10 липня 2019 року м. ПолтаваСправа №440/1082/19
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кукоби О.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Скорика С.В.
та представників сторін:
від позивача - Ворона О.А.,
від відповідача - Предибайло А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Плюс" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
1. Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Квант Плюс" (надалі - ТОВ "Квант Плюс", позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.12.18 №№ 0017491403, 0017501403, 0017511403.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на безпідставність висновків документальної позапланової виїзної перевірки щодо порушення ТОВ "Квант Плюс" вимог податкового законодавства з огляду на визнання безтоварними господарських операцій з ТОВ "Лада-ЛТД-плюс". На переконання позивача, його право на податковий кредит та витрати підтверджено належним чином складеними податковими накладними, що зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у відзиві представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /т. 1, а.с. 96-100/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що у ході перевірки не встановлено настання реальних змін майнового стану платника податків з огляду на задеклароване придбання товарів і послуг у ТОВ "Лада-ЛТД-плюс". До того ж, за твердженням відповідача, наявна у контролюючого органу податкова інформація свідчить про те, що товари, про придбання яких у ТОВ "Лада-ЛТД-плюс" стверджує позивач, даним підприємством фактично не придбавались / не вироблялись, їх походження невідоме, що свідчить про неможливість реалізації таких товарів постачальником.
3. Інші заяви учасників справи.
11.05.19 судом одержано відповідь на відзив, у якій представник позивача звертав увагу на те, що на момент вчинення спірних господарських операцій ТОВ "Лада-ЛТД-плюс" у визначеному законом порядку було зареєстроване як юридична особа та платник податків, а тому мало право на складення податкових накладних і ведення незабороненої законом господарської діяльності /т. 1, а.с. 160-166/.
16.05.19 до суду надійшли заперечення на відповідь, у яких представник відповідача вкотре звертав увагу на те, що за даними Єдиного реєстру податкових накладних встановлено невідповідність номенклатури придбаних та реалізованих товарів/послуг ТОВ "Лада-ЛТД-плюс", що свідчить про складення сторонами первинних документів без реального здійснення господарських операцій з метою отримання податкових вигод /т. 2, а.с. 182-183/.
4. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 1.04.19 відкрито провадження у цій справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.05.19 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
30.05.19 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді у відпустці.
У судових засіданнях 13.06.19 та 10.07.19 представник позивача позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечував, наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог.
ТОВ "Квант Плюс" у встановленому законом порядку зареєстровано як юридичну особу, код ЄДРПОУ 31618527 /т. 1, а.с. 83-92/.
Позивач перебуває на обліку платників податків в ДПІ у м. Полтаві та є платником податку на прибуток приватних підприємств, ПДВ.
Основним видом діяльності позивача за КВЕД-2010 є неспеціалізована оптова торгівля (46.90).
Фахівцем Головного управління ДФС у Полтавській області у період з 2.11.18 по 10.11.18 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Квант Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1.07.18 по 12.11.18.
За результатами перевірки складено акт від 19.11.18 №1550/16-31-14-03-14/31618527 /т. 1, а.с. 21-58/, у якому вказано на порушення платником податків вимог:
підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, наслідком чого визначено заниження позивачем податку на прибуток за ІІІ квартал 2018 року у розмірі 3195007,00 грн;
пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення податку на додану вартість за серпень 2018 року у розмірі 1700471,00 грн;
пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження платником суми податку на додану вартість до сплати загалом у розмірі 435150,00 грн, у т.ч. за серпень 2018 року - 408378,00 грн, за вересень 2018 року - 26772,00 грн.
На підставі згаданого вище Акта перевірки відповідач 14.12.18 сформував податкові повідомлення-рішення:
№0017491403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств загалом у розмірі 4792510,50 грн, з них: 3195007,00 грн - основний платіж, 1597503,50 грн - штрафні (фінансові) санкції /т. 1, а.с. 15-16/;
№0017501403 про зменшення ТОВ "Квант Плюс" від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2018 року на 1700471,00 грн /т. 1, а.с. 17-18/;
№0017511403, на підставі якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість загалом у розмірі 652725,00 грн, з них: 435150,00 грн - основний платіж, 217575,00 грн - штрафні (фінансові) санкції /т. 1, а.с. 19-20/.
Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України - тут та надалі у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин).
За приписами підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Податковий кредит, за змістом підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
У відповідності до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За змістом підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Крім того, як визначено абзацом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Водночас абзацом першим пункту 198.6 цієї статті передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абзац другий пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
За змістом пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Системно проаналізувавши наведені вище норми законодавства, суд зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, і вказана обставина є визначальною для дослідження під час вирішення цієї справи.
Аналогічний висновок наведено, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.06.18 у справі №808/2447/17, від 17.07.19 у справі №826/18656/14.
У постанові від 27.11.18 у справі №813/1910/16 Верховний Суд зазначив, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
- відсутність первинних документів обліку.
Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, натомість суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
Суд враховує, що представник позивача у ході розгляду справи посилалась на укладення між ТОВ "Квант Плюс" та ТОВ "Лада-ЛТД-плюс" господарських договорів щодо поставки товарів та надання послуг, а також зазначала про належне оформлення господарських операцій первинними документами (податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт, актами приймання-здачі виконаних робіт).
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частинами першою, другою статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
Однак, позивачем наведені вище вимоги процесуального закону не виконані, докази на підтвердження вищезгаданих доводів не надані.
Суд враховує, що в силу положень частини першої статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу.
Проте, представник позивача у підготовчому засіданні, а також під час розгляду справи по суті не повідомила суд про наявність обставин, що унеможливлювали б надання доказів позивачем.
Суд у ході підготовчого провадження пропонував сторонам подати усі наявні в них докази. Клопотань про витребування доказів від позивача не надходило.
Враховуючи викладене вище, суд констатує, що позивачем у ході розгляду справи не доведено правомірність своїх доводів щодо належного оформлення спірних господарських операцій первинними документами.
Посилання позивача на рішення судів у справах №№ 440/4387/18, 440/482/19 щодо реєстрації податкових накладних, складених ТОВ "Лада-ЛТД-плюс", у Єдиному реєстрі податкових накладних суд визнає необґрунтованими з огляду на те, що судами під час розгляду зазначених справ не надавалась правова оцінка господарським операціям позивача з ТОВ "Лада-ЛТД-плюс". До того ж, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.04.19 у справі №440/482/19 не набрало законної сили.
Разом з цим, відповідач у ході проведення документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ "Квант Плюс" встановив та зафіксував у акті перевірки, що господарські операції з придбання позивачем упродовж липня - серпня 2018 року товарів та послуг у ТОВ "Лада-ЛТД-плюс" не підтверджені достовірними первинними документами, що відображали б дійсний зміст таких господарських операцій. Даний висновок податковий ревізор-інспектор обґрунтував посиланнями на непідтвердження походження товарів/послуг, про реалізацію яких від імені ТОВ "Лада-ЛТД-плюс" складені надані на перевірку первинні документи.
Так, відповідачем зазначено, що при здійсненні аналізу баз даних Єдиного реєстру податкових накладних встановлено невідповідність у номенклатурі придбаних та реалізованих товарів/послуг, походження товару, реалізованого ТОВ "Квант Плюс", встановити неможливо, так як відсутнє реальне (законне) джерело походження ідентифікованого товару.
Крім того, аналіз податкової звітності ТОВ "Лада-ЛТД-плюс" з податку на додану вартість за травень - вересень 2018 року свідчить про те, що підприємство не декларувало придбання товарів з нульовою ставкою та/або без податку на додану вартість. Наведене унеможливлює придбання товарів/послуг у фізичних осіб чи неплатників ПДВ.
У постанові від 11.04.18 у справі №2а-576/12/0970 Верховний Суд зазначав, що сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.
Суд зазначає, що відсутність у постачальника товарів/послуг, про реалізацію яких складено первинні документи, свідчить про необґрунтованість податкової вигоди набувача таких товарів/послуг.
При цьому прийняття судом податкової інформації, як належного доказу, зумовлене положеннями підпункту 83.1.2 пункту 83.1 статті 83 Податкового кодексу України, відповідно до якого для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є податкова інформація.
Посилання позивача на неможливість притягнення платника податків до відповідальності за неправомірні дії його контрагента не стосуються спірних відносин, адже у цій справі висновки контролюючого органу про непідтвердження господарських операцій достовірними первинними документами ґрунтуються не на доводах про вчинення постачальником юридичних правопорушень, а на відсутності у такого постачальника товарів та послуг, про реалізацію яких позивачу складені відповідні документи.
А оскільки позивачем у ході розгляду справи не спростовані належними та допустимими доказами (зокрема, первинними документами бухгалтерського обліку та іншими даними, що свідчили б про наявність в діях ТОВ "Квант Плюс" ділової мети на вчинення реальних господарських операцій) вищенаведені доводи контролюючого органу, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість спірних рішень.
Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Квант Плюс" повністю.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 19210,00 грн, що підтверджено платіжним дорученням від 25.03.19 №27789 /т. 1, а.с. 3/.
Відповідачем доказів понесення судових витрат не надано.
Зважаючи на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення відповідачем судових витрат, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 2, 6-9, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Плюс" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 22 липня 2019 року.
Суддя О.О. Кукоба