Справа № 366/954/19 Суддя (судді) першої інстанції: Тетервак Н.А.
22 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
розглянувши у апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 05 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України Іванківського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
До Іванківського районного суду Київської області звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом (скаргою) до Державної міграційної служби України Іванківського РВ ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області відповідного до змісту якого просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН ЦМУ № 000460 від 05 квітня 2019 року та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Позов мотивовано тим, що з травня 2004 року він проживає в с.Рагівка Поліського району Київської області в батьківській хаті, яка залишена йому у спадок після смерті батьків, але з того часу жодний державний орган не повідомляв його про необхідність залишити територію України, а також про терміни його можливого перебування на території цієї держави.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 05 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість рішення суду першої інстанції, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Іванківського районного суду Київської області від 05 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було встановлено того факту, що він вже був притягнутий до відповідальності за це саме адміністративне правопорушення, а тому відповідно судом не було враховано приписи ст.61 Конституції України, а також ст. 38 КУпАП, відповідно до змісту яких притягнення особи за одне і те саме правопорушення двічі є неприпустимим.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи до суду не з'явились та явку уповноважених представників не забезпечили, про причини їх неявки суду не повідомили.
З огляду на викладене та керуючись приписами ст. 311 та ч. 2 ст. 312 КАС України, колегія суддів визнала за можливе здійснити апеляційний розгляд даної справи в порядку письмового провадження.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Рагівка Поліського району Київської області, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
15 квітня 2004 року позивачу було видано паспорт громадянина Російської Федерації з якого вбачається, що 26 лютого 1988 року ОСОБА_1 був зареєстрований у АДРЕСА_1 .
Разом з цим, судом встановлено, що відмітка про дату перетину державного кордону України у паспорті відсутня.
05 квітня 2019 року уповноваженою особою відповідача під час розгляду справи про адміністративне правопорушення гр. Росії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_2 , було встановлено, що останній вчинив порушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 203 КУпАП, а саме: 05 квітня 2019 року о 9 год. 10 хв. в Іванківському РВ було виявлено громадянина Росії ОСОБА_1 , який ухилився від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування.
За встановлених обставин, відповідачем було прийнято постанову ПН ЦМУ 000460 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400,00 грн.
Не погоджуючись з даним рішенням та вважаючи його таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, позивач звернувся до суду про його оскарження.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було виконано рішення Державної міграційної служби про виїзд за межі України від 05 квітня 2019 року, а тому він правомірно був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП, а саме: за ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування.
При цьому, суд першої інстанції під час прийняття рішення у даній справі також врахував, що позивач не вказав за які саме порушення відповідного законодавства органи міграційної служби неодноразово накладали на нього стягнення та відповідних доказів суду не надав, проте, на переконання суду, перебуваючи в Україні понад 15 років, позивач зобов'язаний був дотримуватися законодавства України, узаконити своє перебування в Україні.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Положеннями ст. 203 КУпАП передбачено, що порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, а саме:
- проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або
- працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або
- недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або
- ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або
- працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само
- порушення правил транзитного проїзду через територію України,
крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Разом з цим, положеннями частини 3 вказаної норми передбачено, що дія цієї статті не поширюється на випадки, коли іноземці чи особи без громадянства з наміром отримати притулок чи бути визнаними в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнули державний кордон України і перебувають на території України протягом часу, необхідного для звернення із заявою про надання притулку чи заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
У свою чергу, як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відмітка про дату перетину державного кордону України у паспорті позивача відсутня, що вказує про те, що позивач незаконно перетнув державний кордон України, а тому на нього відповідно до вказаної норми не поширюється дія ст. 203 КУпАП.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відсутність відмітки про дату перетину позивачем державного кордону України позбавляє можливості встановити закінчення передбаченого законодавством терміну перебування цієї особи в Україні.
Щодо висновку суду про те, що позивачем не було виконано рішення Державної міграційної служби про виїзд за межі України від 05 квітня 2019 року, то колегія суддів зазначає, що рішенням Іванківського районного суду Київської області від 27 травня 2019 року у справі № 366/964/19, яке набрало законної сили 27 червня 2019 року рішення головного спеціаліста Іванківського РВ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Данчеєвої М.О. № 4 від 05.04.2019 про примусове повернення ОСОБА_1 з України до Російської Федерації було скасовано.
Таким чином, чином, з наведеного слідує, що позивач не зобов'язаний був виконувати рішення суб'єкта владних повноважень, яке у подальшому було визнано протиправним та скасовано у судовому порядку.
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що відповідальність за умисне невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення уповноваженого державного органу про заборону в'їзду в Україну визначено статтею 203.1 КУпАП, проте позивача було притягнуто до відповідальності за порушення, відповідальність за яке встановлена іншою нормою, а саме ст.. 203 КУпАП - ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування.
З огляду на зазначене, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність прийнятого відповідачем рішення, оскільки склад інкримінованого позивачу адміністративного правопорушення - відсутній.
Доводи позивача про те, що він вже був неодноразово притягнутий до відповідальності за те саме правопорушення не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки зі змісту наявної у матеріалах справи постанови про накладення адміністративного стягнення ПН МКО 082090 від 14.11.2017 вбачається, що позивач притягувався за вчинення іншого порушення, відповідальність за яке також передбачена у ч. 1 ст. 203 КУпАП, а саме: проживання без документів на право проживання в України.
Водночас, з огляду на те, що відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту ухилення позивача від виїзду з України після закінчення встановленого законодавством терміну перебування та відповідно самого факту вчинення позивачем такого порушення, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у відповідача були відсутні.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У свою чергу відповідно до приписів ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак, позиція суду першої інстанції щодо доведеності факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП є помилковою, а оскаржувана постанова протиправною.
З урахуванням недоведеності складу правопорушення в діях позивача суд апеляційної інстанції вважає дану обставину достатньою для задоволення позову в частині визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови, а надання висновку щодо інших аргументів апелянта в цій частині - недоцільним.
У відповідності до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Крім того, згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, підлягає задоволенню і вимога апелянта про закриття провадження.
Отже, колегією суддів встановлено, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду першої інстанції та приймаються колегією суддів у відповідній частині в якості обґрунтованих.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України встановлено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 271, 286, 272, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 05 червня 2019 року задовольнити.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 05 червня 2019 року скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ПН ЦМУ № 000460 від 05 квітня 2019 року.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
Повний текст постанови складено 22 липня 2019 року.