23 липня 2019 року справа №200/908/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., секретар судового засідання Макаренко А.С., за участі представника відповідача Груєнка С.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року (повне судове рішення складено 31 травня 2019 року у м. Слов'янську) у справі № 200/908/19-а (суддя в І інстанції Стойка В.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Донецькі Електромережі» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В січні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» (далі - ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі», платник податків) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області (далі - ГУ ДФС у Донецькій області, контролюючий орган), в якому просило суд, з урахуванням наданих уточнень позовних вимог, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:
- № 0047124407 від 10.10.2018 про сплату штрафу в сумі 65,46 грн.,
- № 0047114407 від 10.10.2018 про сплату штрафу в сумі 4 грн. 50 коп.,
- № 067334407 від 18.03.2019 про сплату штрафу в сумі 16 700,08 грн.,
- № 067314407 від 18.03.2019 про сплату штрафу в сумі 27,60 грн.
Заявлені вимоги обґрунтовані безпідставністю прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень. Так, позивач в період з 14.04.2014 по 30.05.2016 був звільнений від сплати земельного податку на підставі ст. 6 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII). З 01.06.2016 позивач своєчасно сплачував податкові зобов'язання, втім відповідачем нараховані штрафні санкції за несвоєчасну сплату земельного податку за періоди, в яких позивач був звільнений від сплати на підставі приписів вищезазначеного Закону.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року позовні вимоги задоволені.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначені доводи, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву, зокрема, апелянт наголошує, що позивач надав податкові декларації з плати за землю за 2015, 2016, 2017 роки, а також уточнюючу декларацію за 2016 рік № 9270861422 від 18.04.2017, але не сплатив задекларовані податкові зобов'язання, тим самим порушив строки сплати, у зв'язку з чим, позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями були нараховані штрафні фінансові санкції.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача до апеляційного суду не прибув.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ГУ ДФС у Донецькій області проведено камеральну перевірку своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань з земельного податку: за березень-листопад 2016 року, січень-листопад 2016 року; з орендної плати: за серпень-грудень 2015 року, січень-грудень 2016 року, січень-лютий 2017 року.
За результатами проведеної перевірки було складено акт № 228/05-99-44-07/31018149 від 17.09.2018, у висновках якого зазначено, що дані камеральної перевірки свідчать про несвоєчасну сплату самостійно визначеного грошового зобов'язання, внаслідок чого відповідачем відповідно до п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України (далі - ПК України) 10.10.2018 були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0047124407 про сплату штрафу в сумі 65,46 грн., № 0047114407 про сплату штрафу в сумі 4 грн. 50 коп., № 0047134407 про сплату штрафу в сумі 880,42 грн., № 0047144407 про сплату штрафу в сумі 18 121,92 грн.
Позивач скористався своїм правом та 23.10.2018 оскаржив спірні податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку до ДФС України.
Як вбачається з рішення місцевого суду, в судовому засіданні представниками сторін зазначено, що за результатами розгляду скарги ДФС України прийнято рішення від 19.12.2018 за № 41024/6/99-99-11-06-01-25 про часткове задоволення скарги та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0047134407 та № 0047144407.
Підставою для такого скасування стало те, що ДФС України дійшла висновку, що подання уточнюючого розрахунку на суму зменшення податкових зобов'язань за 2016 рік не є сплатою податкових зобов'язань. Зазначена обставина не є спірною.
За результатами адміністративного оскарження ДФС України були прийняті нові податкові-повідомлення-рішення: № 067334407 від 18.03.2019 про сплату штрафу в сумі 16 700,08 грн., № 067314407 від 18.03.2019 про сплату штрафу в сумі 27,60 грн., які позивач у заяві про зміну предмету позову також просив визнати протиправними та скасувати.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем були подані до Краматорського управління ГУ ДФС у Донецькій області податкові декларації зі сплати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, відповідно до яких визначена сума податкових зобов'язань.
У зв'язку з набранням чинності Закону № 1669-VII, позивачем до ГУ ДФС у Донецькій області подано уточнюючу декларацію за 2016 рік, якою зменшено податкові зобов'язання зі сплати орендної плати за землю за 2016 рік на суму 46 747,40 грн. Зазначена декларація була прийнята контролюючим органом.
Статтею 285 ПК України встановлено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
За приписами п. 286.2 ст. 286 ПК України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Пунктом 287.3 статті 287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Позивачем було подано до контролюючих органів податкові декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015, 2016 та 2017 роки, відповідно до яких позивач зобов'язався щомісячно сплачувати орендну плату за земельні ділянки та земельний податок з юридичних осіб.
18.04.2017 позивачем подано уточнюючу декларацію № 9270861422 за 2016 рік, якою зменшено податкові зобов'язання зі сплати орендної плати за землю за 2016 рік.
Як вбачається з акту перевірки, наведену декларацію відповідач врахував як сплату податкових зобов'язань плати за землю за лютий 2016 року. Втім, як вже зазначалось судом, за результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення, які були прийняті з цих підстав, були скасовані ДФС України.
Крім того, як було встановлено місцевим судом у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, позивачем були сплачені податкові зобов'язання з податку на землю за 2015-2017 роки, що підтверджується платіжними дорученнями: № 92116370649 від 12.11.2015, № 2116349606 від 13.10.2015, № 92116328027 від 14.09.2015, № 21164202204 від 14.01.2016, № 2116754359 від 12.01.2017, № 2116719588 від 12.12.2016, № 2116686703 від 14.11.2016, № 2116655652 від 13.10.2016, № 2116623218 від 15.09.2016; № 2116589799 від 15.08.2016, № 2116562134 від 15.07.2016, № 2116702820 від 28.11.2016, № 2116664240 від 26.10.2016, № 2116634333 від 27.09.2016, № 2116604897 від 29.08.2016, № 2116569832 від 26.07.2016, № 2116817597 від 14.03.2017, № 2116789883 від 15.02.2017.
Відповідно до акту перевірки відповідачем було встановлено, що позивач порушив терміни сплати орендної плати за землю за 2015 рік та першу половину 2016 року.
Крім того, вищезазначені платежі по податковим зобов'язанням з податку за землю за 2016 та 2017 роки відповідач зарахував як сплату податкових зобов'язань за 2015 рік та першу половину 2016 року.
На підставі зазначеного відповідач дійшов висновку про порушення позивачем строків сплати узгодженого податкового зобов'язання по земельному податку за березень-листопад 2016 року, січень-листопад 2016 року; з орендної плати за серпень-грудень 2015 року, січень-грудень 2016 року, січень-лютий 2017 року та прийняв спірні податкові повідомлення-рішення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.
Для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення було прийнято Закон № 1669-VII (тут і надалі у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей.
Закон № 1669-VII визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Відповідно до ст. 1 Закону 1669-VII період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Виходячи з наведеного, датою початку проведення антитерористичної операції є 14.04.2014 року, а станом на теперішній час АТО триває.
Статтею 6 Закону № 1669-VII передбачено, що під час проведення антитерористичної операції суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, звільняються від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Статтею 7 вищезазначеного закону передбачено скасування на період проведення антитерористичної операції орендної плати за користування державним та комунальним майном суб'єктами господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст. 11 цього Закону № 1669-VII, його дія поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Крім того, на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669-VII Кабінетом Міністрів Україні затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення розпорядженням № 1053-р від 30.10.2014.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року зупинено дію Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/18327/14 від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року визнано не чинним.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України по даній справі зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року до розгляду касаційної скарги Кабінету Міністрів України у Вищому адміністративному суду України.
Крім цього, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079, затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, у якому, серед інших є м. Краматорськ - населений пункт, в якому позивач перебуває на податковому обліку та де розташовані земельні ділянки платка податків, що підтверджується актом перевірки.
Аналізуючи наведене, слід зазначити, що станом на час прийняття спірних повідомлень-рішень, а також у спірні податкові періоди м. Краматорськ є територією, де проводиться антитерористична операція, що також і не спростовується відповідачем.
Суд зазначає, що Законом України від 17 травня 2016 року № 1365-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування» статтю 4 Закону № 1669-VII доповнено частиною четвертою, згідно з якою перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. Місто Краматорськ, де розташовані земельні ділянки позивача, не входить до наведеного переліку.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що стаття 10 Закону № 1669-VII передбачає, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує форс-мажорні обставини, як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) своїх податкових зобов'язань є наявність у такого суб'єкта господарювання Сертифікату ТПП про засвідчення форс мажорних обставин.
Так, щодо вирішення питання обов'язкової наявності в підприємства сертифікату Торгово-промислової палати України у відповідності до статті 10 Закону № 1669-VII, суд зазначає, що стаття 6 Закону № 1669-VII є спеціальною нормою по відношенню до статті 10 цього Закону, оскільки Сертифікат ТПП є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує форс-мажорні обставини для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань (не обов'язково з земельного податку, орендної плати за землю), отже Сертифікат ТПП застосовується при вирішенні питання звільнення від нарахування штрафних санкцій та пені.
В матеріалах справи наявні сертифікатами Торгово-промислової палати України від 05.09.2014 № 2889/05-4 та № 2891/04-4, якими позивачу засвідчені обставини непереборної сили з 14 квітня 2014 року при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів.
Стаття 6 Закону № 1669-VII визначає підстави звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з Переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 Закону № 1669-VII, що свідчить про безпідставність застосування контролюючим органом до спірних правовідносин положень статті 286 ПК України.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21.03.2018 у справі № 805/3279/17-а, від 13.02.2018 у справі № 805/1883/17-а, від 26.06.2018 у справі № 812/981/16.
Отже, оскільки земельні ділянки позивача знаходяться на території, де проводилась антитерористична операція, позивач відповідно до положень статті 6 Закону № 1669-VII звільнений від сплати своїх податкових зобов'язань з орендної плати та земельної плати на період з 14 квітня 2014 року по 08 червня 2016 року включно.
Посилання апелянта на норми податкового законодавства, які регулюють обов'язок відповідача, як платника земельного податку, по його сплаті за звичайних умов здійснення господарської діяльності є належними та правомірними. Разом з тим, враховуючи умови проведення АТО, наявність дії тимчасових заходів, запроваджених державою підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, про що зазначено у преамбулі Закону № 1669-VII є загальним застосування до спірних відносин податкового принципу презумпції правомірності рішень платника податку, положення якого закріплені пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України.
Слід також зазначити, що Закон № 1669-VII є спеціальним законом у спірних правовідносинах, а тому його застосування не ставиться у залежність від внесення відповідних змін до ПК України.
Що стосується зарахування ГУ ДФС у Донецькій області платежів, сплачених ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» на погашення податкових зобов'язань за другу половину 2016 року та за 2017 рік в рахунок сплати податкових зобов'язань, які виникли з 14.04.2014 по 01.06.2016, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом;
У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (п. 57.3. ст.57 ПК України) .
Відповідно до п.58.1 ст.58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян)
Пунктом 126.1 ст.126 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Разом з цим, відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з п. 87.9 ст.89 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Пунктами 30.1 та 30.2 статті 30 ПК України встановлено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Податкова пільга надається шляхом, в тому числі, звільнення від сплати податку та збору (абз.«г» п.30.9 ст.30 ПК України).
Як вже зазначалось судом, позивач в період з 14 квітня 2014 року по 08 червня 2016 року включно на підставі статті 6 Закону № 1669-VII був звільнений від своїх податкових зобов'язань з орендної плати та земельної плати, тобто мав у вказаний період податкову пільгу.
Відсутність обов'язку сплати податкового зобов'язання виключає можливість утворення податкового боргу та, як наслідок цього, контролюючий орган протиправно застосував положення п. 87.9 ст.87 ПК України, оскільки зарахував кошти в періоди, коли позивач був звільнений від сплати податкових зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, місцевий суд дійшов правильного висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За приписами статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Приписами статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ця норма покладає на позивача обов'язок надати до суду належні та допустимі докази, в цьому випадку, - дотримання ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» вимог податкового законодавства при визначенні (уточненні) податкових зобов'язань. Такі відомості матеріали справи містять.
В той же час, відповідачем не надано достатніх та належних доказів правомірності застосування штрафних санкцій до платника податків, який здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції, за несвоєчасну сплату узгоджених грошових зобов'язань з орендної плати та земельного податку.
Положення ч.1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги, а тому позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що місцевим судом правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 250, 308, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у справі № 200/908/19-а - залишити без змін.
Повне судове рішення - 23 липня 2019 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук