн. доларів США американському виданню «The New York Times» ще до її офіційного оприлюднення та озвучення.
При цьому, вищевказані дії Національного бюро нібито стали підставою для серії негативних публікацій про ОСОБА_1 , великого резонансу в американській політиці, а також звільнення ОСОБА_1 з посади Голови штабу кандидата в Президенти США ОСОБА_3.
Вказане нібито мало наслідком втручання відповідачів у виборчі процеси США у 2016 році, в результаті чого інтересам України було завдано шкоди.
Однак, слід звернути увагу на те, що вищевказані доводи обґрунтовуються позивачем лише посиланнями на публікації та статті засобів масової інформації, а також коментарі народних депутатів України, політиків, державних службовців та інших осіб.
Водночас, в матеріалах справи відсутні належні, достовірні та допустимі докази, які б підтверджували вищевказані доводи позивача.
Так, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з приписами ст. 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів).
У свою чергу положеннями ст. 99 КАС України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, веб-сайти (сторінки).
При цьому, частинами 2-5 вказаної норми визначено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до присів вказаної норми, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Отже з урахуванням вказаних приписів законодавства, колегією суддів встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості позовних вимог було подано до суду паперові копії електронних доказів, які жодним чином не засвідчені. Разом з цим, оригіналів вказаних електронних доказів позивачем під час розгляду справи суду не надавалось та клопотання про їх витребування заявлено не було.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що такі докази до уваги судом не приймаються.
З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин викладених в обґрунтування позовних вимог. Натомість, суд першої інстанції приймаючи подані позивачем докази до уваги не дотримався вимог процесуального законодавства та помилково визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які є непідтвердженими.
Окремо слід зазначити, що питання наявності чи відсутності дозволу слідчого або прокурора на розголошення даних досудового розслідування, тобто правомірності дій детектива як сторони кримінального провадження з боку обвинувачення у конкретному кримінальному провадженні є питанням, яке вирішується виключно в порядку кримінального судочинства.
Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи НАБУ, що в межах адміністративного судочинства взагалі не може здійснюватися оцінка належності та допустимості будь-яких доказів, отриманих у ході розслідування кримінального правопорушення.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що позивачем не доведено, а судом апеляційної інстанції з матеріалів справи не встановлено, що інформація, поширена ОСОБА_2 була отримана останнім від детектива НАБУ чи прокурора САП, або будь-якого іншого правоохоронного органу, який здійснює досудове розслідування, тому жодного дозволу на публікацію вказаної інформації від слідчого чи прокурора ОСОБА_2 не повинен був отримувати. Протилежного позивачем не доведено.
Окрім того, позивачем не доведено наявності причинного зв'язку між вчиненням вищевказаних дій (якщо б вони були вчинені) та викладом негативних публікацій про ОСОБА_1 , що стало великим резонансом в американській політиці та призвело до звільнення ОСОБА_1 з посади Голови штабу кандидата в Президенти США ОСОБА_3.
Також позивачем не підтверджено доказами, і такі відсутні в матеріалах справи, що такі дії призвели до втручання відповідачів у виборчі процеси США у 2016 році, що врешті-решт мало наслідком завдання шкоди інтересам держави Україна.
Далі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване в інших законах, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб ствердження про порушення було обґрунтованим.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
Тобто, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.
При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Так, колегією суддів встановлено, що позивачем у справі є народний депутат України ОСОБА_5. Позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами про визнання дій Директора НАБУ Ситника А.С. та народного депутата України ОСОБА_2 щодо втручання у виборчі процеси Сполучених Штатах Америки 2016 року, що завдало істотної шкоди інтересам держави Україна шляхом оприлюднення так званої Чорної каси «Партії Регіонів» протиправними та зобов'язання утриматись в подальшому від вчинення таких дій у майбутньому.
Таким чином, зі змісту позовних вимог колегією суддів не встановлено, яким чином відповідні дії відповідачів зумовлюють зміну обсягу будь-яких прав та обов'язків позивача, та/або яким чином такі дії безпосередньо порушують законні права та/або інтереси позивача. Зокрема, позивачем не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення його прав та інтересів внаслідок повідомлення Директором Національного бюро інформації стосовно ходу досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Крім того, положеннями ст. 2 та 5 КАС України передбачено, що захист прав, свобод та інтересів особи має бути ефективним.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, згідно з вказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. При цьому, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Колегія суддів також зауважує, що в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, з аналізу наведених норм КАС України слідує, що особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, про що останнім вказано, зокрема у постанові від 12 лютого 2019 року по справі 826/7806/17.
В той же час, як вже зазначалось, позивачем не наведено належними та допустимими доказами дійсного (фактичного) порушення відповідачами його законних прав, свобод чи інтересів. При цьому, колегія суддів зазначає, що у межах заявленого спору задоволення позовних вимог до змін у правовому становищі безпосередньо позивача не призведе, у зв'язку з недоведеністю позивачем існування у нього порушених прав на даному етапі.
Крім того, суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що відповідачі у спірних правовідносинах не здійснювали владних управлінських функцій стосовно позивача, а відносини, що склались між сторонами не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контролюючих функцій однією стороною стосовно іншої.
Разом з цим, колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на порушення його прав з тих підстав, що відповідачі визначили напрямки та здійснили реалізацію зовнішньої політики України, що є повноваженнями, у тому числі Верховної Ради України як колегіального органу, народним депутатом якої він є.
Згідно ч. 1 статті 12 Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» визначення та реалізація засад внутрішньої і зовнішньої політики здійснюються на основі тісної взаємодії та координації зусиль Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади у цьому напрямі.
Відповідно до ч. 2 статті 12 цього Закону повноваження щодо визначення та реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики здійснюють Верховна Рада України, Президент України, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування.
Так, Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики, вносить у разі потреби зміни до цього Закону, законодавчо врегульовує відносини, спрямовані на впровадження засад внутрішньої та зовнішньої політики у відповідних сферах, здійснює кадрову політику в межах, визначених Конституцією України, здійснює парламентський контроль.
Однак, ані цим Законом, ані Законом України «Про статус народного депутата України» чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом не визначено окремого народного депутата України, у тому числі, позивача, як суб'єкта, який визначає та реалізує засади внутрішньої і зовнішньої політики.
Тобто, у цьому спорі за вказаних умов позивачем міг би виступати лише суб'єкт, визначений у статті 12 Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики».
Водночас, позов у цій справі подано не Верховною Радою України, а окремим народним депутатом України - ОСОБА_5
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
При цьому, колегія суддів зауважує, що за наведених обставин, відповідачі можуть нести відповідальність як фізичні особи та бути стороною у справі, яка підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Аналогічний правовий висновок було викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року під час розгляду адміністративної справи № 826/8778/18.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність порушених прав позивача у спірних правовідносинах, які підлягають захисту адміністративним судом, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Твердження апелянтів щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду не приймаються колегією суддів, оскільки вимоги ОСОБА_5 обґрунтовані розголошенням та розповсюдженням відповідної інформації, що за його твердженням мало місце у період з травня 2016 року по червень 2017 року, та враховуючи подачу адміністративного позову у жовтні 2017 року, підстави для залишення позову без розгляду відсутні.
Отже, з урахуванням викладених обставин у їх сукупності та взаємозв'язку, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Навпаки, апеляційний суд внаслідок дослідження матеріалів справи прийшов до висновку про необгрунтованість позовних вимог.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що згідно вимог ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Натомість, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції під час вирішення даної справи суд прийшов до помилкових висновків, що не ґрунтуються на доказах, що призвело до неправильного вирішення даного спору. При цьому, доводи апелянтів заслуговують уваги, оскільки спростовують висновки суду першої інстанції.
Положеннями ст. 315 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, оскільки судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а викладені у рішенні висновки - не відповідають дійсним обставинам справи, колегія суддів приходить до висновку про скасування такого рішення.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційні скарги Народного депутата України ОСОБА_2, Національного антикорупційного бюро України задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 грудня 2018 року скасувати.
В задоволенні адміністративного позову Народного депутата України ОСОБА_5 до Директора Національного антикорупційного бюро України Ситника Артема Сергійовича, Народного депутата України ОСОБА_2, третя особа - Національне антикорупційне бюро України про визнання протиправними дій та зобов'язання утриматись від вчинення дій - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов