17 липня 2019 року м. Дніпросправа № 160/379/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Дніпрі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет"
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року (головуючий суддя - Віхрова В.С.) в адміністративній справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет"
до Одеської митниці Державної фіскальної служби
про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (далі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Одеської митниці ДФС України (далі - Відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UA500060/2018/000033/2 від 30.07.2018 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500060/2018/08458 від 30.07.2018 року.
В обґрунтування адміністративного позову Позивач зазначив про те, що разом з митною декларацією були подані всі необхідні супровідні документи, а також документи, які підтверджують митну вартість товару, що підтверджується відповідними відомостями, наведеними в графі 44 митної декларації.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено (а.с.163-170).
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що доводи Позивача щодо надання всіх відповідних документів до митного органу, які б підтвердили числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, не знайшли свого підтвердження, а подані додатково документи не спростували виявлені Відповідачем розбіжності.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що Позивач погоджується із висновком суду, що ціна зовнішньоекономічного договору є обов'язковою умовою договору, та за відсутності ціни товару в договорі документ, в якому вона зазначена фактично, в цьому випадку - інвойс є невід'ємною частиною договору. Проте такий висновок суду не означає, що ціна товару має бути деталізована, в тому числі виокремлено її складову в документі, яким встановлено ціну товару (ціну товару без упаковки та маркування; вартість упаковки; вартість пакування тощо). Відповідачем не доведено правомірність застосування при визначенні скоригованої митної вартості саме резервного методу.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо складової вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару. Декларації країни відправлення для здійснення митного оформлення товарів Позивача разом із іншими документами не надавалося. Надані Позивачем документи містили розбіжності та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що фактично була сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи, своїх представників для участі в судовому засіданні не направили, що не перешкоджає розгляду справи.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що 15 липня 2014 року між Позивачем та WENZHOU HUISHUNDA INDUSTRIAL TRADE CO., LTD., (Китай) було укладено контракт на поставку продукції №2759-WH/CN та 11.06.2018 року підписано специфікацію №24 до вказаного контракту, якою погоджено продаж на умовах поставки FOB- СN WENZHOU, Китай (Інкотермс 2000), такого товару: посуд столовий із склокераміки: арт.0181BAV - тарілка 20 см 25 200 шт. за ціною 0,500 дол. США за шт.; арт.0183BAV - тарілка супова 19 см 29 826 шт. за ціною 0,580 дол. США за шт.; арт. 0141BAV - набір ємностей з кришками 3 шт. 14 см, 16 см та 18 см із наявністю малюнків 5 008 наборів, за ціною 2,99 дол. США за набір, на загальну суму 67 043,12 дол. США.
З метою митного оформлення поставленого позивачу товару, Позивач, 30.07.2018 року подав до митного органу митну декларацію №UA500060/2018/023351 від 04.07.2018 року. Разом із декларацією Позивачем були подані необхідні супровідні документи, а також документи, що підтверджують митну вартість товару, що підтверджується відомостями у графі 44 вище вказаної декларації.
Митна вартість товару, заявленого до митного оформлення, була визначена декларантом за методом 1, тобто за ціною договору (контракту) щодо товару, який імпортується (вартість операції).
30 липня 2018 року відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA500060/2018/000033/2, яким визначено митну вартість товару за резервним методом.
Вказане рішення обґрунтоване тим, що за результатом опрацювання всіх поданих декларантом документів встановлено, що подані документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:
- згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів Інкотермс мінімальне страхування має покривати зазначену в договорі ціну плюс 10% (тобто 110%) і повинно бути обумовлене у валюті договору. Наданий страховий поліс 40-0197-18-00011/660 від 18 червня 2018 року не відповідає вищезазначеним умовам;
- відповідно до пп.в) п.2 ч.10 ст. 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплату додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Проте у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару.
На підставі вказаного рішення від 30 липня 2018 року Відповідачем прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів транспортних засобів комерційного призначення №UA500060/2018/08458.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI; Закону України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур у зміненій редакції згідно з Додатком I до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» від 05.10.2006 року № 227-V; Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 30.10.1947 №995_264; Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 30.05.2012 року № 631, Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс", розроблених Міжнародною Торговою Палатою 01.01.1990 року №23.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 Митного кодексу України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 Митного кодексу України).
Відповідно до статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу України).
Як визначено у частині третій статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.
Згідно з ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Колегією суддів встановлено, що в рішенні від 30 липня 2018 року №UA500060/2018/000033/2 Відповідачем зазначені підстави, у зв'язку з якими відмовлено у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю та проведено коригування митної вартості. Проте, жодна із вказаних у вказаному Рішенні підстав не відповідає випадкам, встановленим ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, які надають митному органу право на проведення коригування митної вартості.
Так, Відповідач зазначив, що згідно пп. в) п. 2 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України при визначені митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі, тощо) відсутня будь яка інформація щодо включення/не включення даних складових митної вартості до ціни, що була фактично або підлягає сплаті за оцінювані товари, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів.
Колегією суддів встановлено, що пунктом 2.2. зовнішньоекономічного договору (контракту) від 15.07.2014 року №2759-WH/CH витрати на упаковку та маркування включені у вартість товару.
Отже, умовами вказаного контракту визначено, що ціна на товар включає в себе вартість пакування, у зв'язку із чим відсутні підстави для окремого додавання вартості упаковки до ціни, що фактично сплачена за при визначені митної вартості.
Таким чином, вищезазначені доводи Відповідача, покладені в основу оскаржуваного рішення, є необгрунтованими та спростовуються вищенаведеним. Відповідач мав можливість перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі №815/4132/17.
Також, Відповідач зазначив, що згідно з Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів Інкотермс мінімальне страхування має покривати зазначену в договорі ціну плюс 10% (тобто 110%) і повинно бути обумовлене у валюті договору. Наданий страховий поліс 40-0197-18-00011/660 від 18 червня 2018 року не відповідає вищезазначеним умовам.
Колегією суддів встановлено, що відповідно до специфікації №24 від 11.06.2018 року Сторонами погоджено продаж товару на умовах поставки FOB-Венжоу.
Відповідно до пунктів А.3. та Б.3. «Договори перевезення та страхування» Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» терміну поставки FOB як у Продавця та і Покупця відсутні зобов'язання щодо укладення договорів страхування.
Отже, при поставці товару на умовах FOB сторони самі вирішують, чи бажають вони застрахуватися та в якій мірі.
З матеріалів справи встановлено, що ТОВ «АТБ-маркет» за Генеральним договором добровільного страхування вантажів від 01.03.2018 року №40-0197-18-00011, укладеним з АТ «Страхова компанія «Українська страхова група», здійснило добровільне страхування.
Таким чином, витрати Позивача на страхування підтверджуються Генеральним договором добровільного страхування вантажів від 01.03.2018 року №40-0197-18-00011 та сертифікатом від 14.06.2018 року №40-0197-18-00011/660. Дані документи були надані Позивачем Відповідачу під час митного оформлення.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги і те, що визначення суми страхових витрат у вказаному договорі у гривнях, здійснено з урахуванням вимог ст. 19 Закону України «Про страхування», оскільки Позивач є резидентом України та договір страхування укладений в Україні.
Таким чином, доводи Відповідача про те, що невідповідність страхової суми мінімального страхування, яке повинно покривати ціну договору купівлі-продажу плюс 10%, та невідповідність валюти страхової суми валюті зовнішньоекономічного договору виключають можливість перевірки органом доходів і зборів числового значення вартості страхування як складової частини заявленої митної вартості є необгрунтованими та спростовуються вищенаведеним.
Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів, також, приймає до уваги і те, що судом першої інстанції взагалі не було досліджено питання наявності обґрунтованих підстав у Відповідача для витребування додаткових документів у декларанта, окрім тих, які були надані під час митного оформлення відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.
З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави, у зв'язку з наявністю яких Відповідачем прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, не свідчать про наявність у митного органу обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів. Жодна із вказаних у рішенні про коригування митної вартості товарів підстав не відповідає випадкам, встановленим ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, які надають митному органу право на проведення коригування митної вартості.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Відповідачем не доведено наявність обґрунтованого сумніву щодо правильності задекларованої Позивачем митної вартості товару після отримання від Позивача документів, що свідчить про протиправність прийнятого рішення про коригування митної вартості товарів від 30 липня 2018 року №UA500060/2018/000033/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 30 липня 2018 року №UA500060/2018/08458.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги ОСОБА_3 Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи неповно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються належними письмовими доказами, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову в задоволенні позовних вимог прийнято з порушення норм матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 11 березня 2019 року підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для розподілу судових витрат, а саме: стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці ДФС України судового збору у загальному розмірі 9578 (дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят вісім) гривень 00 копійок, зокрема:
- 3842 грн. за подання позовної заяви;
- 5736 грн. за подання апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року в адміністративній справі №160/379/19 - скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Одеської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості товарів №UA500060/2018/000033/2 від 30.07.2018 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500060/2018/08458 від 30.07.2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Державної фіскальної служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" судовий збір у загальному розмірі 9578 (дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят вісім) гривень 00 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
В повному обсязі постанова складена 23 травня 2019 року.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова